Соціальні мережі нині відіграють значну роль у суспільному житті. Їм часто приписують ключову роль у багатьох масових протестах, приміром, подіях “Арабської весни”, заворушеннях у Фергюсоні чи Євромайдані. Дослідники Марко Бастос (Marco T. Bastos), Ден Мерсіа (Dan Mercea) та Артур Шарпентьє (Arthur Charpentier) вирішили дослідити, чи простежуються прямі причинні зв’язки між цифровими комунікаціями у соціальних медіа та соціальними протестами наяву.

Їхнє дослідження “Намети, твіти та події: взаємозв’язок між тривалими протестами та соціальними медіа” (Tents, Tweets, and Events: The Interplay Between Ongoing Protests and Social Media) фокусувалося на трьох прикладах останніх років: іспанському рухові Indignados та міжнародному рухові Occupy, що розпочалися 2011 року, а також антиурядових протестах у Бразилії 2013 року (що отримали назву Vinegar protests після того, як у червні 2013-го понад 60 протестувальників заарештували за перевезення оцту, який вважається підручним засобом проти сльозогінного газу, який використовує поліція).

Дослідники ставили перед собою три завдання, формулюючи до кожного кілька гіпотез. По-перше, вони хотіли виміряти вплив онлайн-активності на офлайн-активність. Відповідно, ставили такі гіпотези:

1) спалах протестної онлайн-активності в одній часовій точці може бути використаний для передбачення майбутнього спалаху протестної активності наяву;

2) мережева комунікація може породжувати фактичний протест опосередковано, як безвідносний механізм, що у кращому випадку породжує самореферентний цифровий відгук, що не має своїм наслідком фізичної участі.

По-друге, вони хотіли з’ясувати, який зв’язок існує між інтенсивністю соціально-медійних комунікацій та активною участю у протестах. Для цього перевіряли ще дві гіпотези:

1) причинний зв’язок між інтенсивністю комунікацій через соціальні медіа та політичним активізмом (критерієм активізму вважали діяльність у таборі демонстрантів, затримання поліцією тощо);

2) зв’язок між політичним активізмом та інтенсивністю комунікації у соціальних медіа.

Третє завдання полягало в тому, щоби роз’яснити відносини між соціальними мережами Фейсбук та Твіттер на прикладі трьох досліджуваних подій. Для цього автори запропонували такі гіпотези:

(1) спрямування протестних фейсбук-сторінок вплинуло на потоки повідомлень у Твіттері;

2) навпаки – Твіттер впливав на Фейсбук.

У рамках дослідження Марко Бастос та його колеги відстежували близько сотні твіттер-хештегів, що стосувалися трьох згаданих протестів (приблизно 35 на кожен), а також 100 фейсбук-сторінок та груп, присвячених цим подіям. При виборі хештегів науковці фокусувалися на інформації про міста, де відбувалися події, а не на таких концептуальних ключових словах, як #nolesvotes (не голосуйте за них) чи #notenemosmiedo (ми не боїмося) у випадку Indignados, #occupytogether під час Occupy або #todarevolucaocomeca (кожна революція починається з) – у ході Vinegar. Своє рішення автори обґрунтовують припущенням, що активність “локаційних” хештегів буде більше пов’язана з реальними демонстраціями.

Дані були зібрані з публічно доступного потоку даних у Твіттері за допомогою сервісу yourTwapperKeeper. Приватну інформацію із досліджуваних даних видалили. Аналіз здійснювався через тест причинності Гренджера (Granger-causality test), що використовується з 1969 року: первинно –  в економіці, а потім поширився і на інші галузі й має на меті виявити причинно-наслідкові зв’язки між часовими рядами.

Провівши аналіз даних, автори зробили такий головний висновок: ефективне передбачення протестної активності, ймовірно, варіюється у різних випадках політичних заворушень. Тимчасом, певні закономірності були виявлені. Зокрема, вчені побачили, що комунікація у Твіттері та Фейсбуці прогнозувала фактичні протести під час Indignados та Occupy.  Під час Occupy також було зафіксовано реверсивну причинність Гренджера між онлайн- та оффлайн-протестами. В ході демонстрацій у Бразилії (Vinegar protests) натомість сильного зв’язку між онлайн- та оффлайн-активністю виявлено не було.

Отже, у результаті аналізу даних була підтверджена гіпотеза про те, що вибух онлайн-протестної активності містить інформацію, яка може допомогти передбачити майбутнє реальної протестної активності, підтвердилася для Indignados та Occupy. Відповідно гіпотезу про те, що цифрова комунікація має опосередкований уплив на фактичний протест дослідники відхилили. Гіпотези про залежність онлай-активності та фактичної участі у протестах на вулиці були підтверджені частково. Припущення про вплив Фейсбука на Твіттер підтвердилася, а про вплив Твіттера на Фейсбук – частково.

Науковці зауважують, що досліджувані ними протести, великою мірою, були організовані пересічними активістами, які працювали у центральних районах тижнями чи місяцями. Протести управлялися через горизонтальні зв’язки, шляхом консенсусу. Разом з тим, соціальні медіа також зіграли певну роль, оскільки пришвидшили появу нових учасників протесту та сприяли їхній мобілізації.

Результати аналізу Indignados свідчать, що можна сподіватися більшої кількості протестувальників у разі, якщо зростає число повідомлень про демонстрації у Твіттері та Фейсбуці. Марко Бастос, Ден Мерсіа та Артур Шарпентьє, у зв’язку з цим, наголошують: цей аналіз може стати внеском у доведення ідеї про те, що соціальні медіа можуть бути одним із ключових способів організації та популяризації протестних дій.

Право на зображення належить: Flickr, David Shankbone