Журналіст на війні – патріот чи професіонал?

червня 9, 2015 • Етика та якість, Нещодавнє • by

Бойові дії на сході України змусили українських журналістів переглянути свої підходи до роботи. Незалежним журналістам Донбасу довелося покинути свої міста, значна частина медійників почала працювати у сепаратистських ЗМІ. Ефірний сигнал українських телеканалів на окупованих територіях недоступний, відповідно, головним джерелом інформації для населення, що залишилося там, стало російське телебачення та пропаганда, яку воно поширює. Таким є медійний контекст Донбасу, що став вогнищем збройного конфлікту.

Про роль держави в регулюванні інформаційної сфери під час війни, етичні проблеми, що постають перед журналістами в ході висвітлення конфлікту, шляхи протидії російській пропаганді та інше говорили на “Донбас медіа форумі”, що відбувся у Києві цими вихідними. Організував подію Донецький інститут інформації за підтримки USAID-Україна.

Програємо чи виграємо інформаційну війну?

Учасники форуму у своїх виступах неодноразово зверталися до поняття інформаційної війни. В цьому контексті виконавчий директор Інституту демократії імені Пилипа Орлика Світлана Єременко відзначила позитивні ініціативи, на кшталт StopFake чи появи Українського кризового медіа центру, проте заявила, що Україна програє в інформаційній війні, в тому числі на міжнародній арені. “Про ситуацію в Україні пишуть іноземні журналісти, редакції яких досі дислокуються у Москві. Тобто вони дивляться на події через російську призму. Також маємо деякі приклади, як-от польська газета Rzeczpospolitaрекламує опозиційний блок, тобто фактично підтримує колишніх регіоналів”, – пояснила вона.

Прес-аташе Європейської Комісії в Україні Давід Стулік, однак, заперечив пані Єременко: «Україна не програє, а навпаки – виграє в інформаційній війні. Якщо десь якась газета щось надрукує, це правильно, бо є плюралізм думок”. За словами прес-аташе, він бачив статтю у Rzeczpospolita і вважає це позитивом, адже матеріал спровокував у Польщі дискусію. Крім цього, пан Стулік зазначив, що найкращими союзниками українців є іноземні журналісти які тут працюють: “Вони не зомбовані. Це дуже інтелігентні молоді люди, які прекрасно розуміють, що тут відбувається. Я думаю, це набагато краще, ніж тисяча іномовних каналів”. Він зазначив, що якби Україна програвала інформаційну війну, то вже давно не було б санкцій щодо Росії, і порадив “не драматизувати ситуацію”.

Як протидіяти інформаційній війні?

Український телевізійний журналіст, воєнний репортер Андрій Цаплієнко зауважив: ще  навесні минулого року було зрозуміло, що розпочалася війна, і тоді він разом з журналісткою  Hromadske.tv Наталею Гуменюк пропонував об’єднатися і діяти. “Тоді вже стало зрозуміло, що в першу чергу журналістській спільноті треба переступити через корпоративні комерційні інтереси і організуватися. Не пропагандистським фронтом, а скоріше інформаційним фронтом, щоби протидіяти в інформаційній війні, – пояснює він. – Тому що ця війна почалася саме з інформаційної агресії на нашій території. Агресії на нашу свідомість, на наш мозок, на наш спосіб життя”. За словами репортера, тоді медійники, на жаль, не об’єдналися, що і є ключовою проблемою журналістської спільноти. “Ми дотепер говоримо, що проти нас ведеться інформаційна війна, ми часто говоримо, що потрібна протидія у цій війні, але ми досі не зробили ключових кроків для того, щоб практично їй протидіяти”, – каже Цаплієнко. Нині, констатує він, кожен журналіст, кожна компанія працює по-своєму, по-різному розуміє правила, способи та форми ведення інформаційної війни.

Недостатньо зробила для протидії інформаційній агресії і держава, погоджувалися учасники форуму. Неодноразово піднімали питання недоступності сигналу українських телеканалів на Донбасі. При цьому, за словами журналістів, доставити сигнал у віддалені куточки Донецької та Луганської областей – можливо.

Представляючи пропозиції експертної групи Інституту демократії імені Пилипа Орлика, Світлана Єременко зазначила, що Україні слід розробити стратегію інформаційної політики держави, в яку включити не лише діяльність ЗМІ, але й кіновиробництво, книговидання та інші аспекти), також ухвалити дієву доктрину інформаційної безпеки, створити канал мовлення на окуповані території (за принципом каналу “Белсат”, що мовить із Польщі на територію Білорусі).

Інформаційна війна та журналісти на лінії фронту

За словами Андрія Цаплієнка, журналісти, які працюють на лінії фронту, зіштовхуються з тим, що іноді складно проаналізувати загальну ситуацію: “Ти знаходишся на достатньо невеликій, вузькій ділянці фронту. Ти розумієш, що відбувається у найближчому оточенні, але не бачиш картини повністю”. Допомогти проаналізувати ситуацію та побачити повнішу картину війни можна за наявності багатьох скоординованих джерел інформації, чого в українських журналістів немає. Натомість противник, за словами пана Цаплієнка, працює інакше: всі медіа замкнуті на певні мозкові центри, що керують інформаційною війною.

