Успіх соцмереж — беззаперечний. Користувачі Facebook чи Twitter можуть обмінюватися інформацією в режимі реального часу. Здавалося б, дізнаватися правду стало швидше та легше. Водночас значно зріс і ризик бути дезінформованими. Та найважливіше, що демонструє аналітика Facebook  — люди все частіше ставлять лайки та поширюють фейки. Чим приваблює перспектива бути ошуканими та як це використовує Кремль?

Фільтри неправди

Алексіос Манцзарліс (Alexios Mantzarlis), який очолює Міжнародну мережу з фактчекінгу (The nternational Fact-Checking Network) у нещодавній статті для Poynter ставить діагноз поширенню інформації у соцмережах. За його словами, Facebook не може протидіяти дезінформації, що із високою швидкістю шириться соцмережею. Та і чи мають таку ціль розробники Facebook — теж питання.

Керівник EJO Штефан Рус-Моль пояснює, що соцмережі стали такою собі ехо-камерою, в якій алгоритми та роботи — “соціальні боти” — легко поширюють пропаганду. Тимчасом, можливість перевіряти неправдиву інформацію через її великі масиви послаблюється. Дезінформація та вигадки, фактично, безперешкодно циркулюють у мережі “бульбашками фільтрів” — спеціально створеними алгоритмами Google, Facebook, Twitter.

Соціальні боти витісняють журналістів та визначають громадську думку в інтернеті — все через можливість за допомогою алгоритмів швидко та у великих масштабах поширювати фейкову інформацію. За статистикою Facebook, у світі є понад 15 млн активних акаунтів-ботів. Відтак, соцмережа — ідеальна платформа для поширення пропаганди, адже операторів соціальних ботів відстежити дуже важко, а протидіяти їм — ще складніше.

Без зайвих фактів

У 2015 році розробникам Facebook вказали на проблему поширення фейків у їхній соцмережі. Однак ті пояснили, що вони не втручаються у політику визначення трендів серед новин. Зауважили, що неперевірена, часто приголомшлива інформація стає такою популярною не через спеціально створені алгоритми, а тому, що вона подобається аудиторії — її лайкають, коментують, репостять. Після цього розробники Facebook додали функцію маркування постів у соцмережі як неправдивих. Система мала працювати так, що статті чи пости, що отримали певну кількість незадовільних позначок — будуть видалені із Facebook. Однак аналіз, проведений через рік після цього, показав: аудиторія Facebook не так активно маркувала підозрілі на їх думку пости як фейки.

“Замість того, щоб вступити в нову еру правди, інформаційний вік дозволяє поширювати брехню через так звані ‘цифрові пожежі’”, — пише журналіст та письменник  Пітер Померанцев у своїй статті “Клікабельна брехня.  Чому ми живемо в еру пост-правди”. Так, фактчекінг потрібен, але він безсильний, адже поки перевіряється одна новина, з’являються тисячі нових фейків, переконаний він. То чи є сенс боротися із дезінформацією?

Аліна Мосендз,  редакторка  іспаномовної служби StopFake, що, власне, і бореться із поширенням пропаганди та дезінформації, каже: “StopFake  читають ті, хто сумнівається і хто не вірить усім заголовкам. Видання визнають і поважають міжнародні медіа. У мене  не раз просили коментар щодо пропаганди іспанські журналісти. І найцікавіше — коли звернулося одне іспанське видання, яке ми двічі спростовували». За словами Аліни, зараз журналісти стали більше уваги звертати на перевірку фактів, “бо хвиля інформаційної війни проти України вчить боротися і протистояти”.

Як стверджує Пітер Померанцев, брехня — клікабельна. Користувачі соцмереж клікають на ту інформацію, яка їм подобається, яка доводить їх правоту, підтверджує переконання. Аудиторії пропонують інформацію, що змусить її почуватися краще, незалежно від того — правда це чи ні.
Сучасний медіапростір перенасичений інформацією, фрагментарний та незбагнений, вважає Померанцев. Він  створює одночасно багато реальностей, витісняє споживача інформації у світ фантазії. Невизначеність із майбутнім, політична та економічна нестабільність змушує ностальгувати за минулим старше покоління. “Армія інтернет-тролів Путіна продає мрії про відновлення Російської імперії і Радянського Союзу; Трамп твітить, що ‘поверне могутність Америці’; прихильники Brexit у Facebook тужать за тим, що втратили Англію”, — пише Пітер Померанцев.

Те ж саме спостерігає і Аліна Мосендз: “Під нашими постами бувають коментарі ненависті, але часто й навпаки — любові до Путіна, Росії і ‘великого’ радянського минулого. Однак це більше схоже на тролів, або людей, які вірять російській пропаганді”.

Чому люди вірять в історії про “розіп’ятого хлопчика”?

Головна зброя пропаганди — не переконливі псевдо-факти, а гра з емоціями. У світі, де факт уже нічого не значить, єдине, що залишається — довіряти власним почуттям. А вони, як показують соцмережі, дуже вразливі та піддаються маніпуляціям.  Пітер Померанцев у книзі “Нічого правдивого і все можливе” пояснює: ефект, який справляє путінська пропаганда —  віра у все що завгодно. Путінська пропаганда підриває достовірність фактів, замінюючи їх альтернативними версіями. Відтак читач/глядач розгублений — кому і чому вірити? Він обирає версію не так фактологічно підтверджену, як ту, що йому емоційно ближча.

“Саме такі новини, що спрямовані на емоції, торкають людей, – вважає Аліна Мосендз. – Вони діляться фейковою новиною через співчуття: їм не так важлива достовірність фактів, де, коли це сталося і чи було таке взагалі. Після історії про нібито зґвалтовану біженцями російську дівчинку у Берліні  читачі коментували наше спростування часом дуже дивно. Вони апелювали до того, що якщо не її зґвалтували, то все одно зґвалтували когось іншого і цьому немає пробачення”.

Розвиток інтернет-технологій і справді створив нову реальність.  В ній факт стоїть поряд із версією, правду супроводжує брехня. Над споживачем нависла велика відповідальність: самостійно обирати, чому вірити. Знешкоджувати всі дезінформаційні пожежі, як їх називає Померанцев, і справді неможливо. Але й реагувати на спалахи неправди теж необхідно.

Аліна Мосендз зауважує, що проекти із фактчекінгу не можуть протидіяти і повністю очищувати інформаційний простір, але “читачі мають бути попередженими та обачними. Вони повинні критично мислити, аналізувати й не довіряти усьому, що бачать”.

Читайте також:

Боти, брехня та пропаганда: нова економіка дезінформації

“Нічого правдивого й усе можливе” як універсальний текст

Свободу слова не треба плутати зі свободою від наслідків – Лада Рослицька

Фото: Pixabay, CC0 Public Domain