Шляхи вдосконалення європейської публічної сфери

травня 23, 2014 • 10 років EJO • by

Штефан Рус-Моль окреслює деякі з основних ініціатив, які вкрай необхідні сьогодні, щоб оживити дискредитований наразі “європейський проект”.

Чи мала би ця стаття бути лише купкою “порожніх” сторінок? Бо давайте глянемо правді у вічі: не існує справжньої європейської публічної сфери і справжньої європейської журналістики. В епоху соціальних медіа, блогів і форумів деякі Інтернет гуру стверджують, що європейська публічна сфера може існувати за відсутності європейської журналістики. Протягом багатьох років деякі з провісників цифрової революції обіцяли, що у демократичних країнах публічна сфера може розвиватись без професійного журналістського відбору, перевірки та розслідування новин в інтересах громадян (наприклад, Jarvis 2013).

Однак емпіричні дослідження не містять жодних підтверджень цих аргументів. І попри те, що представники “громадянської журналістики” першими твітять фотографії очевидців катастроф, що стаються у світі, все ж Twitter, Facebook та інші соціальні мережі не стали замінником традиційних медіа. Вони радше виступають додатковими платформами, що надають новинам більшого резонансу.

Незважаючи на Інтернет, публічна сфера здебільшого формується завдяки журналістиці. Це означає, що журналісти досі є головними вартовими публічної комунікації. Якщо викривачі на кшталт Джуліана Ассанжа або Едварда Сноудена хочуть привернути до своєї історії увагу всього світу, то у США вони співпрацюватимуть з “The New York Times” або “The Washington Post”, у Європі – з “The Guardian”, “Der Spiegel”, “Le Monde” та “El Pais”.

Buy an essay online and our professional writers will help you with any written work

Криза довіри до ЄС

Можливо, ініціаторами кризи довіри, у якій опинився ЄС протягом останніх років (Petersen 2013), були саме традиційні медіа. Ті, хто ще не відмовився остаточно від ідеї Європи як проекту, мають пояcнити, як і чому це сталось:

  • уряди європейських країн не поважають закони і угоди, які вони самі ж приймають (наприклад, Маастрихтські критерії державного боргу);
  • система державних фінансів на половині території Європи вийшла з-під контролю, і європейський фонд термінової допомоги, який не отримує належного фінансування, продовжує становити загрозу економічній стабільності Європи;
  • ЄС максимально детально визначає, яким має бути вигин банану та якою має бути форма інших фруктів та овочів. Але попри маніакальний інтерес до врегулювання всього на світі (Enzensberger 2010), у багатьох країнах ЄС так і не вдається запровадити принципи демократії та правової держави, які б протидіяли очевидним зловживанням влади;
  • корупційні бандитські схеми поширюються дедаді більше у Європі – спостерігається “імпорт нестабільності”, а не “експорт стабільності” (Nonnenmacher 2005);
  • разом з цим, професійні стандарти у сфері журналістики та медіа порушуються, а потужність медіабаронів, які використовують свій вплив з політичною метою, зростає (Kus та ін. 2013).

Як зазначив німецький філософ Пітер Слотердайк (Peter Sloterdijk 2013), всі ці фактори викликають враження, що “Проект Європа” близький до провалу через неналежне управління: “Європа як економічно визначена спільнота процвітання вичерпала свої можливості”. Є два способи повернути проект до життя: через політичну систему або через сферу медіа і культури.

  • Перше і найважливіше, що слід зробити – це знизити рівень дефіциту демократії на європейському рівні. Вплив виконавчої влади та рівень бюрократії зростають, у той час як парламентський контроль і рівень залучення громадськості є дуже низькими.
  • По-друге, бракує четвертої влади, яка б належно функціонувала, бракує незалежної, поінформованої і незаангажованої журналістики. Бракує журналістики, що має достатньо ресурсів і яка повинна займатись розслідуваннями (Marconi 2011) та бути прихильною і водночас критичною до “Європейського проекту”.

