“Між свободою слова та закликами до ненависті та конфлікту пролягає тонка лінія, – вважає експертка з мiжнародної безпеки, директорка стратегічних комунікацій  Ukraine Today Лада Рослицька. Під час доповіді на конференції “Медіа та ідентичність” в Українському католицькому університеті вона розповіла як стратегічні інформаційні комунікації змінюють спосіб мислення та сприйняття і чому пропаганда може розірвати людський розум на шматки і наново скласти його до купи. EJO пропонує найцікавіші тези з виступу експертки.

Україні бракує стратегічних політичних комунікацій. Що для цього потрібно? Переконливе повідомлення, цільова аудиторія і отримувач. Отримувач,  який в змозі і бажає сприймати повідомлення і готовий змінити  свою поведінку.

Пропаганда не завжди означала щось погане. Термін “пропаганда” почали вживати у  спеціальному департаменті, створеному у Ватикані 1662 року для  промоції католицизму по всьому світу. Лише 1982 року, через Йозефа Геббельса, Папа Іван II змінив назву цієї інституції. Пропаганду як метод психологічного програмування також використовують корпорації, щоб створити кращих споживачів. Та найбільш загрозливою вона є в руках уряду.

Небезпека в тому, що на будь-яку річ можна начепити ярмо пропаганди з метою обмеження свободи слова та вільного доступу до інформації. Наприклад, представники ОБСЄ з комунікацій та свободи медіа стурбовані, що в Україні обмежили показ російських фільмів, які популяризують сильні сторони російських інституцій, наприклад поліції. ОБСЄ наголошує, що у боротьбі із такими явищами краще використовувати судову систему, аніж ухвалювати закони, що створюють заборони. Однак, представнику ОБСЄ легко висловлювати таку думку, коли він живе в країні із рівнем поваги до закону, якого Україна ніколи не мала.

Між свободою слова та закликами до ненависті та конфлікту пролягає тонка лінія. Ця проблема особливо важлива для країн Балтії, України, Грузії, Азербайджану та Вірменії, які намагаються пояснити демократичному заходу, що декотрі свободи поки що не неприйнятні на цих територіях. Причина  цьому − сильна п’ята колонна, нащадок пострадянської політичної машини із центром в Кремлі.

Спосіб нашого мислення безпосередньо впливає на міць країни та її національної безпеки. Потенціал державної влади можна вирахувати за допомогою досить легкої формули, яку  розробив у 1977 радник ЦРУ Рей Клайн. Вона залишається ефективною і використовується в дослідженнях міжнародних безпекових відносин по всьому світу.

 Power potential of the state = (C+M+E)*(S+W)

Перші три показники  – кількісні.

C – критична маса, що включає територію країни і громадян

М  –  воєнна здатність країни,

Е – економічна здатність.

Національна стратегія (S) та рівень волевиявлення в суспільстві підтримати та втілити національну стратегію (W) – якісні показники, кожен з них може приймати значення від нуля до одного.

Ця формула яскраво ілюструє важливість здійснення стратегії, яку підтримує населення країни. Множити на один – марна справа, адже ви матиме результат, з якого починали. Тобто, якщо у вас є ідеальна територія, суспільство, повноцінна економічна та воєнна здатність, але слабка національна стратегія та волевиявлення громадян – знадобиться лише час, щоб усвідомити низький потенціал державної влади. Більше того, якщо множити на показник, що є меншим за одиницю,  ви отримаєте зниження результату.

Здебільшого люди уявляють національну безпеку як воєнну безпеку. Однак, поняття національної безпеки значно ширше. За концепцією секьюритизації, запропонованою копенгагенською школою, національна безпека включає комплекс воєнної, суспільної, економічної, екологічної та політичної сфер. Ефективна національна стратегія повинна охоплювати всі ці елементи. Це компоненти, на яких повинна базуватися ефективна стратегія, щоб об’єднати і створити сильніші країни та організації, або навпаки – дієву пропаганду. Агресія м’якої сили Росії в Україні також використовує ці категорії.

Щоб породити сумніви у суспільстві, пропаганду спрямовують на національну інтеграцію, етнічну приналежність, мову, релігію, колективну пам’ять, уряд та на приналежність до території і нації.

Орієнтуватися на дітей – дуже розумний спосіб модифікувати спосіб мислення в суспільстві. На мою думку, колишній міністр освіти Дмитро Табачник – один із тих, хто в першу чергу повинен перебувати за ґратами. Я проаналізувала 200 кейсів його дій та дослідила, яким чином вони негативно впливали на українську національну м’яку безпеку. Саме згідно з наказом Табачника для дитячих садків Донбасу надрукували книги, в яких західні українці, галичани, змальовувалися лінивими п’яницями, а люди Донбасу – працьовитими шахтарями, які підтримують країну. Використовувати дитячі книжки – розумно, адже читати з дитиною будуть не лише діти, але й вчителі, вихователі, батьки, дідусі і бабусі.

Майстер пропаганди Геббельс казав, що правда – це ворог країни. Росія створює міжнародний страх. До прикладу, Кріс Орнесто, американський антивоєнний журналіст (а насправді російський троль, борець за свободу солова під парасолькою Кремля) написав маніпулятивну статтю про партнерство США та українських неонацистів.

Один із недоліків демократій в тому, що медіа приділяють недостатню увагу аутсайдерам. Саме тому лише один відсоток інформаційної дії про нас буде дуже помітним. Росія розуміє це і використовує прагнення бути почутими як тактику ведення пропаганди.

Під час війни я не дуже вірю у валідність відомих слів Вольтера “Я можу не погоджуватись із твоєю думкою, але я буду захищати її до своєї смерті”. Коли ми живемо в суспільстві, якому війну легше назвати антитерористичною операцією, коли військові підрозділи ми називаємо повстанцями та сепаратистами, ми маємо зобов’язання перед нашою гідністю називати чорне чорним, а біле – білим. Мабуть, нам треба зрозуміти, чому деякі елементи в суспільстві хочуть нав’язати вірування, що чорного та білого не існує, і все чудово.

Я вірю в свободу слова, але мене дуже дратує, коли її плутають із свободою від наслідків.

Право на фото: Ярослава Савош