О. Джекман презентує дослідження на 10-й European Communication Conference в Любляні, Словенія (25 вересня 2024 р.).

Що повинні знати журналісти? Це питання вже давно турбує медіаспільноту. Чи достатньо журналістам володіти лише професійними навичками, чи їм потрібні додаткові знання? Саме про це йдеться у новому дослідженні ізраїльських науковців з Університету Бен-Гуріона, яке вони нещодавно представили на 10-й конференції ECREA European Communication Conference в Любляні.

Ще філософ Волтер Ліппман стверджував, що журналісти з додатковими знаннями можуть стати новим трендом у галузі. Але які саме знання потрібні? Думки розділилися: науковці вважають, що журналістам знадобиться дедалі більше різноманітних знань, тоді як керівники медіа наполягають, що достатньо лише журналістської освіти.

Вузькопрофільні спеціалісти

Автори дослідження пояснюють, що у світі журналістики є особлива категорія «beat journalism» — це форма журналістики, коли журналісти спеціалізуються на певній темі або сфері (званій «beat») і систематично висвітлюють новини та події, що стосуються цієї тематики. Це професіонали, які зосереджуються на конкретній темі чи галузі — хай то буде політика, кримінал, спорт чи наука. Такий репортер глибоко занурюється у свою тему, знає всі її нюанси, має надійні джерела інформації та може розповісти вам найсвіжіші новини з цієї сфери ще до того, як вони стануть загальновідомими. Ці журналісти — справжні експерти у своїй галузі, здатні не лише передати факти, але й пояснити їх контекст та значення для суспільства. Саме завдяки їхній роботі ми отримуємо глибокі та змістовні матеріали, які допомагають нам краще розуміти світ навколо нас.

Класичним прикладом такої профільної журналістики можна вважати воєнних журналістів. Ця спеціалізація вимагає не лише відваги для роботи в гарячих точках, але й глибоких знань у військовій справі. Воєнні журналісти стають експертами з питань озброєння, стратегії, геополітики та навіть психології війни. Вони вміють розшифрувати військовий жаргон, зрозуміти складні маневри та пояснити їх простою мовою для широкої аудиторії. Крім того, ці репортери часто мають унікальні джерела інформації серед військових, політиків та експертів з безпеки. Їхня робота особливо важлива в часи конфліктів, коли суспільство потребує перевіреної та збалансованої інформації. Отже, воєнна журналістика — це складна спеціалізація, яка вимагає постійного навчання та вдосконалення.

Журналістика очима експертів

«Воєнна журналістика — це не просто репортажі з передової», — стверджують дослідники О. Джекман та З. Рейх. Щоб розібратися в цьому питанні, вони вирішили застосувати новий підхід. Замість теоретичних дискусій, вони провели інтерв’ю з журналістами та експертами, зосередившись на висвітленні важливих новин та критичних матеріалів.

Метою було визначити, які знання можна вважати «достатніми» для журналіста.

Науковці не обмежувалися лише думкою журналістів чи експертів, а запросили до обговорення представників різних сторін. Замість використання чинних теорій, дослідники дозволили новим ідеям з’явитися безпосередньо з отриманих даних.

Протягом 2022-2023 років вони провели серію інтерв’ю з 30 провідними експертами Ізраїлю, серед яких колишній заступник начальника Генштабу, колишні члени Ради національної безпеки при прем’єр-міністрі, чинний та колишні речники Армії оборони Ізраїлю, керівники та співробітники розвідувальної системи, генерали у відставці та науковці з військових питань. З боку журналістики вони залучили найдосвідченіших репортерів та коментаторів, які мають нагороди за свою роботу. Результати цього дослідження допомагають краще зрозуміти, які додаткові знання дійсно потрібні сучасним журналістам для якісного виконання своєї роботи.

Ідеальна школа журналістики

«Ми запитали наших експертів, якою б була ідеальна школа для воєнних журналістів», — розповідають автори дослідження. Відповіді вразили своєю різноманітністю: від балістики до міжнародних відносин, від інженерії до психології.

Виявилося, що сучасний воєнний журналіст має бути справжнім «універсальним солдатом» у світі інформації. Він повинен розуміти стратегію і тактику, як диригент — партитуру, але водночас вміти спілкуватися з рядовими бійцями та їхніми родинами.

Цікаво, що думки експертів та журналістів часто збігалися, але були й суттєві розбіжності. Виявилася суттєва різниця у поглядах на структуру воєнних знань та їх накопичення. Експерти бачили знання більш «ідеалістично» — як квазіакадемічні, систематичні, що передаються згори вниз від військового керівництва. Журналісти мали більш «реалістичний» погляд — знання для них є більш еклектичними, частковими, прив’язаними до функцій сторітелінгу і часто йдуть знизу вгору — від солдатів, батьків та громадянського суспільства.

Чому не можна знати все

Очікувані знання воєнних журналістів одночасно «грандіозні та неймовірно скромні», як зазначали Шадсон і Андерсон (2009). З одного боку, журналісти мають розуміти складні процеси розробки воєнної стратегії, тактичні ходи та інтереси супердержав. З іншого боку, певна поверховість знань та відповідна епістемічна скромність неминучі в галузі з такою кількістю типів військ, підрозділів та піддисциплін.

Воєнна журналістика вимагає виняткового рівня міждисциплінарних знань. Наприклад, щоб зрозуміти системи ракетного руху та причини їх приземлення під певним кутом, потрібні знання з наук про Землю, фізики та балістики. 

Дослідники наголошують на важливості того, щоб воєнні журналісти практикували «епістемічну скромність» — принцип, згідно з яким вони повинні визнавати межі власних знань, навіть маючи глибоку експертизу в певній сфері. Це особливо актуально в умовах сучасних конфліктів, де кожен рід військ, кожен тип озброєння та кожна тактична операція мають свої унікальні характеристики. Навіть найдосвідченіший журналіст не може повністю охопити всі нюанси та аспекти війни, які постійно змінюються. Така скромність дозволяє не тільки уникати помилок через надмірну впевненість у власній компетентності, але й відкриває простір для більш точної та відповідальної журналістики. Визнання того, що не можна знати все, спонукає журналістів консультуватися з експертами, перевіряти факти та підходити до матеріалів з обережністю.

References

• Lippmann, W. (1922). Public opinion. Transaction Publishers.
• Patterson, T. E. (2013). Informing the news: The need for knowledge-based journalism. New York: NY, Vintage.
• Schudson, M., & Anderson, C. (2009). Objectivity, professionalism and truth seeking in journalism. In K. Wahl-Jorgensen & T. Hanitzsch (Eds.), The handbook of journalism studies (pp. 88–101). New York, NY: Routledge.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Джерело зображення: О. Джекман презентує дослідження на 10-й European Communication Conference в Любляні, Словенія (25 вересня 2024 р.). Фото: Олександра Ярошенко.

Стежте за нами у Facebook.