Максим Саваневський: Запит на якісні новини з боку української інтернет-аудиторії незначний

квітня 4, 2013 • Медіа журналістика • by

Максим Саваневський свого часу зробив ставку на Інтернет та соціальні медіа, заснувавши видання watcher.com.ua. І не помилився: зараз він успішний експерт з інтернет-комунікацій, до прогнозів якого прислухаються. В інтерв’ю EJO він розповів про те, що українські медіа загалом не дуже ефективно використовують соціальні мережі для просування свого контенту, розважальні новини залишаються більш затребуваними і в інтернеті, а українські журналісти мають слабкі знання новітніх технологій.

Яка ситуація в українській медіаіндустрії сьогодні і на що очікувати в найближчому майбутньому?

Максим Саваневський: Ніяких особливих тенденцій у нашій медіаіндустрії немає. Україна іде шляхом, який пройшли країни Заходу ще п’ять років тому. Єдине що – у нас з’явилися соціальні мережі. Звісно, гроші в український інтернет потроху надходять. Наприклад, за останні 1,5 роки багато компаній почало експериментувати з платформою інтернету для ознайомлення аудиторії зі своїм контентом. Якщо говорити про наші традиційні ЗМІ, які використовують новітні медіа для просування свого контенту, то вони це роблять не завжди вдало. В Україні є два-три ресурси, які більш-менш успішно цим займаються. Інші ж використовують новітні медіа як модний інструмент. На Заході у великих ЗМІ, які доволі активно використовують інструментарій соціальних мереж для просування свого контенту, частка трафіку користувачів, які приходять з соціальних мереж, становить до 30%. В Україні ж хорошим показником вважається 10-12%. У нас ще просто не навчилися контент підлаштовувати під читача. І це поки так. Щодо перспектив на наступні, наприклад, п’ять років для медіаіндустрії: інтернет та ТБ будуть домінувати в світі, і в Україні в тому числі. У нас поживання інтернет-контенту має стати більшим, ніж контенту з ТБ. Однак ТБ не помре.

Чи може стати інтернет прибутковим у сфері журналістики?

М.С.: Це питання не до інтернету, а до сфери журналістики. Журналістика в Україні є, в принципі, сферою прибутковою, точніше – медіа, а не сама журналістика. Зараз медіа, особливо ТБ, в Україні перейшли у сферу інтертейменту – там взагалі немає журналістики у її класичному розумінні: коли щось має робитися корисного для суспільства, мають вирішуватися якісь справи за допомогою журналістів тощо. Якщо говорити про журналістику в Україні у чистому вигляді, то вона є збитковою, бо люди не готові споживати якісні новини, аналітику. Якщо буде запит на якісні новини, то, можливо, з’являться журналісти, які будуть цим займатися.  Можна по-різному оцінювати такі інтернет-видання, як korrespondent.net чи pravda.com.uа, але вони є лідерами на інтернет-ринку на сьогоднішній день.  Однак навіть при тому, що вони – лідери, читацька аудиторія у них мала.  Щоденно їх читає 150-200 тисяч людей з української аудиторії. А в інтернеті  у нас щодня 11 мільйонів користувачів. Тобто мова йде про 3-4% людей, які читають те або інше видання (korrespondent.net чи pravda.com.uа). Це – дуже маленька частка з боку українського населення. Якщо говорити про усі українські новинарні сайти, то їхніми новинами щодня цікавляться 800-900 тисяч людей. Тобто це означає, що великого запиту на новини з боку інтернет-аудиторії немає.

За останні 10 років не було проведено жодного дослідження стосовно того, яким є запит аудиторії що до ЗМІ. На кому має лежати ця відповідальність – медіа-власниках, редакторах, журналістах?

