Факт-чекінг для журналіста: соцмережі та “вкиди” як перевірка на професійність

лютого 4, 2015 • Етика та якість, Медіа журналістика • by

Останнім часом соціальні мережі стали цінним та зручним джерелом інформації для журналістів. Однак, в умовах сьогодення українським журналістам стає дедалі важче дотримуватися базового стандарту журналістики – достовірності. Через збільшення російської антиукраїнської пропаганди в медіа, в мережі з’являється все більше “фейків” або “вкидів” – неправдивих повідомлень, які підкріплюються підробленими фото, свідченнями псевдоочевидців та відео. Простими словами: в соціальних мережах – багато брехні.

Останній казус, пов’язаний з коментарем онлайн-видання “Українська Правда” у твіттері про те, що видання використовує власну “внутрішню чуйку” як спосіб визначення брехні, слугує промовистою ілюстрацією проблем з факт-чекінгом (від англ. fact-checking) в українських ЗМІ.

Оглядачі зазначають, що часто фейкові повідомлення стають більш популярними, ніж достовірні. Поширення неперевіреної інформації може призвести до тяжких наслідків. У недавньому матеріалі на Тиждень.ua блогер Денис Казанський наводить приклад “вкидів” так званої російської правозахисниці Єлєни Васільєвої, яка зареєструвала в соцмережах групу “Вантаж 200 з України в Росію”, нібито публікуючи там дані про загиблих в Україні солдатів армії РФ. Після оприлюднення імен загиблих російських солдатів виявилося, що “правозахисниця” насправді перелічила імена футболістів команди з Оренбурга “Газовик-2”. Не перевіривши, цю інформацію оприлюднили провідні українські ЗМІ. Здавалося б, – наголошує Казанський. – ця історія мала чогось навчити журналістів, але Васільєву щодня цитують і досі”.

Так неперевірена інформація, як зазначає Діана Дуцик, виконавчий директор ГО “Телекритика”, потрапляє на телебачення і поширюється на масову аудиторію. І це – доволі небезпечно. На її думку, краще таку інформацію не використовувати взагалі, щоб не стати заручником маніпуляції. Завдання журналіста тут – правильно “фільтрувати” інформацію.

Завдяки Інтернету кожен, хто має бажання, інструменти та час може особисто здійснити свій факт-чекінг . До того ж, світовий досвід показує, що це реально. Як повідомляє видання Watcher: Крейг Сільверман (Craig Silverman), співробітник Центру цифрової журналістики при Колумбійському університеті розробив програму Emergent. Вона здатна проводити аналіз того, як проходить вірусне поширення новинного контенту в Інтернеті і може підраховувати, скільки разів користувачі діляться тієї чи іншої статтею за певний період. Також софт відслідковує джерела чуток з моменту, коли новина почала поширюватися в мережі.

Американці створили ще декілька інших відомих онлайн-ресурсів для перевірки фактів. Один з найпопулярніших у США – Factcheck.org. Саме тут по-справжньому перевіряють обіцянки і слова американських політиків, зіставляючи їх з перевіреними фактами. За схожим принципом був створений ресурс Politifact.com, який у 2009 році нагородили Пулітцерівською премією. Унікальність проектів полягає в тому, що їх творці здійснють факт-чекінг на заяви американських політиків, представляючи результати в зручному для користувачів вигляді.

Для англомовних користувачів доступний спеціальний сервіс перевірки достовірності відео, про який йдеться у матеріалах GIGAOM. Завдяки сервісу Citizen Evidence Lab кожен користувач мережі може навчитися використовувати відео з інтернету для документування доказів, визначення точного часу завантаження відео, визначення геолокації за відео тощо.

Не використовуючи спеціальні програми, найпростіше розпізнати фейкове повідомлення за зображенням, фальсифікація яких трапляється найчастіше. Google має спеціальну функцію пошуку за зображеннями, за допомогою якої кожен користувач може визначити походження фото чи картинки.  Ця формула пошуку зображень доволі проста, а тому доклавши небагато зусиль, можливо дізнатися правду. Ще простіше це зробити у браузері Google Chrome. Треба лише направити курсор на зображення, натиснути праву клавішу миші та обрати пункт “Знайти це зображення в Google”. Якщо ж пости у соцмережах супроводжуються фото- чи відеоілюстраціями, то можна використати поради українського проекту STOPFAKE.ORG, одного з найуспішніших у цій сфері.

