Навесні EJO опублікувала інтерв’ю із засновницею та головною редакторкою сайту Meduza Галиною Тимченко. В ньому йшлося про цензуру в Росії, перші кроки нового медіа та подальші плани. 20 жовтня проекту Meduza виповнився рік. Напередодні в Українському католицькому університеті Галина Тимченко розповіла про редакційну політику видання, його стратегію та роль нових технологій.  

Якби цей текст вийшов на сайті Meduza, він був би карткою, тестом або інтерактивною грою. Коли головреда Lenta.ru Галину Тимченко звільнили за вказівкою Роскомнагляду, з нею пішли практично усі журналісти видання. Тепер вони разом у Латвії працюють над проектом Meduza. За рік цей невеликий стартап з Риги зібрав аудиторію більшу, ніж мають медіа з багаторічним досвідом, і почувається на медіаринку впевнено. Пропонуємо найцікавіше із виступу Галини Тимченко в УКУ.

З чого усе почалося

Немає ніякої різниці, де працювати. Світ маленький, інтернет – великий. У квітні 2014 року ми зібралися з деякими колегами з Lenta.ru і вирішили створити щось нове. Добре розуміли, що шансів на успіх майже немає. В Росії медіасередовище – це тераріум друзів: усі один одному посміхаються, але повертатися спиною не варто. Як український, так і російський медіаринок – дуже щільний, ціна входження на нього надто висока. Окрім імені, у нас не було нічого, тому головним завданням стало виживання.

Ми розуміли, що якщо ще не занесені до чорних списків, то скоро будемо – спокійно працювати в Росії нам не дадуть. І з’явилась чудова ідея: вийти одразу на усіх платформах, на яких встигнемо. Сайти в Росії – найбільш вразливі структури. Мобільний додаток заблокувати важче, ніж сайт: для цього потрібно одночасно домовлятися з Apple, Google, Microsoft – це практично нереально. Тому ми стартували саме як додаток, а сайт зробили додатком до додатку.

Якою повинна бути Meduza

Хотілося зробити щось помітне. За чорне тло і готичний логотип нас одразу ж звинуватили у фашизмі. Оскільки ми живемо в Ризі, де, як і у Львові, поширений арт-нуво, цей стиль взяли за основу оформлення. Наш художник зауважив, що виходить такий собі Готем-сіті. Чудово, нехай, а ми будемо бетменами.

Нашою головною помилкою було створення максимально примітивного сайту без врахування апатичності та інертності аудиторії. Люди загалом споживають новини в офісі. На жаль, через місяць-два ми з’ясували, що 80% читачів все одно передивляються Meduza не через телефон, а у вебі на моніторі. Ми зрозуміли, що потрібно оновлюватись і переробили сайт.

У мене радикальний підхід до новин: вони не бувають першої свіжості. Сьогодні ви написали – завтра це помре. Змиріться. Тому у нас на сайті немає архіву. Була рубрикація, проте залишалось питання: а як змусити людей ходити рубриками?

Тоді ми зробили перезавантаження. Наш найбільший успіх – люди не помітили, що саме ми змінили. Це найважливіше: зробити так, щоб усім сподобалось, але ніхто не розумів, як це зробили.

Дизайн і практичність

Верстка газет, попри те, що ми вважаємо їх чимось архаїчним, мобільна. Папір адекватно відображає кожен день, читачу видно, що відбулося. Найперше завдання медіа – дістати новину з повсякденного шуму, переосмислити, доповнити, переказати історію і ранжувати її, показати що головне, що другорядне. На мій погляд, сайти з цим не справляються. Нові медіа не відображають порядок денний через жорстку верстку.

Тому ми вирішили верстати газету… в інтернеті. Щохвилини Meduza змінюється залежно від теми дня. Це дає адекватне відображення новинної картини, створює масу способів компонування сюжетів. Meduza збирає новини в блоки, які можна міняти місцями і щоразу по-різному називати. Коли дні не насичені подіями, така верстка дозволяє зібрати в окремі блоки найкращі тексти і “продати” їх аудиторії ще раз, проте в новому контексті. Наш сайт формує окрему новинну структуру вранці, вдень та ввечері, підлаштовуючись під потреби читачів.

