Програма з підприємницької журналістики Tow-Knight (the Tow-Knight program in Entrepreneurial Journalism) у Нью-Йорку наближається до завершення. Протягом останніх трьох з половиною місяців ми сперечалися з представниками “Kickstarter” і “Contently” щодо того, хто саме фінансуватиме журналістику в майбутньому. Брендон Даймонд (Brandon Diamond) показав нам інновації у величезній “The Huffington Post Lab”, а Джулія Рейшел (Julia Reischel) розповіла про свої ідеї для її локального блогу “Watershed Post”. Гіганти з “Facebook” спробували переконати нас у потенціалі їхнього маркетингу для журналістики, а піонери платного-доступу-для-всіх з “TinyPass” спробували довести, що вони також мають рішення.

Зустрічі й дискусії з цими компаніями були ключовою частиною нашого власного проекту та лекцій у Міському університеті Нью-Йорка (City University of New York). Є три питання, які часто обговорювались в багатьох наших презентаціях та дебатах. Було цілком зрозуміло, що медіа у моїй рідній країні, Німеччині, дуже відрізняються. У цій статті я зупинюся на деяких ключових відмінностях.

1. Журналістика як послуга

Наш професор/директор Джеф Джарвіс (Jeff Jarvis) є палким прихильником такої ідеї: поняття “журналістики” описує практику, яка є більшою, ніж просто четверта влада, більшою, ніж акт пролиття світла на недооцінені теми. Натомість, журналістика може бути “послугою, що надає користувачу змогу жити краще”. Але що саме означає “краще”? “Швидше поінформованим”, як у випадку зі старанно відібраними новинами на cir.ca? Чи “з більшими можливостями розваг” у стилі “BuzzFeed”? Можливо.

Також існують сайти, які пропонують ще більше послуг для конкретної цільової групи, такі як Facebook-сторінка “Новини про ураган на узбережжі Джерсі” (“Jersey Shore Hurricane News”), створена після урагану Сенді. Дотепер постраждалі від катастрофи можуть знайти корисні новини про те, як боротися з її наслідками. Чи варто називати журналістом когось, хто лише проглядає коментарі на подібному сайті і модерує публікації? Я схиляюсь до відповіді “так”.

Проте, це таке явище, яке в багатьох аспектах притаманне лише США. Німецьке медіасередовище може перейняти цей досвід і має виробити ширшу концепцію та визначення журналістики.

2. Особисті бренди — рушійна сила інновацій

Vox.com і FiveThirtyEight.com намагаються виконати цю сервіс-орієнтовану обіцянку журналістики. Вони також вказують на інше явище: нові журналістські проекти в США сьогодні значною мірою покладаються на визнані особисті бренди. Є ще кілька прикладів, окрім колишнього оглядача “WaPo” Езри Кляйн (Ezra Klein, “Vox”) і героя виборів 2012 року Нейта Сілвера (Nate Silver, “FiveThirtyEight”), які Девід Карр (David Carr) підсумовує тут.

Такого роду культ особистості, судячи з усього, не спрацьовує в Німеччині, адже люди майже не пам’ятають таких проектів, як “Zoomr”, новинний вебсайт, створений старіючим диктором новин Ульріхом Вікертом (Ulrich Wickert). А зусилля відомого діяча телебачення Черно Джобаті (Cherno Jobatey) по створенню німецької версії “The Huffington Post” отримали доволі зверхні і критичні відгуки.

У моєму розумінні, журналістика в Німеччині сприймається більше як спільний командний проект, — а також, в цілому, в журналістиці менше особистостей, які могли б монетизувати свою популярність у нових місцях.

3. Новий підхід до показників

Я не хочу знати кількість німецьких редакцій, де менеджери досі вважають, що кількість унікальних користувачів і високий пошуковий рейтинг — це святі Граалі онлайн-журналістики. Чи в наш час керівництво хоча б розцінює підписyиків та репости як прийнятні показники?

І, знову ж таки, американські дискусії на цю тему здаються мені набагато складнішими. Основний висновок з цієї статті в “Contently”, наприклад: репост зовсім не означає, що читач дійсно прочитав статтю. Чому б тоді не розмістити кнопку “Поділитися” в кінці статті, таким чином гарантуючи, що користувач хоча б прокрутив сторінку до кінця? Чому б не рахувати кількість опублікованих цитат, таким чином отримавши уявлення про те, чи дійсно читач замислився над змістом?

Інструменти для підтримки усіх цих дебатів виводяться на ринок маленькими компаніями. Один приклад: стартап Beatroot.co намагається додати нового виміру традиційним показникам, розглядаючи оффлайн події та спікерів і, таким чином, вимірюючи щось на кшталт впливу статей “в реальному світі”. Бета-версія вебсайту показує інформаційну панель з кліками, репостами та оффлайн впливом, що дає швидкий огляд ефектів, спричинених статею.

Звісно, можна сперечатися про всі ці аспекти та дійсний рівень їхнього розвитку на обох ринках, німецькому й американському. Чи справді ми потребуємо більш сучасного розуміння журналістики, зіркових атрибутів продуктів журналістики, розробки нових показників? Можливо, ні.

Однак дискусія про ці речі, безсумнівно, здається більш продуктивною, ніж двадцять сьомий матеріал, в якому постає запитання “чи є “BuzzFeed” частиною апокаліпсису журналістики?”, або мільйонна панельна дискусія про можливості та проблеми впровадження платного доступу. Можливо, ці питання і спостереження можуть привести до результативних відповідей і нових проектів.

Цю статтю вперше було опубліковано німецькою мовою на сторінці carta.info, авторський переклад англійською мовою був спочатку представлений на сайті “PBS Mediashift Idealab”.

Стаття доступна на сайтах EJO також італійською, німецькою та латиською мовами.

Право на фото належить: plewicki / Flickr Cc