Свідоме уповільнення медіа: як працювати в епоху пост-правди

вересня 29, 2017 • Головне, Етика та якість • by

«Нові медіа – це найсумнівніше джерело інформації в світі, але новинні видання все одно покладаються на них, тому що їм потрібні новини швидко»,  – це слова італійця Томаззо Де Бенедетті (Tomasso De Benedetti), який повідомив світу про смерть Світлани Алексієвич і Башара Асада, про відставку Януковича ще до революції, про «помираючого» Чавеса. Його повідомлення стали гучними заголовками. Єдина прикрість – Де Бенедетті створив фейкові твіттер-аккаунти політиків і міністрів, а світові медіа знехтували перевіркою. Це один з прикладів того, як працює пост-правда в цифрову епоху.

Продукувати швидкі новини ще ніколи не було так просто як сьогодні. Видається, що бути першим важливіше, ніж бути правдивим. Тому часто «сенсаційні» новини та історії мають тільки початок і не мають логічного завершення. А об’єктивні факти стають менш значимими на фоні емоцій та бурхливих реакцій. Відповіддю на інформаційну тенденцію, коли немає часу розібратися, що насправді відбулося, є повільні медіа.

Аудиторія «професійних користувачів»

В останні роки, на фоні бурхливого обговорення та фейків у медіа щодо Брекзиту та кризи біженців, виборів у США та російського вторгнення в Україну, аудиторія втрачає власну суб’єктність і вплив. Формувати запит на інформацію стає дедалі важче. Пост-правда дезорієнтує, пропонує альтернативні факти, дає так багато різної інформації, що насправді, звужує простір для самостійного мислення.

Ще у січні 2010 року Бенедикт Кьолер (Benedikt Köhler), Йорг Блумтрітт (Jörg Blumtritt) і Сабріа Давід (Sabria David), троє дослідників із Інституту повільних медіа, що в німецькому Бонні, опублікували «Маніфест повільних медіа». Повільні медіа, за задумом авторів, мають співпрацювати з аудиторією й формувати новий тип користувачів — просьюмерів, тобто професійних, компетентних споживачів.

«Повільні медіа — це не ті, які сплять до обіду. Це медіа, які турбуються, щоб їхня аудиторія “харчувалася” здорово, коли всі навколо вживають фаст-фуд. Це ті, хто вичікує і дає повну картину своєму читачу», — говорить редактор «Українського тижня» Дмитро Крапивенко.

Тобто повільні медіа забезпечують аудиторію контекстом та аналізом, а також залишають місце для самостійних рефлексій.

Французький дослідник  Ерік Нево (Erik Neveu) у статті для академічного журналу «Journalism Practice» характеризує явище «повільної журналістики» так:

  1. Повільний журналіст потребує часу, щоби перевірити факти, збирати та обробляти дані.
  2. Розслідування проблемної ситуації: повільні медіа не зупиняються на поверхневому висвітленні.
  3. Вибірковість: повільний журналіст позбавляється тривіальностей і займається вибірковими суспільнозначимими матеріалами.
  4. Наративність: повільне передбачає розповідь, найчастіше в формі лонгріду, щоб запропонувати читачам глибину.
  5. Участь: повільна журналістика перетворює аудиторію на партнерів, заохочуючи читачів реагувати на новини та сприяти їх випуску.

Важливий контекст

BBC обирає «повільний» підхід до оповідання історії, щоб аудиторія розуміла, що дійсно коїться в цьому світі. З такою заявою на початку 2017 року виступив гендиректор мовника Лорд Холл після шквалу фейкових новин навколо референдуму у Великобританії.

Ідея «повільності» є актуальною і в Україні. Втілюють ідею свідомого уповільнення журналістика даних texty.org.ua, пояснювальні тексти Lustrum та VoxUkraine, лонгріди Дзеркала тижня.  Також одним із прикладів є видання «Новое время» з його лонгрідами і спецпроектами. Крім оперативної публікації новин, НВ робить повноцінні інтерактивні випуски і веде читача від початку історії і до завершення.

«В першу чергу ми працюємо на інтереси читачів, якщо мова йде про суспільно-важливу тему, то ми повертаємось до неї через деякий час вже на іншому рівні – більше глибокому. Ми намагаємось не звертати уваги на надто суб’єктивні і надто емоційні дискусії, що ведуться у соціальних мережах або на політичних ток-шоу. Так нам вдається приділяти велику увагу вибору тем і роботі на матеріалами», – пояснює заступниця головного редактора Анна Мороз.

Великі конвергентні видання не мають права сповіщати новини пізніше, ніж це треба аудиторії. Поза цим спостерігається тенденція, коли поряд з новинами з’являються окремі програми, в яких гострі соціально-політичні новини розглядаються глибше. До прикладу, проект Радіо Свобода «Деталі».

«Формат програми “Деталі” задуманий так, щоб розповідати більше про бекграунд, на який в звичайній новині відводиться один абзац. У процесі затвердження теми важливо не поспішати, оскільки треба проаналізувати реакцію на інформацію (наприклад, у соцмережах) – що по цій темі незрозуміло, як і з ким ти це можеш пояснити. Якщо порівнювати такі формати із оперативними новинами, то це два різні світи, але вони потрібні один одному», – говорить Ольга Комарова, ведуча «Деталей».

Фото:  Ted Winder, Flickr CC (ліцензія Creative Commons), умови ліцензії тут

Print Friendly, PDF & Email

Tags: ,

Send this to friend