Емілі Белл – щось на зразок Жанни д’Арк в журналістиці. Вона невтомно і безстрашно робить те, чим у першу чергу мали б займатися журналісти, незалежно від того, працюють вони у New York Times чи Frankfurter Allgemeine, NZZ чи Tages-Anzeiger. Вона критикує онлайн-платформи на зразок Facebook чи Twitter і акцентує увагу на тому, як вони колонізують робочі практики журналістів і позбавляють їх засобів до існування.
Зараз Белл очолює Tow Center for Digital Journalism у Колумбійському університеті (Нью-Йорк), а раніше відповідала за цифрову версію The Guardian. Це чи не найпомітніша особа на стику медіадосліджень та журналістики. Наша новинна екосистема, з її точки зору, за останні п’ять років драматично змінилася – сильніше, ніж будь-коли за попередні півтисячоліття. Станом на сьогодні Facebook є наймогутнішою медіакомпанією світу.
Нещодавно Емілі Белл разом із Тейлором Оуеном (Taylor Owen) детально дослідили вплив, який платформи на зразок Facebook, Snapchat, Google та Twitter здійснюють на журналістику. Вони чітко зазначають, що гіганти Кремнієвої долини вже давно не лише поширюють інформацію своїми каналами, роблять її доступною: “Вони контролюють, яка аудиторія що отримує і хто платитиме за отриману увагу, і навіть які формати журналістики є успішними”.
Сорок три відсотки зовнішнього трафіку новинних веб-сайтів надходить із Facebook і 31 відсоток – із Google. Як пишуть Белл і Оуен, платформи блискавично стали видавцями, що сіють сум’яття серед традиційних новинних медіа. За такого темпу конвергенції, скоро дослідники побачать, як все більше медіакомпаній покидатимуть журналістику. Хоча традиційні видавництва досягатимуть більшої аудиторії завдяки конкуренції між платформами і новим можливостям публікації, на зразок Instant Articles чи Google AMP. Однак, переваги і недоліки окремих платформ для традиційних медіа важко оцінити, і потенційний дохід не влаштовуватиме нікого.
Онлайн-платформи працюють таким чином, що вони, фактично, є редакторами і давно впливають на видавничий бізнес та журналістику. Коли ви, наприклад, просуваєте Live Videos або визначаєте формат повідомлень, тоді – не визнаючи цього, але по суті – дієте як видавець. Непрозорість алгоритмів, за допомогою яких платформи керують обміном інформацією, і наявність у них влади в будь-який час змінити їх забирає у редакцій можливість на щось розраховувати. “Те, що працює сьогодні, не гарантує успіху в майбутньому”, – пишуть Белл і Оуен. Хоч новинні медіа можуть “вільно вирішувати, що постити на Фейсбуці, те, що доходить до читача – вирішує алгоритм”.
Дебати про фейкові новини у зв’язку із виборами президента США відволікають від справжньої проблеми. Обговорюється те, що соціальним мережам слід взяти на себе більше відповідальності. Тимчасом, справжня проблема в іншому: структура та економічний принцип роботи онлайн-платформ сприяє “поширенню контенту низької якості”. Високоякісна журналістика – наприклад розслідування про зловживання владою або статті про бідні місцеві спільноти – оминатимуться в системі, що орієнтується на масштаб і поширюваність, більшу кількість кліків і готовність користувача поділитися новиною.
Платформи використовують власні алгоритми для сортування контенту та розподілу за цільовими групами. Facebook та йому подібні не інвестують в “людські” редакції – щоби заощадити й уникнути однобокості у виборі повідомлень. У журналістиці, тим не менш, йдеться про нюанси, редакційний професіоналізм. Очевидні слабкі місця алгоритмів полягають у тому, що вони не відрізняють фейкових новин від фактів. А тому, як пише у Scientific American італійський медіадослідник Валтер Кватрочоккі (Walter Quattrociocchi), безлад і дезінформація у соцмережах поширюватимуться й надалі вражаючими темпами. І наостанок, Белл і Оуен порушують питання, як журналістика повинна тримати під контролем цю нову “вузлову точку, від якої залежать поширення новин, аудиторія і гроші”.
Переклад з німецької мови статті “Wie Facebook und Twitter den Journalismus kolonisieren”
Вперше опубліковано у Schweizer Journalist Nr. 4/5 2017
Право на фото: pixabay.com
