Підприємницька журналістика в Європі

липня 25, 2012 • Цифрові медіа • by

Звіт EJO

Багатьом термін “підприємницька журналістика” може здатись дивним, адже традиційно вважається, що журналісти мають утримуватись від участі в бізнесі.

Роками медійники зводили “китайську стіну”, яка відділяла ньюзруми від бізнесової складової медіа компаній. Але часи змінюються, і ця стіна стає дедалі вразливішою. Оскільки кількість довготермінових позицій у ЗМІ зменшується, медіа фахівці усвідомлюють потребу переглянути деякі аспекти професії, вбачаючи вагомішу роль у самопросуванні. У попередній статті Європейська обсерваторія журналістики виклала огляд ініціатив, орієнтованих на розвиток підприємницької журналістики у США. У цьому матеріалі ми пропонуємо детальніше розглянути ситуацію в Європі.

Інтернет завдав чимало клопоту ринку новин, змусивши медіа переглядати свої бізнес структури. Враховуючи надмірну пропозицію на ринку праці в медіа та брак вакансій, метод проб і помилок став невід’ємною складовою функціонування медіа компаній, а створення та просування власного бренду – важливим викликом для журналістів. Європа не є винятком з цього тренду, хоча ситуацію не можна безпосередньо порівнювати зі США, та й умови в різних країнах – різні. В кожному разі, ситуація на ринку праці для журналістів стала непростою в усьому світі.

Піонери підприємницької журналістики в Європі

В європейських країнах спроби поєднати журналістику та підприємництво поки що є скромними, порівняно зі США. У недавньому звіті, Нікола Бруно (Nicola Bruno) та Расмус Кляйс Нільсен (Rasmus Kleis Nielsen) з Інституту Ройтерз з вивчення журналістики (Reuters Institute for the Study of Journalism) визначили два найбільших виклики для журналістських стартапів: по-перше, на ринку онлайн-новин все ще домінують “медіа-старожили”; по-друге, ринок онлайн-реклами визначають декілька потужних гравців. Крім того, ці виклики ускладнюються ще й особливостями місцевих культур та невеликими ринками, в зв’язку з мовними бар’єрами.

“Ми працювали у традиційній пресі протягом двох років, але не мали перспектив отримати довготерміновий контракт. Пропрацювавши два роки над короткотерміновими завданнями, ми вирішили створити робочі місця для самих себе”, розповів Хав’єр Дру (Xavier Drouot), директор французького незалежного регіонального сайту новин Carredinfo.fr у Тулузі.

На думку Дру, підприємницька журналістика є ключовим трендом в умовах перехідного етапу журналістики, але їй бракує освітньої бази у Франції. Натомість, “У Великобританії дискусія зосереджується в освітніх установах, але не в цілій медіа індустрії”, зазначив Роберт Пікард (Robert Picard), експерт з медіа економіки в Інституті Ройтерз.

Німеччина також має свою власну журналістську традицію. “Журналістське середовище відрізняється від американського. Тому німецька копія американської концепції “підприємницької журналістики” не має сенсу”, зауважив Клаус Майєр (Klaus Meier), професор журналістики Університету Айхштет (University of Eichstätt). Так, наприклад, в Німеччині існує величезний (навіть у порівнянні з іншими європейськими країнами) сектор громадського мовлення, та й друковані ЗМІ почуваються досить добре, порівняно з кризою в американській газетній індустрії.

Ульріке Лангер (Ulrike Langer), німецька журналістка та викладачка, яка досліджувала американський медіа ландшафт як кореспондент-фрілансер, додає: “Більшість програм з журналістики у Німеччині не розрізняють традиційний фріланс та підприємницьку журналістику”. Однією з причин цього, на думку Лангер, є недостатня чіткість концепції “підприємницької журналістики”. Якщо підприємницька журналістика має стати чимось більшим за амбітне позначення того ж фрілансу, вона має передбачати об’єднану співпрацю журналістів зі створення бізнесу (німецькою – “Journalisten-Büro”).

В Італії дискусія про підприємницьку журналістику розпочалась у 2009 році. Тоді щоденна газета La Stampa опублікувала статті про Центр підприємницької журналістики (Tow-Knight Center for Entrepreneurial Journalism), створений при Школі журналістики Міського університету Нью-Йорка (City University of New York’s Graduate School of Journalism). З того часу дискусія триває. Нещодавно тема стала предметом окремої панелі на Міжнародному фестивалі журналістики у Перуджі.

Стефано Тесі (Stefano Tesi), італійський журналіст та експерт з медіа, категорично відкидає ідею підприємницької журналістики у своєму блозі, підкреслюючи, що дві ролі – журналіста та підприємця – є несумісними. На йогу думку, “авторитетність, надійність та професійні навички журналіста” не можна поєднати з “вміннями та браком принципів підприємця”. Тесі передбачає неминучу шкоду для журналістської професії та етики.

