Новий закон про суспільне мовлення: ризики і можливості

травня 8, 2014 • Медіа і політика, Медіаекономіка • by

17 квітня Верховна Рада 243-ома голосами ухвалила Закон „Про суспільне телебачення і радіомовлення України” . Ініціаторами його внесення до парламенту ще 12 грудня 2012-го року виступили тодішній глава уряду Микола Азаров та Кабінет міністрів України. 3 липня 2013-го року він був ухвалений у першому читанні. Тоді за відповідне рішення проголосували 353 депутати. Це призвело до автоматичного відхилення законопроекту про суспільне мовлення, який до Верховної Ради внесла колишня опозиція. Після приходу до влади, її представники вирішили не починати розгляд нового документу заново, а, внісши низку поправок, ухвалити законопроект екс-прем’єра Азарова. В цій статті проаналізуємо найбільш контроверсійні положення документу, за яким й буде створено Національну суспільну телерадіокомпанію України (далі – НСТУ).

Загальновизнані принципи функціонування суспільного мовлення передбачають його незалежність від влади та бізнесу. Проте вже в Статті 6 Закону „Про суспільне телебачення і радіомовлення України (далі – Закон)” передбачено, що Статут цього медіа затверджується Кабінетом міністрів. Це дає змогу уряду впливати на головний документ, яким у своїй господарській діяльності керуватиметься НСТУ. Зміни до Статуту також вносяться Кабінетом Міністрів України за поданням Наглядової ради.

Наглядова рада НСТУ, згідно зі Статтею 8, складатиметься з 14-ти членів: по одному представнику від чинних депутатських фракцій у Верховній Раді та 9 – від громадських організацій різних видів діяльності. Значним позитивом цієї норми є те, що в Наглядовій Раді більшість складатимуть фахівці, незалежні від політичних партій. Але організацію конференцій, під час яких і обиратимуться члени Наглядової Ради від всеукраїнських громадських об’єднань, покладено на Національну Раду з питань телебачення і радіомовлення, котра є вкрай залежним від влади органом.

Повністю відповідає класичним вимогам до члена Наглядової ради суспільного мовлення Стаття 9 Закону. Вона передбачає, що до її складу не можуть входити представники виконавчої, законодавчої або судової влади й особи, у яких простежується конфлікт інтересів. Стаття 10 передбачає вичерпний перелік підстав, відповідно до яких, повноваження члена Наглядової ради припиняються раніше, ніж у встановлений 4-річний термін. Це позбавляє уряд і парламент механізму можливого тиску на керівництво НСТУ.

Найбільш суперечливими ж є статті Закону, які стосуються фінансування цього медіа та управління його майном. Стаття 14 визначає, що впродовж перших 4-х років його функціонування, НСТУ отримуватиме кошти напряму з державного бюджету, в обсязі не менш, ніж 0,2 % від його видатків на відповідний рік. На 2015-ий ця сума становитиме близько 680 мільйонів гривень. Такий спосіб фінансування дає владі механізм упливу на функціонування НСТУ. Після 4-річного терміну дане медіа зможе отримувати прибутки від:

1) продажу власної теле- і радіопродукції, плати за користування авторськими та суміжними правами;

2) державного і місцевих бюджетів;

3) добровільних і благодійних внесків, пожертвувань фізичних і юридичних осіб, крім анонімних;

4) інших надходжень.

Трансляція реклами на суспільному мовленні, практично, забороняється. Ліцензійної ж плати чи спеціального податку напряму від громадян, як форму грошового забезпечення цього медіа, Закон не передбачає взагалі. Хоча такий спосіб фінансування суспільного мовлення дає йому майже повну незалежність від чинної політичної кон’юнктури. Аргументи проти прямих внесків громадян не витримують жодної критики. Адже за близько 17-ти мільйонів домогосподарств в Україні (дані Держкомстату за 2010-ий рік), кожному домогосподарству потрібно було б сплатити за суспільне мовлення не більше 40 гривень упродовж року. Дану суму не можна вважати такою, що стала б обтяжливою для громадян і могла би викликати негативний суспільний резонанс.

Майно НСТУ залишатиметься у власності Кабінету міністрів, що надає владі ще один важіль впливу на це медіа. Більше того, Стаття 15 Закону передбачає: уряд матиме право навіть вилучати майно НСТУ, що не використовується, а також майно, що використовується не за призначенням.

Менш значним огріхом у структурі господарської діяльності цього медіа, яка передбачена ухваленим Законом, є дублювання низки функцій Контрольно-ревізійної комісії та Аудиторської фірми.

Закон також жодним чином не враховує досвід роботи різних громадських мовників, уже створених журналістами та активістами. Тобто втрачено додаткові переваги, про які йдеться в попередній статті „Висвітлення суспільними мовниками Революції в Україні”.

Загалом, можна зробити висновок, що ухвалення Закону „Про суспільне телебачення і радіомовлення України”, ініційованого урядом Миколи Азарова, було найшвидшим та найпростішим способом почати створення вітчизняного варіанту цього типу медіа. Проте швидкість та простота процесу, почасти, можуть негативно впливати на якість кінцевого результату.

 

Право на фото належить: steakpinball/ Flickr Cc

Print Friendly

Tags: , , , ,

Send this to friend