Свобода слова в Україні-2011: виклики для журналістів

січня 23, 2012 • Етика та якість, Свобода слова • by

Перед початком нового 2012 року представники медіа спільноти України висловили занепокоєння тенденцією погіршенням свободи слова в країні.

Низка медіа організацій (зокрема представники руху “Стоп Цензурі!”, Української медіа-асоціації, Незалежної медіа-профспілки України за підтримки міжнародної правозахисної організації «Репортери без кордонів») оприлюднили спільну заяву за підсумками року для української журналістики, констатувавши значне погіршення свободи слова в Україні в 2011 році.

Висновки авторів заяви збігаються з ключовими звітами міжнародних організацій, які відстежують стан свободи слова у світі. Так, “Репортери без кордонів” зобразили Україну як країну зі складною ситуацією на своїй мапі “свободи слова у світі” за 2011 рік. Серед країн Центрально-Східної Європи така ж складна ситуація спостерігається лише в Білорусі та Росії. Погіршення стану медіа свободи, а також посилення загроз свободі слова в Україні зафіксував Індекс сталого розвитку ЗМІ-2011 (Media Sustainability Index) IREX.

В заяві українських медіа-організацій йдеться про те, що у 2011 році зросла кількість спроб перешкоджання діяльності журналістів, відбулось посилення різних форм цензури. Автори заяви відзначають симптоматичну відсутність плюралізму думок та замовчування важливих тем в українських медіа. Негативні тенденції для свободи слова в Україні медіа-організації, включно з міжнародними, почали фіксувати з 2010 року після приходу до влади нової політичної еліти в результаті президентських виборів. За підсумками 2010 року, “Репортери без кордонів” визнали погіршення рейтингу України як одне з найбільших у світі. Подібне погіршення відзначили також щодо Філіпін, Греції та Киргизстану. Невтішні спостереження міжнародних організацій, перенесення України з категорії “вільна” до “частково вільної” в рейтингу Freedom House у 2011 р. від, численні заяви стурбованих представників міжнародної медіа-спільноти засвідчили посилення негативних тенденцій після короткого періоду пост-помаранчевого оптимізму.

Однак, хоча показники свободи слова в Україні за останні два роки контрастують з загальними оцінками в попередній період (2005-2009рр), така різка динаміка свідчить також про те, що досягнення “помаранчевої революції” в сфері свободи слова виявились хиткими та не життєздатними. Тенденції 2008-2009рр та подальший перебіг подій продемонстрували, що в Україні не відбулось переосмислення журналістами професійної ідентичності та усвідомлення власної ролі в період, коли соціо-політичний контекст був більш сприятливим дле медіа.

Натомість, саме в цей період почало активно циркулювати формулювання “цензура грошей” як відповідь на повсюдну практику розміщення замовних матеріалів під виглядом журналістських. Саме в цей період на зміну прямій цензурі з боку влади, прийшли непрямі впливи на рівні медіа організацій. Наприклад, ланцюгові вказівки від медіа власників редакторам, від редакторів – журналістам. Такі непрямі форми впливу (всередині ЗМІ) виявились одними з найпоширеніших непрозорих практик в медіа, як показало дослідження Анастасії Гринько, докторантки та викладачки Могилянської школи журналістики, яка займається проблемою “прозорості” медіа практик з 2006 року. Дослідження, яке базувалось на анкетуванні та проведенні фокус-груп з представниками медіа, також виявило такі непрозорі практики, як так звані “замовлення” від відділів реклами в ЗМІ з метою втримати або привабити рекламодавців.

На думку А. Гринько, журналістам часто важко протистояти таким тискам всередині організацій, оскільки йдеться про ризик втратити роботу. Найбільшою проблемою таких випадків є низький рівень критичності самих журналістів. Як показало дослідження, журналісти схильні сприймати як нормальні та прийнятні практики, які відбуваються на міжорганізаційному рівні або всередині організації, аргументуючи це тим, що такі рішення виходять за межі їхньої компетенції, адже вони особисто не приймають їх. Крім того, як зазначає А. Гринько, “журналісти часто виправдовують це (непрозорі практики) бажанням редакції заробити. Тоді як практику отримання винагороди за замовний матеріал безпосередньо журналістом респонденти загалом оцінили як неетичну, виконання замовлення, санкціонованого керівництвом, сприймається значно менш критично. Така непроблематизована лояльність до впливів керівництва ілюструє проблеми в усвідомленні суті професії журналіста, адже, на думку дослідниці, в такому процесі журналісти втрачають роль ґейт-кіперів.

Ще одним свідченням незрілості професійної ідентичності є згадувана респондентами практика розміщення проплачених політичних матеріалів в період виборчих кампаній, за аналогією із замовними матеріалами від комерційних організацій. Опитувані журналісти часто висловлювали думку, що такий період є часом заробітку для медіа, “хлібним сезоном” зазначає А. Гринько. Окрім того, згідно з дослідженням, журналісти є зазвичай свідомими загальної лояльності їхніх ЗМІ до тих чи інших політичних сил або влади загалом і знають “неписані” правила редакційної політики. Разом з тим, багато респондентів, які взяли участь в дослідженні, погоджувались, що відчувають себе не журналістами, а копірайтерами, коли пишуть такі матеріали. В зв’язку з цим, “часто замовні комерційні статті виходять під вигаданим ім’ям, яким користується вся редакція”, – звертає увагу дослідниця.

Отже, негативні тенденції у сфері свободи слова, що мають місце в Україні протягом останніх двох років, є зокрема наслідком незавершеного процесу становлення професійної ідентичності журналістів та їх усвідомлення своєї соціальної ролі. Спроби обмеження свободи слова з боку влади, втім, можуть потенційно створити сприятливий ґрунт для солідаризації журналістів та пришвидшити процес становлення професійної спільноти та вироблення принципів журналістської роботи.

Print Friendly, PDF & Email

Tags: , , , , , , , , ,

Send this to friend