Висвітлюючи конфлікт на Донбасі, українські журналісти не можуть бути відстороненими, симпатизують військовим, часто уникають тем, що можуть зіграти на руку російській пропаганді, мало висвітлюють іншу сторону конфлікту. Про це свідчать результати дослідження “Висвітлення конфлікту в українських медіа: дослідження цінностей, установок та практик журналістів“, проведеного ГО “Детектор медіа”.

Дослідження мало на меті з‘ясувати, які редакційні практики застосовуються в українських медіа під час висвітлення тем, дотичних до конфлікту, якою журналісти бачать власну роль у висвітленні тем, пов‘язаних із війною, якими поглядами та стандартами при цьому керуються.

Протягом лютого та березня експерти провели 30 інтерв‘ю та 2 фокус-групи із журналістами та редакторами. Всього у дослідженні взяли участь 47 медійників загальнонаціональних та регіональних ЗМІ.

Підходи до висвітлення конфлікту

В ході дослідження виявилося, що в українських медіа немає панівного підходу до висвітлення конфлікту, журналісти не впевнені, як слід висвітлювати цю тему. Це, як зазначають автори дослідження, свідчить, що з одного боку медіапрацівники рефлексують над своїми професійними орієнтирами, а з іншого – медійна спільнота не випрацювала універсальних настанов для роботи у нинішній ситуації.

Серед усього розмаїття професійних підходів було виокремлено три: патріотичний, нейтральний та змішаний. Представники “патріотичного” напряму свідомо зосереджуються на представленні української сторони, ігнорують “іншу сторону”, згодні пожертвувати професійними стандартами, аби не “зіграти на руку” російській пропаганді.

“Нейтральні” журналісти стоять на позиції беззастережного дотримання професійних стандартів. Цей підхід, як показало дослідження, притаманний передусім тим медіа, котрі декларують роботу згідно з західними стандартами.

Третій тип професіоналів характеризується тим, що його представники розуміють важливість стандартів, однак зіштовхуються із багатьма дилемами на кшталт “дотриматися стандартів чи допомогти українській стороні”. Саме цей професійний підхід виявився найбільш поширеним в українських медіа, яким загалом бракує інституціоналізації редакційних практик. У переважній більшості редакцій відсутні писані редакційні правила чи стандарти роботи під час конфлікту, усні обговорення цих тем – також рідкість. Лише кілька із представлених у рамках дослідження дотримуються чіткої редакційної політики “тримати руку на пульсі” ситуації на Донбасі.

Про кого більше розповідають медіа і чому?

Журналісти загалом, а особливо – представники загальнонаціональних телеканалів, з усіх, чутливих до конфлікту груп, найбільшу увагу з приділяють військовим. Пояснюється це значущістю цієї групи для української аудиторії, а також тим, що журналісти, які висвітлюють конфлікт, перебувають у тісному контакті із військовими, переймаються їхньою долею.

Подібні емоції, відчуття вдячності частина журналістів має і до волонтерів, хоч і висвітлюється ця група менш активно. Мало представлені також теми переселенців, мешканців звільнених та окупованих територій. У редакціях поширена думка, що вони не є цікавими для широкого загалу. Крім цього, багато журналістів пояснювали недостатнє висвітлення цих груп браком ресурсів, джерел інформації і питаннями безпеки.

Емоції, співпричетність, професійні стандарти

Висвітлення війни для абсолютної більшості журналістів супроводжується емоційною напругою, відчуттям співпричетності, обдумуванням небезпеки для своєї країни. Як зазначали журналісти, вони не можуть бути “над ситуацією”.

Питання професійних стандартів під час воєнних дій у більшості редакцій обговорюється недостатньо. Всі журналісти, що взяли участь у дослідженні, погодилися, що професійні стандарти є важливими в умовах збройного конфлікту. Водночас, значна частина говорила про них нечітко, зазначала, що це “само собою зрозуміло”, тож необхідності окремо обговорювати цю тему в ньюзрумах немає.

Автори дослідження підсумовують, що переважній більшості редакцій, представники яких взяли участь у дослідженні, бракує інституціоналізації професійних стандартів. Адже універсальних правил немає, і щоразу доводиться приймати рішення відповідно до власної інтуїції та обставин.

У багатьох редакціях є випрацюваний словник термінів, дотичних до конфлікту, щоправда підходи до нього дуже різняться. Частина медіа намагається вживати нейтральну лексику, частина – переймає офіційну термінологію штабу АТО.

Загалом у медійному середовищі розуміють важливість стандарту об’єктивності, однак часто відчувається невпевненість щодо можливості їх дотримання без потенційної шкоди для країни.

Головними джерелами інформації для журналістів є волонтери та військові, цивільне населення – меншою мірою. Як підсумовують автори дослідження, більшість українських медіа свідомо уникає представлення іншої сторони у матеріалах про конфлікт на Сході України, але водночас – є недовіра до офіційного дискурсу української влади та військового керівництва.

Професійна незалежність та вплив досвіду

Переважна більшість журналістів зазначили, що є вільними під час висвітлення конфлікту. Однак автори дослідження виявили кілька обмежень, з якими більшою чи меншою мірою зіштовхуються медійники: самоцензура, редакційний та суспільний тиск. Частина опитаних зізнавалася, що інколи уникала тем, які могли б нашкодити українській стороні чи бути підхопленими російською пропагандою. Дехто із журналістів розповідав про вимогу редакції висвітлювати армію винятково позитивно, частина журналістів розповіли, що побоюються критики з боку суспільства, звинувачення у “зраді” чи “антиукраїнській позиції”.

“Зважаючи на досить низький рівень інституціоналізації редакційних практик в українських ЗМІ, великої ваги набувають особисті чинники: особистий та професійний досвід журналіста, а також його погляди“, – йдеться у звіті. Вагомим фактором формування порядку денного щодо висвітлення конфлікту українськими медіа є активність окремих журналістів, багато з яких є вихідцями із Донбасу чи Криму, розуміють контекст проблем та порушують важливі питання.

Діалог з іншою стороною

Якщо узагальнити, то переважна більшість опитаних вважає діалог потрібним та важливим, але не має розуміння, з ким саме його вести. Більшість журналістів зазначили, що вести діалог із представниками окупаційної влади неможливо, дехто висловився більш категорично: з терористами діалог в принципі неможливий. Значна частина опитаних висловилась за діалог зі звичайними мешканцями окупованих територій і розкритикувала відмежування держави та суспільства від цієї групи. На думку журналістів, нині суспільству бракує чітко артикульованої державної політики щодо майбутнього окупованих територій.

Повний текст дослідження доступний тут.

Право на фото:  Sasha Maksymenko Flickr/CC (Умови ліцензії: https://creativecommons.org/licenses/by-nc/2.0/)