Держава досі не спромоглася створити суспільне мовлення в Україні. Останні кроки на шляху впровадження вітчизняного варіанту цього типу медіа були зроблені Верховною Радою восени 2013 року.

Проект „Закону про Суспільне телебачення і радіомовлення в Україні”, який Кабінет міністрів тодішнього прем’єра Миколи Азарова вніс до Верховної Ради 12 грудня 2012 року, був прийнятий за основу 3 липня 2013 року. За це рішення проголосували 353 депутати. 342-ома голосами його відправили на друге читання 19-го вересня. Після цього законопроект чотири рази, 10 і 24 жовтня та 7 і 21 листопада включався до порядку денного, але жодного розгляду не відбулося. Парламентарі формально не встигали його розглянути, адже кожного засідання документ ставився в завершальній частині порядку денного. Обговорювати особливості цього законопроекту сенсу вже немає, оскільки розробляли його, переважно, представники влади, яка тепер стала опозицією. У колишньої ж опозиції, а тепер влади, був свій варіант плану створення суспільного мовлення, який 3-го липня депутати фактично відхилили на користь урядового. Після ж зміни влади, дискусії на урядовому чи парламентському рівні про майбутній формат українського суспільного мовлення ще не було.
За бездіяльності Верховної Ради у питанні створення медіа, яке було б незалежним на рівні управління та фінансування від держави, політичних партій і бізнесу, проекти, які, за твердженнями їхніх авторів, ґрунтуються на принципах суспільного мовлення, почали створювати громадські активісти та журналісти комерційних ЗМІ. З початковим оглядом варіантів реалізації цього задуму різними командами можна ознайомитися в моїй попередній статті „Чим насправді є новостворені українські громадські мовлення?” Початок роботи більшості з них збігся з початком Революції, а, отже, події, прямо чи опосередковано пов’язані з нею, й стали основним наповненням контенту даних проектів. У цій статті проаналізовано деякі аспекти висвітлення Революції такими Інтернет-медіа, які заявляли про роботу за принципами суспільного мовлення: Громадське телебачення „GROMTV” – працювало ще до початку Революції; Українське громадське Інтернет-телебачення „Спільнобачення”; та Громадське телебачення.
Більшість контенту Громадського телебачення „GROMTV” складають перепости або рерайти новин з інших інформаційних ресурсів. Оригінальним продуктом цього медіа, здебільшого, є новинні відеосюжети. Трансляції подій наживо, інтерв’ю з гостем у студії та інші види журналістських матеріалів трапляються у набагато меншій кількості. Впродовж Революції Громадське телебачення „GROMTV” зберігало своє традиційне тяжіння до подання новин у скандальному, „жовтому” стилі. На початку січня його кореспонденти випустили кілька форм, які не відповідали журналістським стандартам уцілому й стандартам суспільного мовлення зокрема, з відвертим очорненням активістів Майдану та необ’єктивним висвітленням пов’язаних з ним подій. Це „Підземелля свободи” та „Гестапо в КМДА розігнали афганці”. В цих матеріалах не збережено баланс представництва думки всіх сторін конфлікту, не проведено перевірку фактажу, в першому сюжеті – багато стороннього неавтентичного відео. Проте подібні форми стали, швидше, винятком, ніж нормою. В деяких інших випадках далося взнаки штучне тяжіння до скандальності, але відвертого маніпулювання інформацією вже не було. Кількість переглядів каналу „GROMTV” на USTREAM складає майже півтора мільйони з однією тисячею підписаних користувачів. Перше відео на каналі даного проекту на Youtube було опубліковане 21 квітня 2013 року. Він має майже два з половиною мільйонів переглядів. Підписалися на нього вісім з половиною тисяч користувачів. Конкретної структури менеджменту та фінансування проекту його творці не оприлюднюють.
Головним інформаційним продуктом Українського громадського Інтернет-телебачення „Спільнобачення” під час Революції стали прямі ефіри з Майдану та місць резонансних подій. Набагато меншу частину контенту зайняли інтерв’ю та групові дискусії. В порушенні стандартів роботи суспільного мовлення „Спільнобачення” помічене не було. Кількість переглядів його каналу на USTREAM складає 21 мільйон з чотирма тисячами підписаних користувачів. Кількість переглядів каналу на YouTube, який був створений 10 червня 2013 року, – 250 тисяч з однією тисячею підписаних користувачів. Структура управління та фінансування проекту оприлюднена на сайті медіа. Проте інформації щодо конкретного складу його керівних органів та актуального звіту про грошові надходження і витрати – немає. Це ставить під сумнів чіткість дотримання початкового задуму функціонування проекту.
Найрізноманітнішим інформаційний продукт виявився у третього проекту, які проаналізовані в цій статті, – Громадського телебачення. Контент складався і з роботи в студії наживо, і з трансляції резонансних подій, і з усіх типів сюжетів. Порушень стандартів діяльності суспільного мовлення у матеріалах цього проекту також виявлено не було. Кількість переглядів його каналу на USTREAM складає майже триста тисяч з тисячею підписаних користувачів. Кількість переглядів каналу на YouTube, який був створений, як і канал „Спільнобачення”, 10 червня 2013 року, – 33 мільйони з 250 тисячами підписаних користувачів. Проект має конкретний склад керівного органу та регулярно оприлюднює фінансові звіти. З 28 лютого 2014 року матеріали Громадського телебачення почав транслювати український державний телеканал „Перший національний”. Згідно з угодою, Громадське телебачення надає свої програми для трансляції в його ефірі на безкоштовній основі у визначені часові слоти: з 10:00 до 12:00, з 15:00 до 17:00 та з 19:00 до 21:00. За час демонстрації контенту Громадського телебачення рейтинг „Першого національного” зріс у 2,5 рази: рейтинг зріс із 0,41% до 1,06%, а частка з 1,73% до 4,23%. Але останнім часом керівництво державного телеканалу без публічного пояснення почало переглядати умови угоди в бік зменшення слотів для мовлення Громадського телебачення.
Підсумовуючи проаналізований матеріал, зазначимо, що за відсутності створеного державою суспільного мовлення, проекти, засновані журналістами та громадськими діячами, які взялися реалізовувати місію цього типу медіа, впродовж Революції, гідно впоралися із його завданнями: всебічно інформувати громадян про найважливіші події життя суспільства, висвітлювати точку зору різних сторін конфлікту, подавати бачення резонансних подій збоку представників етнічних меншин, не піддаватися впливу держави, політичних партій чи бізнесу. Лише один проект „GROMTV” припустився порушення стандартів роботи суспільного мовлення в незначній кількості матеріалів. Проекти не повторювали стиль роботи одне одного, а займали свою унікальну інформаційну нішу в контенті. Кожен з них використовував такі новітні для українських медіа прийоми як стрім-трансляції, цифрову конвергенцію ньюзрумів та інші. Глядачі підтвердили прийнятну якість діяльності цих мовників значною кількістю переглядів їхніх продуктів. Деякою проблемою стала лише закритість управлінської та фінансової структури цих проектів. Повністю відкритими вони стали лише у Громадського телебачення. Для представників нової влади, які опікуватимуться створенням суспільного мовлення на державному рівні, за таких обставин, буде логічно орієнтуватися під час впровадження цього типу медіа в Україні не на попередні законопроекти, а на практичний досвід і розробки команд, що працювали за стандартами суспільного мовлення в описаних Інтернет-проектах. У такому разі буде необхідно і якнайширше залучити до колективу централізованого суспільного мовлення творців й працівників Громадського телебачення „GROMTV”, Українського громадського Інтернет-телебачення „Спільнобачення” та Громадського телебачення.