У 2024 році Російська Федерація ухвалила закон, що забороняє «пропаганду способу життя без дітей». За цією розмитою та ідеологічно забарвленою нормою криється не лише реакція на демографічні виклики, а й спроба посилити культурний контроль, нав’язати державну модель «нормального життя» та придушити право людини на вільний вибір.

Материнство за державним сценарієм

У жовтні 2024 року в Російській Федерації ухвалили проєкт закону, що забороняє так звану «пропаганду способу життя без дітей». Цей крок — черговий елемент у системі зростаючого державного тиску на жінок, яких змушують відповідати традиційній ролі матері та вписуватися в нав’язані уявлення про належну громадянську поведінку й гендерний порядок. Закон продиктований не лише демографічними міркуваннями — передусім він покликаний ідеологічно закріпити гегемонію «традиційних цінностей» у публічному просторі та витіснити альтернативні моделі життя.

Закон, ухвалений Державною Думою в жовтні 2024 року, забороняє поширення інформації, що «свідомо і позитивно зображує бездітний спосіб життя як повноцінний вибір». Це перше в Росії законодавче рішення, яке фактично криміналізує добровільну бездітність — не з медичних причин, а саме як особистий вибір. Юридично це не пряма заборона, а система штрафів та санкцій для фізичних та юридичних осіб — від медіа та блогерів до фахівців, які у своїй роботі просувають альтернативне бачення материнства.

Супровідна риторика — не менш показова. Президент Володимир Путін неодноразово називав чайлдфрі «небезпечним західним імпортом» та «формою нігілізму, що підриває майбутнє нації». Російська Православна Церква трактує це явище як «духовне виродження», що нібито суперечить природному покликанню жінки. Такий дискурс не просто делегітимізує ідею добровільної бездітності — він активно її стигматизує, зводячи до ознаки морального занепаду. Це — повернення до пронаталістського етосу радянської доби, посиленого націоналістичними й релігійними мотивами.

«У вас є діти? Немає? Тоді мовчіть»

Публічні заяви на кшталт «Я не хочу дітей, і я щаслива» можуть стати підставою для адміністративного провадження. Блоги, подкасти або інтерв’ю, які зображують бездітність як свідомий життєвий вибір, ризикують бути видаленими, заблокованими або оштрафованими. За порушення закону фізичним особам загрожує штраф до 400 тисяч рублів [приблизно 190 тисяч гривень, — редактор], а компаніям — до 5 мільйонів рублів [близько 2,5 мільйона гривень — редактор]. Експерти попереджають: у разі набуття чинності, під загрозою можуть опинитися й психологи, які визнають добровільну бездітність легітимним вибором у професійній практиці. Їм можуть загрожувати адміністративні або навіть професійні санкції.

На думку правозахисників та юристів, розмиті формулювання закону створюють широкі можливості для вибіркового тлумачення. Саме ця невизначеність перетворює закон на ефективний інструмент тиску на критичні голоси. Адвокат Максим Оленичев з Першого департаменту зазначає: «Формулювання закону є розпливчастими та нечіткими, що може призвести до численних зловживань». Таким чином, закон де-факто відкриває шлях до цензури й самоцензури: незрозуміло, де межа між особистою думкою та «пропагандою» забороненого способу життя.

​​Діти як обов’язок

Заборона «пропаганди» чайлдфрі — не окреме явище, а частина ширшої політики державного контролю над репродуктивними правами жінок у Росії. Ця політика охоплює обмеження доступу до абортів, контроль над використанням контрацептивів, а також ідеологічне нав’язування материнства як єдино можливої та «повноцінної» жіночої ролі. Почесні звання на кшталт «мати-героїня» для жінок, які народили десятеро й більше дітей, відзнаки типу «сім’я року» для багатодітних родин або обов’язкове консультування перед абортом — усе це елементи цілеспрямованої стратегії. Її мета — звести жіночу суб’єктність до репродуктивної функції. У такій системі материнство постає не як вільний особистий вибір, а як громадянський і моральний обов’язок перед державою.

Репродуктивна дисципліна

У дискусіях навколо нового закону часто звучить припущення, що це — лише символічний жест. Але символи не бувають нейтральними. Саме в символічному просторі формуються суспільні норми — уявлення про те, що є нормальним, правильним, бажаним. Коли держава через законодавство, медіа та церковну риторику формує образ жінки без дітей як нікчемної або «неповноцінної», це не просто прояв ідеології. Це — цілеспрямована політика, яка обмежує свободу вибору, стигматизує інакшість та легітимізує дискримінацію.

Офіційна риторика апелює до демографічної кризи, але під поверхнею йдеться про щось більше: про контроль над жіночим тілом, публічним простором і самим значенням автономії. Заборона на «пропаганду чайлдфрі» — це не просто чергова ініціатива. Це симптом авторитарної логіки, у якій держава прагне контролювати не лише тіла, а й наративи, які ми маємо право про них розповідати.

Саме тому мовчання — не варіант. Європейські демократії, журналісти, професійна спільнота не можуть залишатися осторонь. Ігнорування альтернативних життєвих сценаріїв створює середовище, у якому вибір жінки стає об’єктом політичної боротьби. Мовчання у цій боротьбі — це участь. Це згода на наратив, який позбавляє жінок права бути собою.

Цей текст було вперше опубліковано на чеському сайті EJO 7 травня 2025 року. Українською переклала Олександра Ярошенко.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Стежте за нами у Facebook та LinkedIn.