17-те вшанування жертв геноциду проти тутсі, фото Kwibuka Rwanda СС

Після трагічних подій понад двадцятирічної давнини журналісти Руанди переосмислюють свої професійні ролі та схиляються до конструктивної журналістики, свідчить нещодавнє дослідження.

У 1994 році в Руанді протягом декількох місяців було вбито, за різними оцінками, від півмільйона до мільйона людей. Загалом близько 70% представників племені тутсі, що мешкали в Руанді, було винищено. Цей геноцид великою мірою був спричинений діяльністю ЗМІ, зокрема, «Вільне радіо і телебачення тисячі пагорбів», яке використовувало мову ненависті на адресу тутсі і відкрито закликало до вбивства. З того часу Руанда пережила значні економічні й соціальні зміни, також помітний і розвиток, пов’язаний із діяльністю ЗМІ. Зокрема, сьогодні серед журналістів поширена конструктивна журналістська практика, яка виявляється у таких формах, як журналістика миру, журналістика рішень та наратив відновлення.

Американські вчені Карен Макінтайр (Karen McIntyre) та Меган Собел (Meghan Sobel) дослідили, як сучасні журналісти Руанди бачать свою професію та її місце в загальнонаціональному масштабі. Науковці провели 24 інтерв’ю із місцевими медійниками, які працюють у ЗМІ на різних позиціях, включаючи репортерів, редакторів, ведучих та засновників. Крім того, серед засобів масової інформації, де працюють респонденти, представлені радіо, телебачення, друковані та онлайн видання. Усі ЗМІ можна також розділити за комерційним складником: власне комерційні; ті, що належать державі або залежать від державної реклами; студентські; релігійні.

У результаті дослідження було виділено чотири основні тенденції в баченні журналістами своєї професії:

1) репортери, зокрема ті, що здобули формальну журналістську освіту, зосереджені на традиційних журналістських цінностях: інформувати та освічувати аудиторію, слугувати її інтересам. Однак журналісти, що працюють у фінансованих державою виданнях пояснили свою функцію  “сторожових псів” більш стримано.

2) журналістам Руанди більше притаманна активна, ніж пасивна позиція.

3) журналісти всіх видань високо цінують унікальну роль, яка полягає у сприянні єдності і примиренню руандійського суспільства.

4) репортери послуговуються практиками конструктивної журналістики і вірять, що така тактика має позитивний вплив на індивідів на суспільство.

Журналістські цінності та ролі

Журналісти Руанди поділяють традиційні професійні цінності, і їхні ролі мало відрізняються від тих, що притаманні західній журналістиці. На перший план виступають завдання інформувати людей, бути голосом для тих, хто голосу не має, слугувати інтересам суспільства. Ті журналісти, що належать до залежних від держави видань, щодо своєї ролі відповідали стриманіше — що вони слугують містком між державою та суспільством. Загалом важко сказати, наскільки функція “вочдогів” може бути реалізована в Руанді, адже  “Репортери без кордонів” помістили цю країну на 161 місце з 180 у рейтингу свободи преси.

Поряд із традиційними цінностями, журналісти Руанди вбачають свою місію в тому, щоб сприяти соціальним та культурним змінам. Це досягається за допомогою освічення аудиторії, наведенні аргументів на користь певної думки, з метою переконати аудиторію і прискорити якісні зміни в суспільстві.

Журналісти Руанди вказують також унікальну роль роль, на яку навряд чи можна натрапити серед їхніх західних колег. Кожен із журналістів, що брав участь у дослідженні, відзначив, що обов’язком журналіста є сприяти єдності та примиренню в суспільстві. Вони зазначили, що окрім того, що вони — журналісти, вони так само є частиною суспільства і мають сприяти тому, щоб їх держава розвивалася, а не відставала до того рівня, при якому був можливий геноцид.

Техніки конструктивної журналістики

Після геноциду стало зрозуміло, що аудиторія прагне чути інший меседж, більш позитивний, який даватиме надію на мир. На сьогодні техніка надії та миру лишається актуальною, і загалом протиставляється меседжам ненависті та руйнування. Важливим є і принцип “журналістики рішень”, яка висвітлює певні проблеми з позиції вже реалізованого чи потенційного вирішення. Таким чином, навіть у проблемну ситуацію закладається певний оптимізм, тобто журналісти прагнуть показати, що із будь-якої ситуації є вихід.

Cхожим до “журналістики рішень” є наратив відновлення, суть якого полягає в тому, що певна проблемна ситуація розглядається після тривалого часу. Часто ця техніка використовується журналістами при висвітленні тем, пов’язаних із геноцидом 1994 року. Наприклад, такою може бути історія зґвалтованої жінки, що потім народила дитину, яку не хочуть приймати в суспільстві. У такому випадку журналісти розповідають, як жінка переборола сором і допомогла дитині бути прийнятою в суспільстві.

Трохи більше, ніж за двадцять років, журналістика в Руанді показала стрімкий розвиток у бік традиційних професійних цінностей, притаманних розвиненим західним країнам. Однак робота журналіста в Руанді має свою специфіку, зокрема, журналісти проявляють активну позицію, бачать свою роль в об’єднанні і примиренні людей всередині суспільства, а також використовують техніки конструктивної журналістики для досягнення цієї мети.

Джерело: McIntyre, Karen, and Meghan Sobel. “Reconstructing Rwanda.” Journalism Studies, 2017, pp. 1–22.

Повний текст дослідження доступний тут 

Фото: Kwibuka Rwanda, Creative Commons