Поєднання журналістики та підприємництва, схоже, краще працює в країнах Балтії. Латвійські журналісти використовують гранти та інші форми спонсорства для створення власних блогів і вебсайтів. Це дозволяє їм займатись журналістськими розслідуваннями, а їх матеріали згодом супроводжуються книгами на ті ж теми.

Втім, це не єдиний спосіб отримання прибутку від роботи. Наприклад, Агнес Клейна (Agnese Kleina), редактор журналу з дизайну інтер’єру Deko, розпочала власний блог про моду, який зараз відвідує близько 15 тисяч користувачів щомісяця. Блог уже перетворився на бренд з власними колекціями одягу.

Рухаючись на південь Європи, можна побачити, що в таких країнах, як Албанія, Румунія, Сербія та Україна, традиційна фріланс-журналістика домінує над ідеєю підприємницької журналістики, однак зарплати та умови праці змусили журналістів ставати більш творчими у способах заробітку після падіння “залізної завіси”. На думку Александеру-Брадут Улману (Alexanderu-Bradut Ulmanu), румунського журналіста-фрілансера та викладача, підприємницька журналістика не обов’язково передбачає відкриття власного бізнесу, швидше – вміння поєднувати різні ресурси, включно з грантами та участю у різних програмах фінансової підтримки.

Улману додає, що потреба у додатковому фінансуванні є надзвичайно актуальною в Румунії, оскільки погані економічні умови не сприяють ані журналістам у штаті великих медіа компаній, ні журналістам-фрілансерам.

Подібна ситуація в Албанії. В країні існують такі новинні вебсайти, як www.lajmifundit.com та www.alblajm.com, які ведуться лише однією особою. Але вони, на жаль, не є прибутковими, а доходів від реклами вистачає лише на забезпечення їх функціонування. Більші сайти, як-от: www.gazetaidea.com та www.respublica.com – створені приватними фондами, але й вони не можуть забезпечити фінансову складову самодостатнього існування. Як зазначив Дардан Малаж (Dardan Malaj), засновник www.lajmifundit.com, лише мобільні оператори та декілька банків вкладають кошти у веб рекламу в Албанії, тоді як решта інших віддають перевагу рекламі в друкованих медіа.

Можливості навчання в Європі

Освітні пропозиції з підприємницької журналістики також відрізняються в європейських країнах. У Великобританії Лондонський міський університет (City University of London) пропонує програму з підприємницької журналістики, яка зосереджується на журналістиці даних та ком’юніті-менеджменту (community management). Подібний курс для журналістів-практиків також пропонує Борнмутський Університет (Bournemouth University). Інші британські університети та інститути, такі, як Кардіфська школа журналістики (Cardiff School of Journalism), Університет Гоулдсмітс (Goldsmiths University) та факультет медіа і комунікації Лондонської школи економіки (London School of Economics) пропонують більш загальні курси з медіа менеджменту та бізнес адміністрування для журналістів.

У Франції, як зазначив Хав’єр Дру, викладання підприємницької діяльності загалом недооцінюється. Школа журналістики при Інституті політичних досліджень (SciencesPo Paris), втім, пропонує курс з підприємницької журналістики в рамках магістерської програми. Серед інших спроб сприяти інноваціям – діяльність Руху за молодих підприємців та студентів-підприємців (MOOVJEE), французької асоціації, створеної у 2009 році, яка стимулює молодь розпочинати власний бізнес під час чи після навчання. З акцентом на підприємцях усіх мастей (не лише журналістах), програма надає консультаційну допомогу та призначає щорічну премію найкращому проекту.

У Німеччині існує декілька програм з журналістики, на яких викладаються основи самостійної зайнятості та підприємницької журналістики. Так, наприклад, Університет Айхштет пропонує магістерську програму “Менеджмент та інновації у медіа і журналістиці”, а Технічний Дортмундський університет (Technical University of Dortmund) – курс “Основи економіки для журналістів-фрілансерів”. В Університеті Майнца (University of Mainz) директором магістерської програми з журналістики є Фьолькер Вольф (Volker Wolff), колишній редактор видання Wirtschaftswoche, провідного німецького бізнес-тижневика. Він завжди послідовно відстоював важливість розуміння журналістами бізнесових та фінансових аспектів репортерської діяльності.

