Тема біженців в медіа вибухнула з надзвичайною силою в серпні 2015, ставши причиною обговорень термінології, візуального супроводу, маніпуляцій та етичних норм  цієї теми. Головним чином проблема домінувала в медіаполі країн ЄС, однак, як подія міжнародного значення вона висвітлювалася в інших країнах, зокрема в Україні.

У своєму дослідженні “Висвітлення біженців в ЄС українськими медіа” я проаналізував основні тренди, як на цю тему писали українські медіа, а саме сайт “Європейська правда”, газета “Дзеркало тижня” та журнали “Новое Время” і “Кореспондент” за період серпня-вересня 2015 року. Загальна кількість проаналізованих матеріалів становила 642, з яких більше половини (408 матеріалів) було опубліковано на сайті “Європейська правда”. 164 матеріали було опубліковано у “Дзеркалі тижня”, 44 – в журналі “Новое время” та 26 – у виданні “Корреспондент”.

Заяви замість подій

Переважна більшість матеріалів концентрувалася на заявах політиків, дотичних до теми біженців. При цьому домінувала саме тема відповідальності європейських політичних лідерів за певні кроки у вирішенні проблем розселення, перетину кордону, розподілу квот тощо. У пікові періоди вересня, коли кількість новоприбулих біженців за день набувала найвищих значень, найпопулярнішими новинами в українських ЗМІ були заяви Віктора Орбана стосовно перекриття кордону та невдоволення європейських лідерів квотною системою розподілу біженців.

Новин, які концентрувались на пересуванні, розміщенні та побуті біженців було вчетверо менше. У попередніх дослідженнях висвітлення біженців (британські ЗМІ під час балканських конфліктів, австралійські – стосовно афганських біженців тощо) часто зазначалося, що ця категорія у медіа не мала власного голосу і, як наслідок, втрачала свою суб’єктність. Українське висвітлення біженців в ЄС показує, що біженці перестають бути навіть об’єктами матеріалів, поступаючись політичним заявам політиків та лідерів думок.

Дещо менш поширеним форматом було висвітлення теми з економічної точки зору. Тут біженці розглядалися як стихійне лихо, що може потребувати певних видатків держави. Поширеними були акценти на соціальних програмах для біженців та витратах на тимчасові інфраструктурні об’єкти. Траплялися і матеріали, що розглядали біженців як позитив для економіки. Прикладом цього можна назвати текст про важливість нових робочих рук для економіки Німеччини, хоча основну роль там відводять не біженцям, а мігрантам загалом.

Протиставлення та емпатія

Матеріали, які безпосередньо стосувались біженців та їхнього життя і пересування у межах ЄС умовно можна поділити на дві групи:

• Такі, що описували біженців через протиставлення місцевому населенню.
• Такі, що співпереживали біженцям.

Тексти першого типу майже вдвічі переважали над матеріалами другого. Здебільшого протиставлення концентрувалось на зображенні низького рівня освіти та іншої культури новоприбулих, іноді використовувалися кліше стосовно того, що більшість біженців це “молоді чоловіки без вищої освіти” (що спростовувалося статистикою європейських пунктів реєстрації). Іншим важливим моментом був опис побуту біженців: часто акценти розставлялись на смітті, яке вони залишають та антисанітарних умовах їх розміщення. Найпоказовішими тут були матеріали про вокзал Келєті в Будапешті, де антисанітарію ставили в головну хибу біженців.

Важливо і те, що в українських медіа майже не використовувалася криміналізація біженців як соціальної групи. При цьому порівняння біженців зі злочинцями та культивація цього образу є поширеним фреймом, який використовується в медіа й зараз.

Другий тип матеріалів є протилежним: біженців зображують у якості жертви, яка потребує допомоги. Переважна більшість матеріалів цього типу зосереджена на побуті та має певного героя. Однак є і матеріали, сконцентровані на критиці влади, однак вже від імені біженців.

Світлини натовпу

Не менш показовим є і візуальне зображення біженців в матеріалах. Більшість матеріалів не супроводжувалися світлинами (через велику питому вагу новин) або супроводжувалися зображеннями, на яких не були присутні біженці (натомість на фото були політики, які робили заяви, символічні будівлі, прапори тощо). Однак решту можна поділити на два умовні типи: персоналізовані зображення та зображення натовпу.

Друга категорія виявилась вчетверо популярнішою за першу. Здебільшого тут зображували натовпи людей, які переходять кордон, розміщуються у таборі тимчасового перебування або протестують проти чогось.

Зображення першого типу концентрувалися на конкретній особі, часто передавали певну емоцію. Понад половина всіх персоніфікованих світлин припадає на дітей – ця тенденція прослідковується і в західних медіа.

При цьому пояснити використання світлин відповідністю темі матеріалу неможливо. Новина про перекриття угорсько-хорватського кордону в усіх чотирьох досліджуваних виданнях убула подана по-різному: персоніфікуюча світлина, фото натовпу, зображення прапора та відсутній будь-який візуальний супровід. Так само вибір не пояснюється обмеженим ресурсом – світлини натовпу використовувалися декілька разів, тоді як фото конкретних людей – нечасто.

Проблеми з термінами

Однією з найбільших проблем матеріалів про біженців є маніпуляції з термінологією. Не оминула ця тенденція і українські медіа – в 15% всіх матеріалів використання термінів “біженець” та “мігрант” було використано в неправильному контексті. В більшості випадків траплялося помилкове використання терміну “мігрант”, коли воно застосовувалося по відношенню до біженців. Часто це було проілюстровано висловом “сирійський мігрант”, яке є помилковим, оскільки люди, які їхали з Сирії під час громадянської війни підпадають під визначення «біженець» з Конвенції про статус біженців від 1951 року.

Однак траплялося і хибне застосування терміну “біженець” (так само щодо мігрантів). Іноді використовувалися й вигадані терміни, приміром “нелегальний біженець”. Крім цього, термін “шукач політичного притулку” (іноді просто “шукач притулку”), який описує людей, що прибули в країну тікаючи від війни, але не поки не отримали офіційного статусу біженця, майже не вживався.

Загалом українське висвітлення теми не сильно відрізняється від європейського. Головним моментом є абстрагування від гуманітарної сторони проблеми, надаючи перевагу політичній. Проте відсутність серйозних маніпуляцій і незначні проблеми з термінологією (порівняно з подібними дослідженнями в інших країнах) показує суттєвий прогрес саме у цій темі.

Читайте також “Як європейські газети висвітлювали кризу біженців – дослідження”

Право на фото:  Flickr European Commission DG, EU/ECHO/Peter Biro  Ліцензія https://creativecommons.org/licenses/by-nd/2.0/