Перше питання широко обговорювалось у літературі (Grimm 1992; Verheugen 2005; Wohlgemuth 2007; Enzensberger 2010; Schmidt 2010; Frey 2012; Neyer 2013). Другому питанню приділено менше уваги, тому у своїй статті автор зосередиться саме на ньому.

Ще один симптом краху журналістики

Важко собі уявити світову столицю, у якій було би більше акредитованих журналістів, аніж у Брюсселі. Але незважаючи на це, кількість репортерів, які працюють у місті, суттєво зменшилась за останні роки (Castle 2010). Кількість іноземних бюро у Брюсселі скоротилась, і “поодинокі воїни”, журналісти, які продовжують працювати у Брюсселі, не можуть боротись з потужною бюрократією, професійним лобіюванням інтересів та піаром. Ці фактори також є симптомами краху журналістики.

Навіть якщо журналістам у Брюсселі вдається знайти важливу історію, то є ризик, що маленькі ньюзруми, які постійно перебувають під тиском, вважатимуть історію неважливою. Наведу один німецький приклад: восени 2009 року, коли Лісабонська угода вступила в силу, новинний журнал “Der Spiegel” присвятив однакову кількість газетного простору реформам ЄС, які позначились на кожному з нас, економічній політиці Білорусі та реформі валюти у Північній Кореї. Про це свідчать результати контент-аналізу (Petersen 2013).

Ця ситуація могла змінитись у зв’язку з наслідками фінансової кризи у Єврозоні, проте загальні умови журналістської роботи на теренах ЄС суттєво погіршились. Культура журналістики, що формувалась на рівні кожної європейської держави, опинилась під загрозою непрофесіоналізму і непевності журналістів у своєму професійному майбутньому (Schnedler 2013). Читацька аудиторія значною мірою імігрувала в Інтернет, де користувачі не бажають платити за журналістський продукт. Схема фінансування якісної журналістики шляхом отримання прибутків від реклами більше не спрацьовує. Рекламний бізнес бажає контактувати з цільовою аудиторією без жодних втрат на своєму шляху, і саме Facebook та Twitter пропонують доступ до аудиторії, до якої важко достукатись (Russ-Mohl 2009, 2013).

Якщо перед ньюзрумом стоїть завдання скоротити штат, то першими під удар потрапляють іноземні кореспонденти. Брюссель знаходиться набагато далі, аніж столиця країни, з якої походить журналіст, та місцева церква тієї ж країни. Навіть якщо новинним організаціям доводиться більше висвітлювати події та питання, пов’язані з ЄС та сусідніми європейськими країнами, аніж вони звикли, це не означає, що якість висвітлення зростає. Криза Єврозони породила на теренах Європи нову тенденцію націоналізму з притаманними їй кліше та стереотипами, що проникли у журналістику у спосіб, якого ми не могли собі уявити ще кілька років тому. Наприклад, стереотипні уявлення про “лінивих і криміногенних” греків та італійців або порівняння німецького канцлера Ангели Меркель з нацистськими лідерами, що проскакує у південно-європейських медіа.

Невдалі спроби створити дійсно європейські медіа

Кілька спроб створити медіа проєвропейського спрямування замість національно налаштованих зазнали поразки. Видання Роберта Максвелла (Robert Maxwell) “The European”, медіа на кшталт “Lettre international” та “Le monde diplomatique”, телевізійні програми типу “Euronews” та “Eurosport” не можна вважати успішними прикладами. Друковані видання, як наприклад, “GEO” або “Auto-Bild”, які перекладаються кількома мовами і які адаптовані до національної читацької аудиторії, не можна вважати такими, що формують пан’європейський медіасектор. У Європі на значно меншому ринку орієнтованих на міжнародну аудиторію газет домінують, за винятком “The Guardian” та “The Financial Times”, американські бренди, серед яких “USA Today”, “Wall Street Journal Europe” і “The International Herald Tribune” (Russ-Mohl 2003), а також оновлений “International New York Times”.

