Медійна складова Євромайдану від початку подій опинилася у фокусі уваги оглядачів, оскільки нові медіа, особливо – соціальні мережі, стали значною мірою драйвером протестного руху. Дослідницька спільнота також долучилась до аналізу ролі, яку відігравали медіа під час подій Євромайдану. Одні з перших спроб систематичного аналізу медійного виміру Євромайдану були зокрема представлені на Студентському медіасимпозіумі, якій відбувся в Українському католицькому університеті (УКУ) наприкінці березня. Пропонуємо огляд кількох найцікавіших робіт учасників медіасимпозіуму.

Доповідь Ірини Набитович з кафедри медіакомунікацій УКУ “Здатність соціальних медіа визначати наратив: новий поворот української публічної сфери з появою хештегу #Євромайдан” присвячена аналізу наративу в соціальних мережах з фокусом на повідомлення з хештегом “Євромайдан”. Підкреслюючи визначальну роль соціальних мереж як засобу організації та координації протестів, Набитович також акцентує увагу на особливому значенні лідерів громадської думки та їх активностей у соціальних мережах. Саме повідомлення/пости (posts) таких осіб на їх сторінках у соцмережах стали смисловим ядром громадської думки, – йдеться у роботі. І саме повідомлення опініон-лідерів стали головним об’єктом представленого дослідження.

Визначивши шість лідерів громадської думки, які активно створювали “наратив” Євромайдану (серед них, зокрема, Мустафа Найєм, Леся Оробець, Руслана Лижичко та ін.), І. Набитович проаналізувала вибірку з близько 30 апдейтів статусів кожного з цих осіб у Фейсбуці у знакові етапи протестів (21-30 листопада 2013р., 16-22 січня 2014р. та 18-22 лютого 2014р.). Аналіз продемонстрував радикалізацію настроїв у повідомленнях лідерів громадської думки, що відображало ескалацію конфлікту. Ще один висновок роботи стосується тези про виникнення нової публічної сфери в Україні в результаті активної циркуляції/репостів аналізованих повідомлень іншими користувачами соціальних мереж.

Ще одну роботу, присвячену Євромайдану та онлайн медіа, представила докторантка Могилянської школи журналістики Анна Полуденко. У доповіді “Використання нових Інформаційно-комунікаційних технологій для підвищення громадянської активності, на прикладі руху “Євромайдан”, А. Полуденко пропонує детальний огляд інструментів соціальних медіа, які були використані під час Євромайдану для посилення громадянської активності. У роботі зокрема зазначається, що соціальні медіа (Фейсбук та Твіттер) відіграли в українських протестах схожу роль, що й під час протестів хвилі “Арабської весни”, а саме – стали платформами для координації протестувальників та організації заходів. Як і в доповіді І. Набитович, у цій роботі підкреслюється особлива роль лідерів громадської думки, які використовували свої сторінки у соцмережах для публікації розгорнутих постів з обґрунтуванням своєї позиції.

Безпосереднім об’єктом дослідження стала вибірка із 1000 постів у Фейсбуці з хештегом #Євромайдан, які авторка дослідження категоризувала таким чином: пости, що виражають особисту думку, громадянську позицію; меми та новинні повідомлення. Перший тип повідомлень був представлений найбільшою кількістю постів, згідно з дослідженням. У своїй доповіді А. Полуденко також зосередилась на інструментах краудсорсингу, які були використані під час Євромайдану для генерування ідей та ресурсів. Крім того, у роботі йдеться про те, що інструменти соціальних мереж також використовувались і для зменшення громадянської активності під час Євромайдану, не лише для її стимуляції. Так, наприклад, регулярним було поширення через Фейсбук та Твіттер неправдивих повідомлень, які були спрямовані на залякування потенційних учасників протестів та поширення паніки. Серед інших методів перешкоджання громадянській активності – тролінг та атаки на сторінки активістів/ініціатив/рухів тощо.

Ще одна з представлених робіт, які торкались теми Євромайдану та медіа, стосувалась аналізу конструювання образу Європи впливовими медіа України, Польщі та Росії. Порівняльне дослідження Романа Горбика, докторанта Södertörn University (Швеція), “Готова до вжитку: Європа в “публічних сферах” Польщі, Росії та України”, зосереджується на аналізі репрезентації “Європи” в провідних виданнях трьох країн. Серед аналізованих видань – українські “Дзеркало тижня” та “Корреспондент”, російські “Известия” та “Коммерсант”, польські “Gazeta wyborcza” та “Rzeczpospolita”. Крім того, автор проаналізував деякі з найпрестижніших серед опініон-лідерів блогерських платформ: українську “Українську правду”, російський “Сноб” та польський “Dziennik opinii” у “Krytyka polityczna”. Застосовуючи метод тематичного кодування, Р. Горбик дослідив вибірку із 97 статей та 17 записів у блогах, опублікованих у період з квітня 2013р. по лютий 2014р.

В обґрунтуванні вибору трьох країн для порівняння, автор пояснює, що хоча історії України, Польщі та Росії є тісно переплетиними, шляхи, якими пішли три країни після краху комунізму та Радянського Союзу, суттєво відрізняються. Разом з цим, відносини з Європою залишаються питанням пріоритету для них, оскільки національна самоідентифікація в цих країнах великою мірою визначається ставленням до Європи.

Результати дослідження показали значні відмінності у конструюванні образу Європи в медіа аналізованих країн. Однією з небагатьох спільних тем, виявлених у матеріалах, є тема “Європа у біді”, що передбачає висвітлення економічних та соціальних проблем в ЄС. Втім, тоді як українські медіа висвітлюють леши деякі аспекти фінансової кризи та непорозумінь всередині Євросоюзу, російські газети змальовують мало не апокаліптичну картину: зі статей у газеті “Известия” можна зробити висновок, що в Іспанії терористи та гвалтівники вільно ходять вулицями, а вживання кокаїну поширюється по всій Європі через кризу і т.д. Російські медійники також часто зображують Європу як загрозу чи ворожого агента, а Брюсель та Страсбург – як авторитарні центри, що експлуатують держав-членів ЄС. У дослідженні також зазначається, що аналізовані російські газети схильні до надмірно емоційної лексики у своїх описах ЄС.

Натомість, в українських медіа домінує погляд на Європу в категоріях “успішного та просунутого суспільства”, “символічної Європи цінностей”, згідно з дослідженням. Настільки наскільки російське висвітлення Європи є негативним, українське – позитивним, – зазначає автор. В аналізованих текстах Європа виступає арбітром в українських справах та джерелом прогресивних трендів.

У випадку польських газет, образ Європи постає переважно в інституційних термінах. Тоді як Росія схильна ізолювати себе від Європи, а Україна сприймає наближення до Європи як завдання, польські медіа пропонують в своїх матеріалах перспективу зсередини Євросоюзу, хоча трапляються також приклади протиставлення Польщі ЄС.

Загалом, в польських медіа домінує зображення Європи в інституційних та ринкових категоріях, в українських – в термінах цінностей та авторитету, а російські видання схильні зображувати Європу з перспективи конфлікту та геополітичної гри.

Право на зображення належить: sonnateteria / Flickr Cc