Як журналісти обходять цензуру

грудня 9, 2014 • Свобода слова • by

Усі диктаторські й авторитарні режими певною мірою цензурують медіа. Причина очевидна: вільна преса, як правило, розслідуватиме дії чиновників, даватиме простір опозиції і публікуватиме ідеї, що суперечать офіційній ідеології. Проте навіть у найскладніших обставинах журналісти можуть обходити цензуру.

Різні ступені авторитаризму ведуть до різних ступенів цензури. Від тоталітарної Північної Кореї, де уся журналістика контролюється державою, до напів-функціональних демократій, таких як Туреччина, де незалежна преса існує, однак журналістів часто переслідують або арештовують, якщо вони критикують уряд. У дослідницькій роботі для Інституту Ройтерз з вивчення журналістики в Оксфордському університеті (“Ухилення від цензури: Критична журналістика в авторитарних державах”) я розглянув, як працюють журналісти в умовах цензури. Я спілкувався з журналістами та іншими пов’язаними з медіа людьми в чотирьох країнах: Сингапурі, Малайзії, Росії та Венесуелі.

Ці країни були обрані тому, що всі вони номінально є демократичними, однак при цьому мають обмеження демократії.

Усі зазначені країни мають виборні органи державної влади, підтримувані значною частиною населення. Усі вони гарантують своїм громадянам свободу слова і свободу преси, що закріплено в їхніх конституціях, проте на практиці жодна з цих країн не має вільних медіа. Малайзія, Сингапур, Росія та Венесуела мають як офіційну, так і неофіційну цензуру; і всі вони мають низький рейтинг згідно з індексами свободи медіа, що публікуються неурядовими організаціями, наприклад, “Репортери без кордонів” і Freedom House .

Середовище цензури відрізняється у чотирьох країнах, і журналісти діють по-різному, щоб його обійти. Однак в уникненні цензури в цих країнах є й спільні риси. Я визначив такі шість методів, які використовують журналісти для ухилення від цензури.

1. Приховування чутливого контенту

Журналісти можуть приховати чутливий контент, подаючи його в такий спосіб, який маскує справжній зміст від цензорів: або за допомогою певних формулювань, або шляхом розміщення його в кінці довгих статей. Цей метод використовується в Малайзії та Сингапурі. Хоча він був доведений до досконалості журналістами в Радянському Союзі, він не часто використовується в сьогоднішній Росії.

2. Ставлення гострих запитань на прес-конференціях

Один зі способів, якими журналісти доносять інформацію чи критику до відома громадськості, полягає в тому, щоб ставити гострі запитання до чиновників під час прес-конференцій. Якщо конференція транслюється в прямому ефірі, глядачі почують запитання. Якщо це не прямий ефір, інші присутні журналісти можуть підхопити тему і продовжити обговорення цього питання в блогах або соціальних медіа, де цензура може бути нижчою.

3. Публікація чутливих матеріалів в медіа, не пов’язаних з політикою

Медіа, що загалом не висвітлюють політичні теми, можуть інколи безкарно публікувати критичні політичні матеріали. Опитані назвали бізнес-медіа в Малайзії та російські медіа про стиль життя як приклади ЗМІ, що час від часу можуть виступати з критикою.

4. Ведення медійної діяльності з-за кордону

Цей метод, ймовірно, більшою мірою використовується у тоталітарних країнах. У досліджуваних мною країнах єдиним прикладом серед моїх джерел є венесуельські журналісти, що працюють з-за кордону і публікуються онлайн.

5. Надання контенту тим ЗМІ, які з меншою ймовірністю підпадуть під цензуру

У деяких випадках, якщо редактор не хоче публікувати матеріал, його можна відправити у видання, що з меншою ймовірністю буде цензуроване або більш готове ризикувати. Такі приклади є в Росії. За словами джерела у Венесуелі, його газета іноді надсилає матеріали в зарубіжні медіа. Тоді газета може посилатися на закордонне видання, яке розмістило матеріал.

6. Онлайн медіа

Інтернет відкрив нові можливості публікувати інформацію, як для журналістів, так і для громадськості в цілому. Як у Малайзії, так і в Сингапурі онлайн-журналісти мають більше свободи, ніж їхні колеги в традиційних медіа. У Венесуелі люди покладаються на соціальні медіа у пошуку інформації, яку вони не отримують з традиційних ЗМІ. Журналісти інколи використовують соціальні медіа, щоб публікувати новини і коментарі, які їхні редактори не дозволять.

Це не вичерпний перелік. Практики державної цензури міняються від країни до країни, і журналістам доводиться підлаштовувати свої методи до середовища, в якому вони працюють.

Обмежена кількість ЗМІ з критичною журналістикою в розглянутих мною країнах не є заміною повної свободи медіа. Більш відверті медіа зазвичай охоплюють меншу аудиторію, ніж решта медіа, тому їх вплив обмежений. Якщо їхня аудиторія стає завеликою, державна влада може занепокоїтись і вжити заходів. Проте той факт, що вони існують і пропонують критичну журналістику для тих, хто її шукає, створює певне підґрунтя для різноманітних політичних дискусій, яких часто намагаються уникнути органи влади.

За наявності такої можливості, журналісти знаходять способи публікувати чутливі матеріали і демонструють винахідливість та оригінальність у своїх методах поширення інформації.

 

Фото: Flikr immediahk

Переклад з англійської мови статті “How Journalists Evade Censors”

Print Friendly

Tags: , , , , ,

Send this to friend