Замість пан’європейської журналістики ми досі спостерігаємо розрізнені журналістські культури Європи. Щоб краще зрозуміти різноманіття цих медіасистем, можна поглянути на щорічні рейтинги свободи слова (наприклад, звіт організації “Репортери без кордонів” 2014 року) та кілька останніх порівняльних дослідницьких проектів (Sievert 1998; Hallin/Mancini 2005; Hanitzsch та ін. 2010; Anagnostou та ін. 2010; Fengler/Eberwein 2014). У рейтингах свободи слова північно- і центрально-європейські країни, як наприклад, Фінляндія (1 місце), Нідерланди (2 місце) та Норвегія (3 місце) традиційно посідають найвищі позиції. Південні та південно-східні країни-члени ЄС, як наприклад, Італія (49 місце), Угорщина (64 місце), Греція (99 місце) та Болгарія (100 місце) знаходяться наприкінці списку. Порівняльні дослідницькі проекти свідчать про те, що інші показники, які допомагають визначити якість медіасистеми та журналістської культури, коливаються залежно від країни.

Таким чином, журналістика у Європі залишається доволі розпорошеною структурою з локальними елементами. Схожі риси проявляються найчастіші серед країн однієї мовної групи, проте трапляються і відмінності: наприклад, німецька, швейцарська та австрійська журналістика суттєво відрізняються одна від одної. Створення європейської журналістики та єропейської публічної сфери може бути безнадійним і непродуктивним проектом.

Стратегія створення пан‘європейського медіа

Але це не означає, що все має лишатись на сьогоднішньому етапі. Якраз навпаки: кожна стратегія, що має на меті підтримку “Європейського проекту”, має починатись з комунікаторів у Європі. Лише якщо журналістики та інші представники медіа поділятимуть спільний та неупереджений проєвропейський підхід, пан’європейський проект продовжуватиме процвітати протягом наступних 50 років. Навіть якщо це звучить нереалістично, Європа негайно потребує:

  • більше журналістів, які бажають вийти за межі локальних і національних кордонів, які розмовляють принаймні двома або трьома європейськими мовами, які бачать свій дім у двох, а не одній європейській країні і які допомагають зменшувати кількість упереджень, а не розвивати стереотипи;
  • більше журналістів, які добре ознайомлені з діяльністю та цілями ЄС, зокрема, з нетрями її адміністрації у Брюсселі та з системою лобіювання інтересів;
  • професійних базових стандартів, що означає більше фахових журналістів, які поважають ці правила, виступають за свободу слова та розуміють, що свобода слова йде пліч-о-пліч з відповідальністю медіа та самоконтролюючими системами, що функціонують на високому рівні (Fengler та ін. 2014)
  • більше просвітницьких журналістських матеріалів, які б висвітлювали теми медіа та журналістики. Це має допомагти медіафахівцям перейняти досвід один одного, долаючи мовні та культурні бар’єри.

На журналістських тренінгах та програмах для практикуючих журналістів мовний бар’єр часто заважає журналістам вийти за межі національних кордонів. Тим не менше завдяки програмам Erasmus та іншим програмам міжнародного обміну зростає рівень міжнародної співпраці між деякими школами журналістики. Європейська система мислення та спільні європейські базові стандарти журналістського професіоналізму найкраще засвоюються в освітньому середовищі, де молоді журналісти та медіадослідники збираються разом для обміну ідеями та осмислення своєї професії та європейського майбутнього. Для прикладу це наступні програми:

  • європейська стипендійна програма для журналістів (Інститут Ройтерз з дослідження журналістики (Оксфордський Університет); European Journalism Fellowships, FU Berlin);
  • європейські програми тренінгів для практикуючих журналістів (Європейський центр журналістики у Маастрихті) та європейські університети. Хоча такі ініціативи досі лишаються краплею в океані. Зокрема дуже дивним є те, що деякі європейські університети, як наприклад, Європейський Університет Віадріна у Франкфурті досі не пропонують програм, орієнтованих на майбутніх журналістів. Європейський університет у Флоренції нещодавно започаткував два проекти, пов’язані з журналістикою: моніторинг, що слідкує за розвитком медіаплюралізму у Європі, та спільна з Центрально-Європейським Університетом у Будапешті програма для практикуючих журналістів;
  • порівняльні медіадослідження, які почали суттєво розвиватись протягом останніх років і мають розширюватись у подальшому, наприклад, міждисциплінарні Європейські докторські школи з медіадосліджень.

