Українські медіа, замість виконання функції інформування суспільства, стають інструментом політичної діяльності, діють не за ринковими правилами, подають інформацію маніпулятивно та необ’єктивно. Це, зрештою, зменшує довіру до них в очах українців, а неякісне виконання журналістських функцій створює благодатний  ґрунт для поширення ворожої пропаганди. Такого висновку дійшли автори дослідження “Конфлікт у медіа та медіа  в конфлікті: донесення дражливих питань через ЗМІ”, проведеного соціологічною агенцією “ФАМА” на замовлення ГО “Львівський медіафорум” та Школи журналістики УКУ. Презентували результати дослідження 6 жовтня 2015 року у Києві.

Дослідження здійснювалося у три етапи. На першому – були проведені фокус-групові дискусії у 5 містах України (Львові, Києві, Дніпропетровську, Одесі та Харкові). За словами керівниці дослідження, директорки соціологічної агенції “ФАМА” Мар’яни Малачівської-Данчак, з людьми розмовляли про те, що їх турбує, про порядок денний медіа та про суспільне життя, якими є упередження щодо болючих тем. На другому етапі дослідники ставили за мету побачити, наскільки певні упередження з чутливих для України питань є поширеними у суспільстві та яким групам вони притаманні.  Дані збиралися методом “face to face” інтерв’ю у 22 областях України (окрім Донецької та Луганської). Під час третього етапу було проведено понад 50 експертних інтерв’ю щодо ролі медіа у подоланні конфлікту.

Медіа як політичний інструмент

Як виявило дослідження, тільки 20% українців є загалом лояльним до медіа. При цьому цілком лояльними виявилися 1,3% опитаних. Більшість респондентів натомість є помірно упередженими (49,4%) та цілком упередженими (29,4%) щодо медіа.

Як пояснюють автори дослідження, українські ЗМІ дотримуються звичної для них схеми “запит – контент” і переконані, що погані новини добре продаються. В результаті такого медійного висвітлення суспільного життя, за словами дослідників, виникає озлобленість, люди не знають, що є правдою. Українці незадоволені тим, як мейнстримні медіа виконують свої функції. 75,9% респондентів більшою чи меншою мірою погоджуються із твердженням, що ЗМІ говорять те, чого хоче їхній власник. Один із учасників фокус-груп навіть висловився: “Телебачення – це те що вони хочуть, аби ми знали”.  Наголошують на цій проблемі і експерти.

За словами фахівця з комунікацій та довготермінових стратегій Євгена Глібовицького, медіа нині є симулякрами, дивляться на аудиторію як на джерело ресурсів, а не намагаються їй служити. Те, що на аудиторію дуже рідко звертають увагу поза рейтингами, не формує довготривалої довіри, вважає він.

Якість роботи журналістів

Іншою проблемою у цій царині є неякісна робота журналістів. “Запустити новину швидше за конкурента (хоча потім доведеться спростувати) є кращим, успішнішим варіантом, аніж все перевірити, виважити подачу новини, впевнитися і лише потім випустити в ефір. Такий формат роботи створює благодатне підґрунтя для місцями не надто ювелірної роботи проросійських засобів масової комунікації та поширення ворожої пропаганди”, – пишуть автори дослідження і застерігають, що штучне нагнітання певних тем, підживлення до них інтересу може призвести до конфлікту.

Автори підсумовують, що нині українським медіа бракує хронологічності та завершеності. Повідомляючи про підготовку якогось законопроекту, вони швидко забувають про нього, незважаючи на те, що люди потребують повної інформації. Як показало дослідження, багатьом українцям бракує інформації про тарифи, реформи, переселенців, демобілізацію; забагато натомість говорять – про збройний конфлікт на сході України.

За словами медіаексперта, програмного директора ГО “Телеритика” Романа Шутова, медіа не висвітлюють тему Криму, не говорять про потреби мешканців окупованих територій та прифронтових зон, недостатньо уваги приділяють переселенцям, ігнорують тему релігій та міжрелігійних відносин. “Дискусії навколо таких питань у ЗМІ мають не тільки формувати громадську думку, а й конструювати суспільний дискурс, який потім впливає на політику, – каже він. – Цінна роль ЗМІ полягає в тому, щоб піднімати актуальні соціальні питання, розкручувати їх”.

Упередження українців

Дослідження показало, що у суспільстві є величезний рівень упередження до влади – 89,8%. Лояльних до неї українців, натомість, лише 10,2% (цілком лояльними серед яких  є 1,4%).

Настільки ж  упередженими українці є до реформи декомунізації – загалом 89,5%. Помірну лояльність до цього процесу висловлює лише кожен десятий українець, а категорія цілком лояльних – відсутня взагалі. Автори дослідження пояснюють це насамперед відсутністю публічної дискусії. “Можливо, річ у тім, що прийняття відповідного закону було гарячою темою у ЗМІ всього лиш кілька днів, – вважають вони,  – і після цього до питання не повертались або ж зачіпали у форматі радикальних змін того, до чого звикли – зміна назв вулиць, які все одно називатимуть між собою по-старому, перейменування населених пунктів. Українці не отримали чіткого роз’яснення, що це означає для них та для країни”.

До внутрішньо переміщених осіб цілковито упередженими є 11,4%. Помірно лояльними виявилися 36,3%, а цілком лояльними – 3,9%. При цьому, на ставлення українців до цієї категорії не впливала наявність досвіду спілкування з нею.

До демобілізованих із зони АТО цілковиту лояльність висловлюють лише 1,8% опитаних, помірно лояльними є 33,5%. Натомість 50,7% та 14%, відповідно, є помірно упередженими та упередженими. Досвід спілкування з демобілізованими при цьому не впливає на ставлення, зазначають соціологи.

Як зауважив один із учасників експертних  інтерв’ю, політолог Петро Олещук, медіа схильні до висмикування найбільш одіозних та неоднозначних сюжетів і до надання їм загального поширення. “На основі цієї тенденції у суспільстві формуються стійкі стереотипи. Це насправді становить проблему, бо сприяє формуванню у суспільстві викривленого образу всієї ситуації”, – каже він.

Як висвітлювати чутливі теми

Опитані під час дослідження експерти вважають, що українським медіа, висвітлюючи дражливі теми, треба бути раціональними та виваженими, шукати правду, говорити про шляхи вирішення проблеми, не робити узагальнень. “Журналіст має зруйнувати стереотип, навіть якщо він має певний зв’язок з реальністю”, – вважає філософ, викладач Києво-Могилянcької академії Володимир Єрмоленко. Правозахисник та публіцист Мирослав Маринович наголошує на необхідності ширшої картини, не “репортажних відгуків, а потужнішої аналітичної роботи”.

Більш детально із методологією та результатами дослідження можна ознайомитися на сайті ГО “Львівський медіафорум”.