Блогер та редактор сайту сатиричних новин UA Review Роман Голубовський рекомендує певну методику для розпізнання більш складних “фейків” та верифікації новин із соцмереж. Насамперед, як йдеться у його порадах, варто знайти першоджерело повідомлення, переходячи за посиланнями на особисті акаунти тих, хто поширює новину.  До того ж, радить блогер, важливо скептично ставитися до постів у соціальних мережах взагалі, особливо якщо йдеться про коментарі “очевидців”, на сторінках яких вони не називають своїх імен та прізвищ, приховують обличчя.

PR-стратег Сергій Дідковський, як повідомляє сайт MediaSapiens, також пояснює, як відрізняти правдиві новини від вигаданих. Для цього, як зазначає фахівець, сторінка в соціальній мережі, де опублікована першоновина, повинна мати історію. Не можна довіряти “сенсаційним” новинам невідомих сайтів або новинам, в яких подається посилання на анонімне джерело.  Спеціаліст пропонує методику, яка допоможе розпізнати “бота” від реального користувача. Просто треба помітити дивне ім’я та прізвище “новинаря” (наприклад, Регіональний Бандерлог), відсутність активності у профілі (немає історії комунікації з іншими людьми, яка б підтверджувала реальність людини) або надмірну надокучливість у розповсюдженні інформації (спам у коментарях – однотипні слова, подібні посилання). Також, як зазначає PR-стратег, боти ніколи не відповідають на особисті повідомлення.

Стрімкі інформаційні потоки в соціальних мережах послаблюють увагу. Такі численні приклади підхоплення “вкидів” українськими журналістами проявляють загальну слабкість факт-чекінгу у редакціях українських видань. І це є свідченням того, що використання матеріалів із соціальних мереж не звільняє журналіста від обов’язку перевірки їх достовірності.

Враховуючи згадані поради, можна досягти максимальних результатів у пошуках правдивих новин завдяки соцмережам. Важливо утримуватися від ретвітів та репостів неперевірених новин доти, поки новина не буде верифікована – підтверджена чи спростована вами особисто, або офіційними службами.

Screen Shot 2015-03-06 at 12.18.55 AM

 

UPD. В звя’язку з дискусією, яка розгорнулась у коментарях до статті, публікуємо скріншот твіта, про який йдеться в матеріалі. Так звана “чуйка” справді фігурує як один із методів серед інших конвенційних засобів перевірки інформації. Втім, навіть у такому контексті згадане формулювання залишається неоднозначним та симптоматичним, з точки зору обговорюваної проблеми факт-чекінгу в українських медіа.

 

Право на фото: International Journalism Festival / CC Flickr

Print Friendly

Tags: , , , , , ,

  • Алена Притула

    Автору. Прошу вас привести твитт “Украинской правды” полностью, это же статья о факт-чекинге? Не с комментарием, не картинкой, а полностью, и желательно в переписке. Там ясно говорится, что УП перепроверяет информацию – перезванивает, а также ориентируется на много факторов в оценке достоверности новости, в том числе на опыт. Иначе вы вводите людей в заблуждение и оставляете у них неверное впечатление о содержании твитта. Фактически вы подвели отрывочные сведения под вашу теорию о теме вашей статьи. А это называется манипуляцией. Что как раз, как я вижу, является сферой ваших интересов. Прошу вас исправить ошибку и быть внимательнее впредь с выводами из отрывочных данных.

  • Ruslan Herasymenko

    Пані Олено, в матеріалі констатувався сам прояв недовіри до такого методу “чуйки”, а, отже, і до професійної компетентності УП в цьому випадку. Приклад був обраний саме через невеличкий медіаскандал навколо такої “чуйки”. Побачити його можна за спеціальним хеш-тегом @chuika_up. Жодних звинувачень не було озвучено, а лише зазначено про такий випадок та резонанс від нього. Тож, без особистих образ. P. S. Дуже приємно, що слідкуєте за нашими матеріалами 🙂

Send this to friend