Я обстоюю принцип лайтбоксу. Система “дерева”, яка зараз є на багатьох сайтах – вчорашній день. Коли читач клікає на посилання і воно відкривається у новому вікні, відвідуваність основного сайту падає. Якщо ж лайтбокс “випливає” поверх основного тексту, його легко можна закрити і у аудиторії залишиться безліч простору для нових подорожей сайтом.

Не можна нічого добитися однаковим підходом до різних соціальних мереж. Сторінка медіа в соцмережі – це окремий продукт. Крапка. Повинно створюватися відчуття єдиного продукту.

Як це працює: політика редакції

У новинній команді Meduza працює четверо новинарів та один випусковий. Ні в Росії, ні в цілому світі не бракує новин – бракує об’єктивної верифікованої інформації. Тому, даючи новини на сайт, ви стаєте трошки Наполеоном, створюєте картину дня. Нічого страшного, якщо актуальна новина пробуде на сайті 6 годин: немає нічого гіршого за бездумне оновлення.

Для формування головної сторінки потрібен досвід та сміливість, тому основним все ж залишається редактор. Редактор має бути не будівельником, а виконувати ремонтні роботи. Дописувати щось за журналіста – табу, це не твій текст. Скорочувати можна, а дописувати ні. При такому насиченому ритмі секрет виживання нашого випускового редактора Дмитра Тамілова в тому, що він сибіряк (сміється).

Зрозуміла навігація ресурсу – вияв поваги до читача. Ми найняли розробників-аутсорсерів, які роблять нам “адмінку” і під неї підбирали команду – людей, які потім з нею працюватимуть. Коли редакція та техвідділ розділені, відбуваються нехороші речі. Ми тісно співпрацюємо з нашими технічними спеціалістами.

Карати журналістів – справа беззмістовна. Покричати – святе діло, а штрафувати журналістів не можна – раби не бувають хорошими працівниками. Ти або працюєш з цією людиною, або ні. Бо наступного разу, коли знадобиться від журналіста щось особливе, він так само скаже: “Мій робочий день закінчився”. Якщо хочете від людини, яка пише, над-роботи або якогось подвигу, будьте готові миритися з тим, що це дуже неприємні працівники.

Гейміфікація: картки та лонгріди

Нас не індексує Яндекс – ми іноземний ЗМІ. У пошуках читачів спеціально співпрацюємо з виданнями, які найкращі в своїй справі та з якими у Meduza найменше перетинається аудиторія (Sports.ru та Канобу). Нам не потрібні наші ж споживачі, ми хочемо обмінюватись трафіком. Наша аудиторія не боїться спец-форматів, вона активна.

Meduza збирає аудиторію не навколо ідеології, а навколо загальнолюдських цінностей. Аудиторія втомилася від поганих новин, вона хоче залишатися у зоні комфорту. Гейміфікація у вигляді тестів та інтерактивних проектів не несе місії просто заповнити прогалини в знаннях читачів. Нам потрібно втягнути аудиторію в те, що коїться в країні. Новини всюди однакові, але можна не робити їх, а виділяти тренд. У відповідь на суспільні тренди ми створюємо гру, інтерактивний проект, тест. Це інфотеймент у чистому вигляді: інформація та розвага.

У нас є жанр “найкоротший переказ” події. Людям, які живуть в смартфоні, просто потрібно бути в курсі. Один з моїх найулюбленіших жанрів – “що нам відомо і що нам не відомо”. Пояснювальна журналістика – це чесне спілкування з читачем, вона формує особливу атмосферу довіри.

Meduza працює у двох форматах: коротких історій та довгих матеріалів. Ми вважаємо, що класичні формати не повинні померти, а журналістика думок – навпаки. Для того, щоб мати віддану аудиторію, потрібно, окрім серйозного матеріалу, дати людям видихнути.

Право на фото: Аліна Смутко