Дехто може сказати, що перелічені вище програми є елітними. Однак рушієм європейського проекту завжди були еліти. Журналістика у Європі переживає занепад, а такі ініціативи можуть допомогти подолати кризу. Один із викликів європейської політики – це боротьба з економічною концентрацією та концентрацією влади у медіасекторі, що постійно росте і загрожує різноманіттю та конкуренції. Ще один виклик – це створення “інфраструктур”, тобто ініціатив та інституцій по всій Європі, які б зміцнювали професійну основу журналістики у Європі на фоні складних економічних умов. Щоб досягти такого ефекту, ЄС повинен встановити для себе таке правило: на кожне євро, витрачене на рекламу або піар в інтересах ЄС (у тому числі – на маніпуляції в оглядах (Kühn 2012), припадатиме два євро, витрачені на фінансування інфраструктур, про які йшла мова вище. Це дозволить журналістиці розвиватись і зменшить до прийнятного рівня витрачання коштів платників податків ЄС на самопіар.

Роль Європейської обсерваторії журналістики

Європейська обсерваторія журналістики (ЄОЖ), керівником якої я виступаю, є прикладом такого проекту. ЄОЖ дозволяє журналістам, медіаменеджерам, науковцям та людям, зацікавленим у медіа, знайти себе у медіа ередовищі, що швидко перетворюється на цифрове і конвергентне. Обсерваторія висвітлює тренди у журналістиці та медіадослідженнях. Проект будує мости між різними журналістськими культурами у Європі та США, між дослідниками і практиками. Проект сприяє підвищенню якості журналістики і кращому розумінню медіа серед громадськості.

Проект було започатковано 10 років тому в Університеті Лугано у Швейцарії. ЄОЖ перетворилась на мережу партнерських інституцій у 13 країнах з 10 робочими мовами. Серед партнерів – Інститут Ройтерз з вивчення журналістики при Оксфордському Університеті, Інститут імені Еріха Броста з міжнародної журналістики в Університеті Дортмунда, Туріба Університет у Ризі, Вроцлавський Університет та Університет Тірани. Інтернет став основним середовищем для професійного обміну інформацією. На сьогодні ЄОЖ вважає себе онлайн платформою. Маючи сайт, профілі у Facebook, Google+ і Twitter, проект не лише поширює власні статті десятьма мовами, а й збирає важливу інформацію і надає користувачам посилання на цікаві сайти. Редактори кожної мовної версії сайту самостійно вирішують, який з текстів має бути перекладений на мову їхньої версії.

Завдання ЄОЖ полягає у розширенні багатомовної платформи та наданні медіафахівцям доступу до результатів журналістських і медіадосліджень. На сторінках країн-партнерів публікуються матеріали, присвячені їхнім власним журналістським культурам, а також переклади зі сторінок інших країн-партнерів. У такий спосіб читачі отримують уявлення про європейський медіапростір. Проект є однією з найдешевших платформ, що надає журналістам доступ до потрібної інформації та заохочує медіафахівців аналізувати свою професію. Функція архіву допомагає створити ресурс, який може стати в один ряд з дорожчими продуктами, що пропонують аналогічні послуги.

Значна частина коштів для фінансування проекту надходить від країни, яка не є членом ЄС. Що стосується організації плідної співпраці, яка долає мовні бар’єри, то Європі є чому повчитись у Швейцарії. Corriere del Ticino, що є найбільш передплачуваною регіональною газетою в італомовній частині Швейцарії, підтримує ЄОЖ з моменту заснування проекту у 2004 році. Швейцарська наукова фундація надала стартові кошти для веб-версій ЄОЖ шести країн-партнерів і частково продовжує фінансувати діяльність Обсерваторії у Швейцарії. The Stiftung Presse-Haus NRZ і The Robert Bosch Stiftung, а також кілька інших установ є головними німецькими донорами проекту. Проте якщо поглянути на джерела фінансування проекту, то Обсерваторія далеко не є суто європейським проектом.

