Журналістика даних повільно змінює ньюзруми

вересня 8, 2016 • Нещодавнє, Цифрові медіа • by

6833346648_9531ecbd14_c

Журналістика даних повсюди. Спеціалізовані медіа постійно говорять про це. Про нову галузь написано низку книжок і багато статей у наукових журналах. Журналістика даних без сумніву стала одним з найгарячіших трендів як у журналістиці, так і в дослідженнях журналістики. Все ж таки існує певна “пропаганда” такої журналістики у популярних та технічних виданнях. З першого погляду, здається, що вона вже стала мейнстримним напрямком і традиційна журналістика прийняла її як рівну собі практику. Але це не так: журналістика даних досі має проблеми щодо статусу і значення в новинних медіа у різних сегментах ринку.

Два нещодавно опубліковані дослідження розглядають ці проблеми з різних боків. Їхні результати дозволяють скласти більш повну картину того, якою є журналістика даних у двох конкретних країнах – Канаді та Великій Британії.

У першому дослідженні Альфред Герміда (Alfred Hermida) та Лінн Янг (Lynn Young) з університету Британської Колумбії (the University of British Columbia) намагались окреслити рамки журналістики даних та оцінити її вплив на норми, практики і культури в різних канадських новинних медіа. Двоє авторів провели 17 інтерв’ю з найбільш впливовими журналістами даних і фрілансерами, які працюють у традиційних газетах, а також у приватних та суспільних мовниках. Вони зосередили особливу увагу на тому, як поява нових професійних ідентичностей (таких як журналісти даних) впливає на співпрацю всередині та за межами  новинних медіа. Іншими словами, які виклики існують для професійних кордонів та як всередині організаційних структур узаємодіють традиційні і нові журналістські ролі.

Журналісти даних вважають себе багатопрофільними фахівцями

Вчені виявили чітку “ієрархію гібридності” між різними новинними ЗМІ. Одні вже розробили змішану технокультуру, за якої журналістська організація є технічно адаптованою, а інші досі намагаються сформувати добре забезпечені команди для роботи із даними.

Першою ознакою існування різних рівнів гібридності є професійне “маркування” фахівців як журналістів даних. Більшість каналів новин почали застосовувати означення, що фокусуються на технологічних особливостях. Вони додають до загальних професійних категорій координатора, менеджера, редактора, продюсера чи розробника слова “інтерактивнийˮ, “мобільнийˮ, “цифровийˮ, “вебˮ та “даніˮ. Це свідчить про те, що ця сфера досі залишається розмитою. Хоча, на противагу результатам інших національних досліджень, наприклад у Сполученому Королівстві, де існує чітка межа між техніками та журналістами, більшість опитуваних медійників вважають себе техножурналістами чи “єдинорогамиˮ, тобто фантастичними спеціалістами, які можуть писати статті, аналізувати та кодувати дані самостійно.

Журналістика даних може вийти за організаційні рамки

Так само існують чіткі відмінності стосовно норм і практик журналістів даних. Такі фахівці виявляють більше схильності до неформальних форм співпраці, ніж до конкуренції. Це щось на зразок “винахідливої імпровізації” (за словами одного з інтерв’юйованих журналістів), яка виникає завдяки надходженню ресурсів від різних сторін – новинних медіа і не лише. Той факт, що журналісти даних виходять за організаційні рамки, взаємодіють зі своїми спільнотами (включно з науковцями у сфері даних)  та використовують “надмедійні зв’язкиˮ завдяки потужно розвиненій спільній ідентичністі є хорошим прикладом того, як працює сучасна мережева журналістика.

Здатність компаній поєднувати технологічні та журналістські компетенції випливає також з організаційного статусу та контексту роботи журналістів даних. Деяким новинним ресурсам (зокрема суспільному мовнику та двом традиційним газетам з певним досвідом роботи у сфері технологій) вдалося розвинути технокультуру завдяки формуванню інтерактивних команд або ж команд науковців даних. Ці високоспеціалізовані групи здатні передати свої технологічні вміння всьому ньюзруму, сприяючи переходу до цифрового виробництва новин. Друга група ньюзрумів визначає журналістам даних “службову роль”, зводячи їхню роботу лише до технічних аспектів, тим самим зменшуючи їхню журналістську функцію. Є ще один варіант, коли редакції покладаються на журналіста даних, вважаючи “майстром на всі рукиˮ.