М.С.: Журналіст точно не повинен проводити будь-яких досліджень такого плану. Це не його робота. Професія журналіста – це ремесло, творча робота. І журналіст не повинен перейматися тим, які запити у суспільстві. Він повинен під них підлаштовуватися і робити свої матеріали цікавими. Загалом, я думаю, що якщо провести дослідження про те, що цікаво людям, то воно покаже, що їм цікавий інтертеймент – жовті новини, розваги… Ми можемо по-різному прогнозувати та оцінювати, куди рухається журналістика, але треба починати цю розмову із власників ЗМІ. На мою думку, вони зараз роблять правильний вибір в бік інтертейменту, тому що це прибуткова і непрограшна справа. У нас зараз відбувається й інтертейментизація новин, важлива політична новина може бути четвертою-п’ятою у випуску новин, і це стало нормою. Хоча ця інформація може бути суспільнозначущою і важливою, але перед нею будуть сюжети про те, що десь потонула корова, хтось собі пальці відрубав.

Тобто, такий контент сьогодні є виправданим?

М.С.:  Він є більш затребуваний у суспільстві. Звичайно, у цьому є дві складові – елемент самоцензури чи цензури з боку власника/редактора. Але якщо Ви подивитесь найбільш популярні і проглянуті розділи та новини в інтернеті, то побачите, що там найбільш віддають перевагу розвагам та скандалам, чомусь дуже простому, з одного боку, але з іншого – вражаючому.

Можливо, у людей немає альтернативного вибору – тоді що ж їм вибирати залишається?

М.С.:  Якщо говорити про korrespondent.net чи pravda.com.uа – я не ідеалізую, звичайно, їх контент – то навіть з їхніми  політичними новинами вони мають все-таки незначну читацьку  аудиторію. Це означає, що запиту на хороший контент немає. У цих видань є просто своє ядро, яке їх постійно читає, з невеличким приростом. Але запиту на те, щоб зрозуміти, що відбувається в економіці, соціальній сфері, суспільно-політичними взаєминами між людьми, владою, загалом суспільстві – немає.

Існує така теорія, що людей, які мало заробляють та у яких немає вищої освіти, не цікавлять політика та соціальна сфера, вони не хочуть та не мають часу на те, щоб розібратися в якихось глобальних речах, бо  думають про те, як заробити собі на хліб. Ви погоджуєтесь?

М.С.: піраміду Маслоу про людські потреби пам’ятаєте? Так от, там прагнення до знань, самовдосконалення знаходяться зверху, а розваги – значно нижче. Тому це – природній потяг людей. Якщо ви запропонуєте середньостатистичній людині, не лише українцю, подивитися важливі теледебати чи політичну передачу, де обговорюється важлива проблема, або чергове гумористичне шоу, то вона обере останнє. Бо це закладено самою природою в людині – не напружуватися за особливих обставин: опрацювання політичних проблем вимагає додаткових зусиль – мислення. А людина, коли приходить втомлена після роботи, не хоче перенавантажувати себе. Коли ми говоримо про інтертеймент, то єдине, заради чого людина це дивиться – заради емоцій: вона лякається, дивується, радіє. І це природно. Ми можемо за це любити чи не любити людей, але люди не схильні до того, щоб отримувати дуже багато інформації та спеціально її переварювати. З цим треба змиритися і не намагатися змінити людей. Кожне видання може створити власну аудиторію, як українська правда створила свою, але ніяким чином не змінити людей. Видання може шукати ніші в межах своєї аудиторії. Зацікавити 100% людей неможливо. І я думаю, що в Україні є проблема з жанром розважальних новин, бо у нас немає спеціалізованих журналістів, які могли би цим фахово займатися. На Заході це велика сфера – розважальні новини. А у нас розважальні новини більше крутяться навколо тем селебрітіс, щоу-бізнесу, хоча сама тематика розважальних новин є значно ширшою.

Чи треба тоді щось змінювати в самій системі журналістської освіти, якщо ви говорите, що немає фахових журналістів зі сфери інтертейменту, яка на сьогодні диктує правила гри на медіаринку і має попит з боку аудиторії?

