На початку липня головний редактор “Русского репортера” Віталій Лєйбін прочитав лекцію в рамках програми Вільної школи журналістики у Києві і розповів про тонкощі роботи журналу “Русский репортер”. Він також поділився секретами вдалого репортажу і дав поради майбутнім журналістам.

Віталій Лєйбін розповідає, що коли виникла ідея створити видання нового формату, команда усвідомлювала, що змінились реалії життя і звички читачів, і це слід було враховувати. Вже тоді, у 2006 році почали використовувати термін “клікова свідомість” – ним і сьогодні характеризують людей, переважно молодь, які звертають увагу на яскраві заголовки і не люблять читати великі матеріали.

Команда видання на чолі з Віталієм Лєйбіним проігнорувала всі перестороги і створила журнал, який сміливо відкидав концепцію “клікової свідомості”. Візитівкою журналу “Русский репортер” стали великі матеріали у репортажному стилі. Обсяг статей іноді сягає 30 тисяч знаків. “Наші репортери одразу пишуть книги, а редакторові доводиться скорочувати з 80 до 25 тисячі знаків. Тільки “New Yorker” може дозволити собі довші статті”, – жартує головний редактор видання.

Складовою успіху будь-якого ЗМІ є його аудиторія. Тому для новоствореного видання важливо було знайти свою аудиторію і запропонувати їй саме те, що могло б задовольнити її читацький інтерес. “Представники середнього класу, які пережили життєву драму, люди, життям яких проїхалось колесо історії”, – таким бачить портрет читача “Русского репортера” Віталій Лєйбін. “Ми думали над тим, що ж ми можемо дати таким людям. Вирішили, що це може бути репортаж – жанр, який відчуває і бачить життя, а не проповідує і повчає”, – пояснює головний редактор. Так сформувалась концепція журналу, у якій інтереси журналістів співпали з бажаннями аудиторії. Більше того, така модель дозволила розвивати журнал як бізнес – заробляти на ньому гроші.

На момент запуску журналу у редакції вважали, що видання розраховано на дорослу аудиторію. Проте виявилось, що вагому частину аудиторії складає молодь. За словами Віталія Лєйбіна, 90% абітурієнтів, які вступають на факультет журналістики, під час співбесіди зазначають, що читають “Русский репортер”.

Другим важливим фактором успіху видання є стандарти його роботи та майстерність журналістів. Редакція “Русского репортера” пішла нетрадиційним шляхом, відмовившись від будь-яких стандартів (мова не йде про етичні стандарти). У журналі немає обмежень щодо обсягу матеріалів, а журналісти вільні у висловленні власних думок та емоцій. “Ми відмовились від стандартизації, оскільки вся історія російської журналістики – це спроба нав’язати чужі стандарти. Можливо, читач хоче бачити не те, що передбачено інструкціями. Зрозуміти, чого хоче читач, і вивчати країну можна лише, якщо зняти будь-які обмеження”, – вважає Віталій Лєйбін.

Окрім того, відсутність обмежень дає свободу автору і позбавляє його тягаря самоцензури. На думку Віталія Лєйбіна, за таких умов народжується велика кількість якісних матеріалів.

Журналістів “Русского репортера” часто звинувачують в упередженості та надмірній присутності автора, який подекуди чітко висловлює своє ставлення до ситуації. Віталій Лєйбін не вважає особистісний підхід до написання матеріалів недоліком. Навпаки, він називає його “новою щирістю”. “Якщо ти любиш людей, ти не можеш залишатись холодним”, – пояснює головний редактор. Відверто заявляючи про свою позицію, журналіст перестає маніпулювати аудиторією. Натомість, показова нейтральність створює всі передумови для маніпуляції читачем – такої думки дотримується Віталій Лєйбін.