Створення нового європейського простору про журналістику

Як би там не було, але Обсерваторія – це перша спроба створити “європейську публічну сферу”, присвячену журналістиці та медіа, яка була б корисна принаймні для журналістів, медіаменеджерів, медіадослідників та інших медіаекспертів, а також для нового покоління фахівців у цій сфері. Також є надія, що інституції, що фінансують дослідження, змінять свою політику і створять більше можливостей для співпраці дослідників у подібних спільних проектах. Той, хто отримує державне фінансування на проведення дослідницького проекту, зобов’язаний надати громадськості доступ до результатів свого дослідження. Якщо дослідник хоче отримати грант на фінансування нового проекту, то установа, що надає фінансування, повинна брати до уваги наступний факт: публікація результатів попередніх досліджень заявника у таких поважних виданнях, як The Guardian або the Frankfurter Allgemeine Zeitung, є не менш важливим, аніж публікація у науковому журналі, який прочитає лише маленька, вузькоспеціалізована група колег-дослідників. Таким чином, результати досліджень будуть і надалі припадати пилюкою на полицях бібліотеки або зникатимуть у нетрях веб-простору замість того, щоб стати загальнодоступними і приносити користь практикуючим журналістам.

Ані європейська журналістика, ані європейська публічна сфера не зможуть розвиватись завдяки подібним поодиноким ініціативам. Проте якщо мережа ЄОЖ процвітатиме і надалі та отримає подальше фінансування, це допоможе вдосконалити спілкування між комунікаторами по всій Європі. Подібні платформи можуть також допомогти використовувати результати досліджень в інших сферах, поширювати “зразки найкращих практик” і впроваджувати базові професійні стандарти, долаючи мовні барєри.

Зокрема соціальні мережі пропонують ще невикористані комунікаційні можливості для європейських ініціатив та інституцій. Комунікація між журналістами, а також між медіадослідниками та медіапрактиками може вдосконалюватись, якщо відбуватиметься більше обміну інформацією. У довгостроковій перспективі ми можемо розраховувати на створення розмаїтої багатогранної “європейської журналістської культури”, що складе гідну конкуренцію найкращим зразкам американської журналістики.

Попереду ще багато перешкод для журналістики у Європі та для ЄС, проте розвиток багатомовної і багатогранної комунікації між журналістами, дослідниками та іншими лідерами думок допоможе нам пережити найважчі часи.

 

Переклад статті “Improving the European Public Space” з англійської мови.

Попередня версія статті була вперше опублікована в журналі Berlin-Brandenburgische Akademie der Wissenschaften, Gegenworte – Hefte für den Disput über Wissen, Heft Nr. 30/2013.

Право на зображення належить: Spyros Papaspyropoulos / Flickr Cc

Список використаних джерел:

Anagnostou, Dia et al. (2010) Background information report. Media policies and regulatory practices in a selected set of European countries, the EU and the Council of Europe. Available online at http://www.mediadem.eliamep.gr/wp-content/uploads/2010/05/BIR1.pdf, accessed on 3 January 2014

Castle, Stephen (2010) As the EU does more, fewer tell about t, International Herald Tribune, 22 March 22. Available online at http://www.nytimes.com/2010/03/23/business/global/23press.html?_r=0, accessed on 3 January 2014

Dolna, Veronica (2013) Europa ohne Europäer, Die Furche, 27 June p. 3

Enzensberger, Hans Magnus (2010) Wehrt euch gegen die Bananenbürokratie!, Frankfurter Allgemeine Zeitung, 3 February p. 27

Fengler, Susanne/Eberwein, Tobias (2013) Zahnlos und lahm?, JournalistikJournal, Vol. 16, No. 1/Frühjahr pp 35-38