Журналісти даних VS інформаційні брокери

У другому дослідженні Едді Борджес-Рей (Eddy Borges-Rey) зі Стерлінзького університету (University of Stirling) на основі  двадцяти чотирьох інтерв’ю з журналістами даних, редакторами даних, менеджерами новин, програмістом та дизайнером аналізує два питання: чи використовують і як саме фахівці з журналістики даних використовують алгоритми та бази даних, щоби притягнути до відповідальності так званих інформаційних брокерів (data brokers). Результати дослідження показують, що опитані журналісти даних не вважають своїми основними завданнями викриття правопорушень компаній, що розпоряджаються даними.

Репортери, що спеціалізуються на технологіях чи науці, висвітлюють ці теми набагато частіше. Журналісти даних так чи інакше діють як куратори баз даних, але не з точки зору змісту. Враховуючи їхній величезний досвід в обробці та вилученні даних, це трохи дивує. Однак, більшість журналістів визнають існування проблеми, коли їм доводиться мати справу з відсутністю доступу до даних, які мають інформаційні брокери.

Журналістика даних “зруйнувала традиційну логіку журналістики”

У цьому випадку журналісти досі покладаються на традиційні методи розслідування, наприклад на інформаторів та витоки даних. Це вкотре підкреслює надзвичайну роль людей, які прагнуть розголошувати суспільно важливу інформацію і пояснює, чому їх потрібно захищати.

На відміну від досліджень Герміда та Янга, Борджес-Рей  показує більш послідовну картину британської журналістики даних. Вона підірвала традиційну журналістську логіку не лише впровадивши у ньюзруми обчислювальне мислення, а й тому, що замінила лінійний стиль розповіді на більш інтерактивний та цікавий спосіб викладу історії.

У зв’язку з цим, практики журналістики даних легко вкоренилися у різні ньюзруми і з часом поширилися на такі три основні форми: а) стисла і щоденна форма журналістики даних; б) розширена та розслідувальна форма; в) легка журналістика даних, що розважає аудиторію. Хоча, надто позитивні висновки можуть бути пов’язані з тим, що Борджес-Рей проводив опитування серед працівників провідних центрів журналістики даних, таких як the Guardian, the BBC або the Telegraph. Тимчасом впровадження журналістики даних у низці регіональних та місцевих служб досі недостатнє.

Загалом, ці два дослідження вносять цінний вклад у великий масив спеціальної літератури про кількісні форми журналістики. Обидва показують, що журналістика даних ще не використовує свій потенціал на повну, більшою мірою через організаційні обмеження та нечітку окресленість сфери.

Деякі новинні медіа все ще намагаються знайти спосіб правильно використовувати журналістику даних

Навіть британська медіасистема, де журналістика даних більш-менш знайшла  своє місце у виробництві новин, страждає від центрально-регіонального поділу через нестачу людських та економічних ресурсів у новинних ресурсах. Це залишає простір для зовнішньої співпраці, що підтверджується обома дослідженнями. Особливо у Канаді є потреба у “позаштатних збирачах данихˮ, які працюють з різними новинними ЗМІ. На диво схожою є ситуація і в Італії, де серед журналістів даних домінують фрілансери.

Зрештою, результати двох досліджень показують не тільки те, як деякі новинні медіа досі намагаються знайти, де та як краще використовувати журналістику даних (що призводить до затяжних  структурних проблем). Обидва дослідження свідчать також, що ця сфера має велику цінність, оскільки дає редакціям можливість установлювати між собою мережеві зв’язки у журналістській екосистемі. Така властивість журналістики даних є життєво необхідною для новинних ЗМІ, що прагнуть завершити безперервний процес деінституціоналізації.

Переклад з англійської мови статті “How Data Journalism Is Changing Newsrooms…Slowly

Право на фото: Yosuke Muroya, Flickr CC

Print Friendly

Tags: , , , , , , ,

Send this to friend