Проблеми і можливості українського інфотейменту

серпня 31, 2015 • Головне, Нещодавнє, Сфери висвітлення • by

Включення інфотейменту до програм медіа вже стало одним із must have. Питання лише в тому, що вважати інфотейментом і як презентувати його аудиторії.

Більш ніж 110 років тому вийшов перший наближений до сучасного вигляду журнал National Geographic. Через вісімдесят років в американському ефірі з’явився канал Discovery. Сьогодні ж обидва проекти стали впізнаваними брендами у десятках країн, а їхню аудиторію можна лічити мільйонами. Крім того, більшість іноземних новинних чи розважальних медіа займаються розробкою своїх продуктів інфотейменту або ж ретранслюють придбані.

Тенденцію підтримують і українські ЗМІ, однак просвітницька функція простежується не завжди. Причин цьому достатньо, хоча найвагомішими можна вважати фінансування та споживацькі звички населення.

Ціна питання

Наукові та освітні програми у більшості випадків не є прибутковими, а тому потребують додаткового фінансування. Частіше за все, джерелами такого фінансування виступає держава, громадські організації або, якщо це стосується суспільних мовників, самі громадяни.

З іншого боку, є чимало сфер, де така підтримка справді необхідна. Як приклад можна згадати програми про подорожі, технічні новинки або передачі про тварин. Крім того, є чимало нішевих проектів, в яких застосовуються комерційні моделі. Наприклад, у 2015-му році справжнім хітом стали науково-популярні передачі про космос та космічні об’єкти. Серед них, вже легендарний Vsauce та новий астрономічний проект на базі платформи Crash Course. Західні медіа навчились монетизувати подібні проекти за рахунок передплат на канали. Однак така модель працює лише на жвавому медіаринку. В умовах штучно заниженого доступу до медіапродуктів така схема вже не є конкурентною.

З іншого боку, певні програми можуть приваблювати аудиторію. Тут йдеться про вужчу сферу застосування інфотейменту – коли програмування ефіру розбавляє інформаційно-аналітичні блоки цікавинками. Таке трактування інфотейменту з’явилось у 80-х роках у США, коли телеканали розпочали запеклу боротьбу за рейтинги.

Тоді ж розпочалися дискусії з приводу того, що вважати первинним – потреби аудиторії чи просвітницьку функцію? Залежно від відповіді на це питання визначається і ставлення до інфотейменту. Таким чином, він присутній у програмуванні переважної більшості ЗМІ, однак може варіюватись від ток-шоу до науково-популярних передач.

Вправно балансувати між просвітницькою функцією і розвагою можуть далеко не всі. Незважаючи на успіх Buzzfeed та Mashable, вони залишаються в меншості. З 80-х майже нічого не змінилось. Друковані (а потім і онлайн) видання “чіпляють” оглядом кінострічок та таблоїдними темами, радіостанції розповідають “цікаві факти” або “цифри тижня”, а випуск теленовин міститиме сюжет про тварин чи, за наявності гарної картинки, якогось  наукового винаходу. Позановинний інфотеймент, радше за все, буде представлений реаліті-шоу та мандрівним відеоблогом.

Інфотеймент по-українськи

Українські медіа також не виняток – інфотеймент став звичною частиною програмування більшості центральних телеканалів. Це стосується і способу подачі новин, і контенту в новинному блоці, і не новинного блоку.

Якщо згадувати про останній, то ключовим є питання домінуючого контенту та його походження. Так, однією з особливостей українських телеканалів є фактична відсутність схеми з платним доступом. Винятком є спортивні телеканали, але теж не у розумінні широкого споживання. Це, зрештою, унеможливлює існування науково-популярного каналу. Серед усього “соціального пакету” українських телеканалів лише один позиціонує себе як науково-популярний ресурс. Причому у цьому випадку переважає зарубіжний контент, з поодинокими винятками у вигляді історичних програм.

Якщо ж дивитися на не новинний інфотеймент на інших каналах, то переважають українські аналоги західних і російських шоу та власний контент. Щоправда, нерідко іноземні франшизи суттєво таблоїдизовані та перетворюються на примітивні серіали з псевдо освітньою цінністю. Так програми, які мали би відкривати до дискусій табуйовані теми, просто перетворюють їх на скандал. Отже виникає питання: чи взагалі виправданим є такий формат інфотейменту.

З іншого боку, власний контент часто просувається давно протоптаними стежками  документальних програм та туристичних оглядів. Перші, власне, і є класичним прикладом інфотейменту: нагальні питання подані через цікаву для аудиторії форму. Однак, зважаючи на залежність телебачення від вузького кола власників, завжди виникає питання в об’єктивності таких програм. Яскравим прикладом таких неоднозначних програм була історія про Саакашвілі, що підняла резонанс та викликала багато питань до неупередженості авторів. І знову просвітницька функція журналістики піддається дуже великому сумніву, значно поступаючись якщо не пропаганді, то корегуванню суспільної думки.

Туристичні влоги чи програми про мандри – також класичний приклад інфотейменту, але у цьому випадку конкретно в міжнародному блоці. Відсутність політичної складової та відносна популярність серед аудиторії порушують головне питання – якість контенту. Із цим завданням можуть впоратися лише місцеві важковаговики (банально через фінансову складову).

Найцікавішим для огляду є саме новинний інфотеймент, оскільки він має найбільше контактів з аудиторію, а тому і найбільший вплив на її споживацькі звички. Іншими словами, якісний новинний інфотеймент має стимулювати попит на окремі медіапродукти. На жаль, у цьому українські канали не лише дуже подібні, але й консервативні. Класичним сюжетом такого блоку може стати поповнення у зоопарку або ж незвичні іноземні традиції. Трапляються і винятки, частіше за все у випадку резонансних подій. Так, до ефірів потрапили нові кадри Плутону та процес побудови будинку 3D-принтерами.

Міграція в мережу

Оскільки ключовим питанням залишається фінансування, а попит на подібні продукти все одно є, і аудиторія, і медіа шукають альтернативні варіанти контакту. Одним із способів знайти точки дотику з аудиторією є відео-хостинги. Так, кількість перекладів науково-популярних скетчів чи анімацій на російську (що є показовим і для українського трафіку) значно зросла за останні два роки. Серед трендів – астрономія, хімія, зброя, природні катаклізми  тощо.

Збільшується і кількість якісних українських продуктів. У цьому випадку переважають тревел-влоги та історичні цикли. Популярними є і програми захисту прав, причому такі продукти варіюються від юридичної допомоги до захисту прав споживачів.

Звичайно, це не є вирішенням проблеми, а скоріше індикацією суспільних настроїв. Перш за все, це факт популярності подібного контенту, а інколи готовність платити за нього (деякі канали функціонують на принципах краудфандингу, коли лише за збору певної суми випускається наступна серія). Крім того, визначається вікова та соціальна структура такої аудиторії, а отже і потенційні перспективи її збільшення.

З іншого боку, порівняно з телебаченням це лише краплина в океані, яка навряд чи зможе задати темп усьому українському медіаринку. А можливість зміни споживацьких звичок суспільства без появи нового контенту дуже сумнівна. Причини ж недопущення такого контенту лежать там, де й решта проблем українського телебачення: це і монополізованість (а, як наслідок, і штучна заниженість рекламного ринку), і консервативність, і бажання працювати з уже випробуваним контентом.

Print Friendly, PDF & Email

Tags: , , , , , , , , ,

Send this to friend