Frey, Bruno (2012) Weg mit dem Nationalstaat, Frankfurter Allgemeine Zeitung, 24 November. Available online at http://www.faz.net/aktuell/wirtschaft/europas-schuldenkrise/europas-zukunft-weg-mit-dem-nationalstaat-11970938.html, accessed on 3 january 2014

Grimm, Dieter (1992) Der Mangel an europäischer Demokratie, Der Spiegel, 19 October. Available online at http://www.spiegel.de/spiegel/print/d-13679731.html, accessed on 14 January 2014

Hallin, Daniel C. and Mancini, Paolo (2005) Comparing media systems: Three models of media and politics, Cambridge, Cambridge University Press

Hanitzsch, Thomas et al. (2011) Mapping journalism cultures across nations: A comparative study of 18 countries, Journalism Studies, Vol. 12 pp 273-293

Jarvis, Jeff (2013) There are no journalists, Buzzmachine, 30 June. Available online at http://buzzmachine.com/2013/06/30/there-are-no-journalists-there-is-only-journalism/, accessed on 6 January 2014

Kühn, Oliver (2012) Waren Sie heute schon europafreundlich? Selbstbetrug und Manipulationen: Die EU in ihren eigenen Statistiken, Frankfurter Allgemeine Zeitung, 7 November p. N4

Kus, Michal et al. (2013) Die Rückkehr der Patrons Neue Zürcher Zeitung, 13 August

Marconi, Cristina (2011) Does the watchdog bark? The European Union, the Greek debt crisis and the press, Reuters Institute for the Study of Journalism. Available online at https://reutersinstitute.politics.ox.ac.uk/about/news/item/article/does-the-watchdog-bark-the-europea.html, accessed on 6 January 2014

Neyer, Jürgen (2013) Europa: Integration und demokratie, Frankfurter Allgemeine Zeitung, 8 April p. 7
Nonnenmacher, Günther (2005) Das publikum verlässt den saal, Frankfurter Allgemeine Zeitung, 13 June p. 1

Petersen, Thomas (2013) Das vertrauen in die EU wächst, Frankfurter Allgemeine Zeitung, 17 July p. 8

Reporters without Borders (2013) Press Freedom Index. Available online at http://en.rsf.org/press-freedom-index-2013,1054.html, accessed on 6 January 2014

Russ-Mohl, Stephan (2003) Towards a European journalism? – Limits, opportunities, challenges, Studies in Communication Sciences/Studi di scienze della comunicazione, Vol. 3, No.2 pp 203-216

Russ-Mohl, Stephan (2009) Kreative zerstörung: Niedergang und neuerfindung des zeitungsjournalismus in den USA, Konstanz

Russ-Mohl, Stephan (2013): Vom qualitätsjournalismus zu zeiten des internet, brochure, Berlin, Daimler und Benz Stiftung, Available online at http://de.ejo-online.eu/9881/ethikqualitatssicherung/vom-qualitatsjournalismus-zu-zeiten-des-internets, accessed on 6 January 2014

Schmidt, Manfred G. (2010) Hat die Europäische Union ein demokratiedefizit? Demokratietheorien: Eine Einführung, Wiesbaden, VS-Verlag, fifth edition pp 399-411

Schnedler, Thomas (2013) San precario an der Weser, Message, No. 3 pp 36-39

Sievert, Holger (1998) Europäischer journalismus: Theorie und empirie aktueller medienkommunikation in der Europäischen Union, Wiesbaden, VS Verlag für Sozialwissenschaften

Sloderdijk, Peter (2013) Anmerkungen eines nicht mehr unpolitischen, Frankfurter Allgemeine Zeitung, 19 June p. 28

Verheugen, Günter (2005) Europa in der krise: Für eine neubegründung der europäischen idee, Köln, Kiepenheuer und Witsch

Wohlgemuth, Michael (2007) Einheit in vielfalt: 50 Jahre europäische ordnungspolitik, Frankfurter Allgemeine Zeitung, 17 March p. 11

 

Print Friendly, PDF & Email

Tags: , , , , , ,

Send this to a friend