М.С.: Я дуже скептично ставлюсь до такого поняття, як «освіта для журналістів», тому що мені здається, що важко навчити людину стати журналістом: вона або може бути журналістом, або не може.

А як це визначити, що людина «або може бути журналістом, або не може»?

М.С.: Треба проводити досліди над людьми в природніх умовах, коли вони приходять в редакції і починають працювати.

Тобто, журналістська освіта не потрібна, щоб бути журналістом?

М.С.:  не потрібна. Я вважаю, що будь-яку людину можна навчити за рік стати хорошим журналістом. Звісно, якщо в самої людини до цього є природній потяг. А якщо людина витрачає чотири чи п’ять років навчанню журналістиці, то цього робити не варто. Якщо ж ми говоримо про Могилянку, де є Могилянська Школа Журналістики з магістратурою журналістики– то це, я вважаю, вдалий проект. Рік-два достатньо для того, щоб навчитися журналістиці. Ази журналістики будь-яка освічена людина може пройти на курсах за один-два місяці, потім ще півроку погратися з цим. Найбільша ж проблема – це питання технологічні: великий недолік в тому, що журналісти маю слабкі знання у сфері новітніх технологій. Жахлива ситуація в українській журналістиці з точки зору вміння володіти сучасними інструментаріями – наприклад, шукати інформацію в інтернеті. Я вважаю, що зараз це – найбільша проблема. Доступ до інформації є доволі відкритим. Я сам з 1996 року починав працювати журналістом. Тоді знайти якусь інформацію можна було тільки в офф-лайновому режимі. Зараз терміни пошуку інформації скоротилися в рази за допомогою інтернету. Однак проблема в тому, що люди не вміють інформацію шукати. І я з цим стикаюся під час своїх тренінгів. У нас зараз є великі можливості, і це стосується не лише журналістики, а й бізнесу, коли в інтернеті є практично все, але треба знати, як з цим працювати.

Розкажть, будь ласка, про Ваші проекти: які Ваші успіхи, перспективи?

М.С.: Я є керуючим партнером цифрової агенції «Plus One». Ми найбільша в Україні агенція по просуванню політики в інтернеті та корпоративних клієнтів (бізнесу в інтернеті). Спеціалізуємося в першу чергу на соціальних медіа та PR і комунікації в інтернеті. Крім цього я є засновником і керую виданням watcher.com.ua – воно пише теж на цю тематику. Видання я створював не з комерційною метою. Воно мене цікавило, бо у мене є природній інтерес до цієї тематики, окрім того, воно допомагало в моїй роботі як додатковий інструмент –  просувало мене як спеціаліста у цій сфері. Тобто, свого часу воно виконало свою місію, а далі я його підтримую і найближчим часом хочу його розширити і розподілити на два видання – одне буде займатися більш спеціалізованою інформацією для людей, які хочуть працювати і реалізовуватися в сфері нових медіа, цифрового маркетингу, тому що у нас в Україні немає жодного видання, яке би цим займалось. А друге – не скажу, що жовте – але більш така поверхнева тематика про те, що відбувається в інтернеті, про якісь новинки, скандали, незрозумілі дії влади і т.д.

Watcher.com.ua – прибутковий?

М.С.: Якщо говорити про гроші прямі, які він отримує – то ні. Мій основний бізнес дає мені можливість цим не перейматися. Але опосередковано він – прибутковий, тому що завдяки йому мій бізнес зовсім по-іншому розвивається. Завдяки ньому про мене свого часу дізналося дуже багато людей. Зараз, звичайно, якийсь прибуток він отримує, але я не вникаю у всі ці нюанси. Коли ми будемо ділити його на дві редакції, то це вже зовсім інша ситуація – будемо створювати окремі бізнес-плани. Будуть окремі люди, які займатимуться виключно його комерційної стороною – це вже буде зовсім інша історія.

Print Friendly

Tags: , , , , , , , ,

Send this to friend