Однак більшість шкіл журналістики за межами університетів у Німеччині “пов’язані з видавництвами”, зазначає Ульріке Лангер. “Вони, звісно, не зацікавлені у навчанні студентів, як використовувати можливості вільного ринку та обходити видавництва як дистриб’юторів”. Німецька асоціація журналістів надає підтримку фрілансерам у вигляді тренінгів з виживання, які стосуються бізнесових аспектів діяльності журналіста. Нещодавно Лангер запропонувала курс з підприємницької журналістики для Асоціації. Вона також викладає цей предмет у рамках дводенного курсу “Як заробити гроші в інтернеті” для Akademie für Publizistik у Гамбурзі, відомому навчальному центрі.

Що стосується Швейцарії, Сильвія Еглі фон Матт (Sylvia Egli von Matt), директор найбільшої в країні школи журналістики MAZ, дивиться у тому ж напрямку. Вона підкреслює, що журналістів слід вчити ставати “більш творчими” та “працювати у підприємницькому дусі”. Навіть якщо підприємницька журналістика “не є чимось зовсім новим, адже MAZ вже давно пропонує курси для фрілансерів, варто обговорювати нові освітні пропозиції, які мають місце в Сполучених Штатах”. На її думку, вони “пропонують ширший підхід до журналістики. Медійники мають експериментувати, співпрацювати, створювати маленькі бізнеси та ставати лідерами”. Еглі також зазначає, що майбутні журналісти мають вміти створювати проекти разом з дизайнерами та технічними фахівцями, “вони мають вміти створювати – як побічний продукт – нові формати, нові форми розслідувань та розповідей, а також нові бізнес моделі”. Вінценц Вісс (Vinzenz Wyss), професор журналістики в Цюрихському університеті прикладних наук, також поділяє цю точку зору. На його думку, швейцарські школи журналістики ще мають докласти чимало зусиль, щоб підготувати майбутніх журналістів для фандрейзінгу та прийняття бізнесових рішень.

В Румунії університети та асоціації пропонують чимало професійних тренінгових програм з мультимедійної журналістики, онлайн-журналістики, інтернет-технологій, медіа менеджменту, соціальних медіа. Ці програми мають на меті навчити професійних журналістів працювати фрілансерами чи медіа менеджерами. Схожа ситуація в Албанії, Латвії та Сербії: школи журналістики пропонують різноманітні програми з фокусом на онлайн-журналістиці, однак немає жодного курсу з підприємницької журналістики.

Як зазначають медіа дослідники, освітні установи в багатьох країнах повільно реагують на зміни у реальному секторі через юридично складну процедуру акредитації академічного навчального плану.

В Україні, попри збільшення кількості неурядових організацій, які займаються проблемами розвитку медіа, питання підприємницької журналістики значною мірою залишається поза увагою, адже більшість організацій переймаються проблемами свободи слова, цензури та журналістської етики в першу чергу. Залучення нової цифрової культури в практику журналістики загалом здійснюється за рахунок окремих зусиль. В країні бракує системних спроб просувати інновації через освітні установи, а отже – прикладів структурних змін, які могли би проілюструвати тенденцію. Проект “У-медіа”, який реалізує Інтерньюз-Україна – міжнародна, неурядова медіа організація, що займається проблемами розвитку медіа, – здійснює більш системну діяльність в цьому напрямку. Недавній приклад – Творча лабораторія інноваційних ідей для блогерів, програмістів, громадських активістів, спрямована на пошук ідей щодо інноваційного використання онлайн-інструментів. Інтерньюз також організовує короткотермінові школи для студентів-журналістів та практиків.

Могилянська школа журналістики реалізує дві освітні програми з розвитку цифрової журналістики, ініціаторами яких став Фонд Ріната Ахметова “Розвиток України”. Програма Digital Future of Journalism (DFJ) має на меті навчити молодих журналістів використовувати можливості, що їх пропонують нові медіа. Друга програма – Digital Media for Universities (DMU) – спрямована на розвиток онлайн-журналістики в стінах університетів. В рамках програми викладачі різних українських університетів навчаються викладанню цифрових медіа, а також розробляють чи покращують навчальні плани своїх курсів.

 

*****

Проаналізувавши різні погляди та ініціативи, які стосуються розвитку підприємницької журналістики в Європі, можна з впевненістю констатувати одне: не існує спільного розуміння цього явища та його наслідків. Дехто розглядає цей тренд як нове вікно можливостей для амбітної журналістики, тоді як інші вважають підприємницьку журналістику всього-на-всього новою назвою для старої форми журналістики – фрілансу.

 

До роботи над аналітичним звітом долучились члени міжнародної команди мережі EJO: Tina Bettels, Natascha Fioretti, Jonila Godole, Kate Nacy, Dariya Orlova, Liga Ozolina, Miroljub Radojkovic та Andra Seceleanu.


Print Friendly, PDF & Email

Tags: , , , , , , , , , , , ,

Send this to friend