Для того, щоб суспільство могло бачити перспективи війни, розуміти що відбувається і чого чекати, знати, що з армією, куди ми рухаємося, коли закінчиться війна – необхідна координація журналістів та аналітичних інституцій, каже репортер. На його думку, координувати цей зв’язок могло б Міністерство інформації, однак поки що таким центром воно не стало.

Журналістські стандарти та етика під час війни

Журналістка Hromadske.tv Анастасія Станко вважає, що нині журналістам дуже бракує об’єктивності під час висвітлення війни. “Є ситуації, коли адекватні люди з центральних каналів говорять мовою ненависті, вживають слова ‘вороги’, ставлять штампи, атакують людей, радіють коли хтось гине. В той час коли самі військові кажуть, що мертвий ворог перестає бути ворогом. (…) Чим більше ми ставимося з ненавистю один до одного, тим більше тим більше цієї ненависті й агресії в суспільстві”, – зазначила вона.

За словами ще однієї представниці Hromadske.tv Наталі Гуменюк, на журналістах лежить величезна відповідальність за розпалювання ворожнечі, за лексику, що використовується, за те, як представлено наших громадян.  Журналістка констатує, що, окрім терміну “дегуманізація”, сьогодні актуалізується термін “гомогенізація”, коли формуються стереотипи проти якоїсь частини суспільства.

Особливо гостро стоїть проблема неправди, яка, за словами пані Гуменюк, дискредитує професію журналіста в очах людей. “Не буває маленької брехні і великої брехні. Не буває відносної правди. Якщо ти порушуєш стандарт, ти втрачаєш довіру. На жаль, за цей час ми, українські журналісти, зробили багато хорошого, але так само втратили довіру наших читачів до журналістики, втратили довіру аудиторії і на сході країни, і загалом усієї країни”. За словами Наталки Гуменюк, у нинішньому конфлікті, в умовах російської пропаганди, єдиною відповіддю українських журналістів є “стати тими людьми, які бережуть реальність”.

Журналіст чи патріот?

Стосовно питання, що важливіше: стандарти чи патріотична позиція, журналісти кажуть: одне іншому не суперечить.

Воєнний журналіст Роман Бочкала вважає, що стандартами безумовно треба керуватися. При цьому патріотична позиція, за його словами, само собою є у всіх журналістів, які працюють на лінії фронту. “Я не бачив ще жодного українського журналіста (і себе не виключаю з цього переліку), який, побувавши там, зазирнувши в очі нашим хлопцям, нашим захисникам повернувся без патріотичного піднесення. Я вважаю, що це неможливо і не бачу протиріччя між стандартами та патріотизмом”, – каже він. І додає, що журналіст не може бути над ситуацією, якщо вона стосується його особисто, як громадянина.

Андрій Цаплієнко зазначає, що коли знімав репортажі про інші країни, завжди намагався перебувати над конфліктом, по обидві сторони конфлікту – а в Україні все інакше.

Обоє воєнних кореспондентів погоджуються, що на лінії фронту треба пам’ятати про самоконтроль або ж самоцензуру. “Журналіст має усвідомлювати, що під час збройного конфлікту на карту поставлено набагато більше, ніж зазвичай, – каже Роман Бочкала. – І тому кожне слово, кожна цифра, кожна емоція важить дуже багато. Треба думати, про що можна казати, а про що не можна. Це не означає, що це має вирішувати редактор. Це не означає, що це має вирішувати міністр інформаційної політики. Просто журналіст має виходити з того, що своїм словом він може дуже сильно зробити боляче, або це може стати питанням державної безпеки, в інформаційній площині та у військовій”.

На думку Андрія Цаплієнка, самоцензура є винятково технічним, але дуже важливим питанням безпеки наших військ. Часто, знімаючи сюжет, журналіст не думає про те, що видає місцевість, де розташовані позиції наших військ, ризикує їх розсекретити. “Треба розуміти ту грань, заступаючи за яку ти просто наносиш шкоду людям, які поряд з тобою”, – каже він.

Наталка Гуменюк у цьому контексті говорить, що у висвітленні війни важливо розуміти, що війна – це не лише зброя та військові, але й величезна кількість цивільного населення. “Немає громадян інших, вони всі однакові. Нам треба захистити життя кожного громадянина”, – каже журналістка. А єдиний вихід утримати і зберегти суспільство, за її словами, – доносити правду та подавати всі сторони конфлікту.

На фото: Світлана Єременко

Право на зображення належить: “Донбас медіа форум”

Print Friendly, PDF & Email

Tags: , , , , , , , ,

Send this to friend