Втому від співчуття подолають історії, а не статистика – дослідження

вересня 30, 2015 • Головне, Медіадослідження, Нещодавнє • by

300_11Мати Тереза розуміла, що таке втома від співчуття (англ. – сompassion fatigue), проголошуючи: “Якщо погляну на натовп, ніколи не буду діяти. Якщо ж подивлюся на одного – буду”.

Те, що Мати Тереза знала із власного досвіду, було задокументовано біхевіористським дослідженням, яке показує, що люди ставляться до страждання одного як до трагедії, але втрат тисяч – не помічають, як статистику. Нещодавня реакція громадськості на новинні фото тіла хлопчика, якого викинуло морем на турецький пляж – сумний приклад.  “Чим більше хтось помирає, тим менше ми переймаємося“, – похмуро підсумовує професор психології Пол Словік (Paul Slovic), провідний науковець у цій галузі.

Під впливом цього дослідження, колумніст New York Times Ніколас Крістоф (Nicholas Kristof) заявляє: замість того, щоби фокусуватися на стражданнях та жахливій статистиці, треба робити все можливе, аби знайти індивіда, який ілюструє більшу проблему, що має бути висвітлена. За словами Крістофа, він намагається розворушити своїх читачів, висвітлюючи людей, які подолали стан відчаю. “Як на мене, уроки з цього дослідження – двоякі”, – пояснив  він онлайн-виданню Co-Exist. – Спершу  розкажіть вражаючу приватну історію, щоб залучити людей. Потім покажіть, що це не безнадійно і прогрес можливий”.

Чи змінить щось такий підхід до подання новин?

У дослідженні, що недавно було опубліковане у Journalism & Mass Communication Quarterly, я використав контент-аналіз та медіа-метрики, щоби визначити, як Крістоф застосував ці принципи соціальної психології і, що більш важливо, чи вони викликали відгук у читача. Результати цього дослідження, “Втома співчуття та непевні пошуки журналістського впливу” (Compassion Fatigue and the Elusive Quest for Journalistic Impact), підкреслюють, що не існує “чарівної пігулки”, завдяки якій медіамеседж активізує потужну однакову реакцію.

На першому етапі цього дослідження розглядалося, чи Крістоф практикує те, що проповідує, використовуючи принципи соціальної психології, які він публічно підтримує.

Досліджуючи колонки за рік, я виявив, що Крістоф регулярно вносив людське обличчя  у складні та далекі соціальні проблеми, з переважанням історій, що фокусувалися на одному чи двох індивідах. Його колонки значною мірою включали елементи тріумфу над нещастям та надавали інформацію, що мобілізувала, закликала читачів до дій. Не бажаючи полишати статистику, Крістоф включав кількісну інформацію (переважно небагато) майже у всі свої колонки.

Хоча Крістоф чітко використовує методи, що мають на меті подолати втому співчуття, ефект від цих зусиль не був очевидним.

Дослідження зверталося до великої кількості інтернет-метрик, аби виміряти реакцію онлайн-читачів – від “лайків” у Фейсбуці до посилань на блоги у Google, від підрахунків найпопулярніших матеріалів New York Times до алгоритму Technorati, що вимірює перебування історії у блогосфері. Жодна із цих метрик не показала значного позитивного зв’язку між персоніфікацією текстів, подоланням нещастя чи мобілізаційною інформацією.

На відміну від експериментальних досліджень, що показують, як статистика зменшує емпатію, ця робота показала: залучення читачів позитивно кореспондує з кількісною інформацією, хоча результати загалом не були статистично вирішальними.

Однак, дослідження таки виявило, що читацька реакція явно пов’язана з темою історії та географічною близькістю.

Як передбачалося, кореляція між відгуком аудиторії та актуальними проблемами, що викликають великий інтерес в американської громадськості (наприклад, аборти, Ізраїльський конфлікт, президентські вибори), була позитивною, сильною і статистично важливою. Згідно з кожною метрикою, історії, що виходили у США та Канаді чи фокусувалися на цих країнах, спричинили більшу реакцію читачів, ніж іноземні історії.

Не має бути несподіванкою те, що колонка Крістофа про кампанію Леді Гаги проти агресії викликає більший відгук, ніж колонка про молоду жінку, яка втекла з будинку розпусти у Камбоджі. Ці результати підкреслюють, чому новинні медіа тяжіють до суперзірок та сенсаційних проблем, в той час як складні і часто віддалені проблеми, як-от торгівля людьми, залишаються порівняно мало поміченими.

Хотілося б, щоб там була проста формула історії, у якій фокус на індивіді провокував би прямий емоційний відгук, як це відбувалося у психологічних умовах, поставленим психологічним дослідженням.

Але було б помилково підсумовувати, що підхід матеріалів Крістофа безрезультатний.

Попри позицію Крістофа щодо віддалених та неприємних тем, його колонки постійно потрапляли до списку найпопулярнішних на New York Times, а його офіційна сторінка у Facebook привабила понад півмільйона підписників. Кілька благодійних фондів повідомляють, що колонка Крістофа про їхні організації генерувала більше $100,000 внесків. Без сумніву, Крістоф досяг того, що його відстежує велика, зацікавлена аудиторія, оскільки він повідомляє про безправних людей по всьому світу.

Насправді можливо, що унікальна читацька аудиторія Крістофа має тенденцію приглушувати вплив наративного акценту автора. Залучені читачі, які коментують чи іншим чином відповідають на колонку, мають бути вже добре призвичаєними до проблем, які піднімає Крістоф. Якщо так, ці поінформовані читачі, ймовірно, більше реагують на складну інформацію, ніж на розповідну історію про важке становище індивіда.  Цю гіпотезу підтвердив висновок, що реакція читачів була сильнішою, коли колонки надавали відомості з конкретними порадами, що робити.

Результати також можуть відображати обмеження цифрових метрик, котрі використовувалися у дослідженні. Персоніфікація залишається потужним журналістським інструментом, але залучення аудиторії є складним явищем, яке важко виділити за допомогою алгоритму чи підрахунку кліків. Необхідно більше досліджень, щоби зрозуміти, які види висвітлення викликають громадське обурення, коли порушуються права людини.

Можна сподіватися, що ця серія досліджень заохотить інших оцінити, як соціальна психологія може спрямовувати написання новин про геноцид та інші масові страждання. Відповіді, що пропонують дослідники комунікації, можуть акумулювати ефективне новинне висвітлення та викликати сильнішу громадську відповідь на страждання людей.

Ця стаття є адаптованою короткою версією дослідження “Compassion Fatigue and the Elusive Quest for Journalistic Impact: A Content and Reader-Metric Analysis Assessing Reader Response,” що було опубліковане у журналі Journalism & Mass Communication Quarterly, Vol. 92, No. 3 (Autumn 2015), 700-722.

Переклад з англійської мови статті: Research: Stories, Not Statistics, Can Overcome Compassion Fatigue

Право на фото: Flickr, Bengin Ahmad

Print Friendly, PDF & Email

Tags: , , , , , , ,

Send this to a friend