Не менш важливим для друкованого видання є наявність власного унікального стилю. Стиль “Русского репортера” – це яскраві, емоційні, відверті, іноді неочікувані репортажі – “драматична журналістика”, як її називає головний редактор журналу. На його думку, успішний репортаж завжди передбачає конфлікт. Через конфлікт можна розкрити героїв, простежити зміни у їхній поведінці і поглядах. “Гарний репортаж – це п’єса або сценарій голлівудського фільму. І одне з правил репортажу полягає у тому, щоб взяти найцікавіший шматок історії з середини і поставити його на початок матеріалу”, – каже Віталій Лєйбін.

Попри драматичність історій, які розповідаються у журналі, журналісти “Русского репортера” дотримуються так званого принципу позитиву. Його можна розкрити через відоме всім правило “добро перемагає зло”. У матеріалах “Русского репортера” читач повинен бачити позитивне завершення історії, хорошого героя або принаймні мати надію на гарний кінець.

Популярність журналу багато в чому залежить від тем, які у ньому порушуються, і того, чи є ці теми цікавими для читача. Головний редактор розповідає, що перед запуском проекту було сформульовано велике коло питань, які згодом перетворились на теми матеріалів. Щоб знайти теми, журналісти відповіли на такі запитання: “Чого ми не розуміємо і що хотіли б дізнатись про свою країну?”. Таким чином, репортери спробували поставити себе на місце читачів і при цьому написати про те, що їх і самих цікавить. Звідси ще одне правило вдалого матеріалу: любити те, про що пишеш.

У редакції журналу керуються принципом, за яким головним героєм статті повинен бути читач. Віталій Лєйбін пояснює, що героями репортажів стають ті, кого можна назвати “міськими божевільними” або “прогресорами” – вони завжди ідуть на крок вперед і навколо них відбувається найцікавіше. “У будь-якому герої потрібно шукати конфлікт. Це не означає, що слід знайти на нього компромат. Це лише означає, що людина не може бути пласкою”, – додає головний редактор. Гарний репортер, працюючи у полі, повинен звертати увагу на неформальні дрібниці: інтонацію, жести, міміку, зміну поведінки людей. Ці моменти дозволяють відчути і розкрити характери героя. Тож, для репортажу не завжди є важливим, що саме сказав герой, важливо – як він це сказав.

Тим, хто хоче знайти цікаві теми, редактор “Русского репортера” радить виходити за межі шаблонного мислення і читати регіональну пресу, де можна знайти цікаву історію або героя. За словами Віталія Лєйбіна, правильна тема завжди знаходиться на перетині двох площин, наприклад, культури та політики. Тому у журналі часто з’являються матеріали, написані спільно кількома відділами.

Журналісти “Русского репортера” шукають теми самостійно, проте трапляються випадки, коли герої звертаються до журналістів з проханням написати про них. Це можливо, якщо журналіст спеціалізується на певній темі і давно над нею працює (як наприклад, тема про Чечню). Тоді потенційні герої знають журналіста особисто і можуть до нього звернутись.

Не менш важливим є питання власності у виданні, оскільки медіа власники можуть визначати або впливати на політику журналу. Випадок із журналом “Русский репортер” є унікальним: журналісти можуть дозволити собі критичні матеріали, а інвестори не втручаються в їхню роботу. Пояснюється це тим, що інвесторами медіа холдингу “Эксперт”, до якого входить журнал, виступають журналісти. Тому конфлікти інтересів у виданні трапляються вкрай рідко. “Ми не за владу і не проти влади. Ми пишемо про життя і про людей, що набагато важливіше за політику та економічні форуми”, – стверджує Віталій Лєйбін.

Вже наприкінці серпня планується вихід “Русского репортера” в Україні. Український журнал носитиме назву “Вести. Репортер”. Ліцензію придбав холдинг “Мультимедіа-інвест груп”, власником якого є Ігор Гужва. Ліцензія передбачає використання верстки, рубрикатора материнського видання, а також право публікувати матеріали з російського журналу.

Віталій Лєйбін прогнозує, що аудиторія українського видання буде більшою, порівняно з російською. Він пояснює це тим, що по-перше, в Україні більше міського населення, що становить потенційну аудиторію, а по-друге, Україна є територіально більш компактною, що зручно для логістики видання.

Фото – Вільна школа журналістики