Повномасштабне вторгнення росії в Україну змінило медіаландшафт назавжди. Журналісти та журналістки отримали низку нових можливостей, водночас стикнувшись і низкою нових викликів. Перед медійниками постала нова задача — розповісти світу правду про росію й ті воєнні злочини, що вона коїть в Україні щоденно. Зміни у медіапросторі з 2022 року відбулись без перебільшень кардинальні. Нова реальність стала обʼєктом низки досліджень. Зокрема таких, що зосереджуються на вивченні викликів воєнної репортажної журналістики. Водночас бракує досліджень, що зосереджуються на гендерному аспекті даних викликів.

Гендерна рівність — важливий аспект сучасного суспільства в усіх сферах життя. Журналістика та медіапростір загалом не є виключенням. Саме журналістика відіграє ключову роль у формуванні демократії та громадської думки. Роль жінок у цьому полі зазнала важливих змін останніми десятиліттями. Журналістки займають провідні позиції у редакціях та впливають на світовий порядок денний. Медіа по всьому світу рухаються у напрямку гендерної рівності та інклюзивності. Позаяк жінки звично є представницями меншини, вони додають у медіа унікальні перспективи та висвітлюють ті питання, які за інших обставин не набрали б такого розголосу.

Проте у сфері журналістики є ще багато простору для удосконалення. Зокрема, згідно з Global Report on the Status of Women in the News Media від International Women’s Media Foundation станом на 2011 рік жінки представляють лише третю частину (33,3%) штатних журналістів в 522 опитаних компаніях. Та ситуація з гендерною рівністю коливається від регіону до регіону. Так ось, наприклад у регіоні Америк представництво жінок недостатнє по всьому регіону. У США жінки складають менше ніж 25% вищого керівництва і лише близько 33% тих, хто обіймає управлінські посади. Аргентині, Чилі, Коста-Риці, Домініканській Республіці та Еквадорі співвідношення чоловіків до жінок приблизно 2:1. Водночас гендерну рівність у Східній Європі, як не дивно, International Women’s Media Foundation оцінюють як загалом позитивну. 85 опитаних компаній з Болгарії, Естонії, Угорщини, Литви, Польщі, Румунії, України та Росії показують сильну тенденцію до гендерного егалітаризму.

Попри таку невтішну статистику, жінка-журналістка у небезпечному середовищі це одна з норм сучасного медіаландшафту. Можливість висвітлювати події з гарячих точок може отримати будь-хто незалежно від гендерної приналежності. Попри це більшість жінок досі стикаються з низкою проблем у своїй роботі. Воєнна журналістика досі вважається такою сферою, де домінують чоловіки. Число журналісток, які висвітлюють війну зросло у XX столітті, зокрема під час війни у Вʼєтнамі. А також пізніше у висвітленні воєн в Афганістані та Пакистані. Тому сучасні журналістки продовжують стикатись з сексизмом, упередженим ставленням.

Водночас дослідження від ГО «Жінки в Медіа» «Гендерний профіль українських медіа», визначає досвід українських редакцій як діаметрально протилежний більшості європейських країн та США. У великій частці медіа більшість складу працівників становлять жінки. На редакторських та керівних посадах, хоч несуттєво, та все ж переважають жінки. В розрізі вікових груп, у старших вікових групах спостерігається більша присутність чоловіків.

Також умовно прослідковується гендерна розділеність у медійних професіях. Якщо їх умовно розділити на «жіночі» та «чоловічі», то творчі більш представлені жінками, а технічні — чоловіками.

Творчі професії та професії, що повʼязані зі створенням та дистрибуцією контенту, диспропорційно представлені жінками у суттєвій більшості. Отже, попри, на перший погляд, більш позитивні тенденції в українських медіа, проблеми все ще лишаються.

Одна з них — фактор недовіри до журналістів. Це упередження є загальним як до жінок, так і до чоловіків, втім якщо «додати до рівняння» фактор жінки журналістки, то цей стереотип лише посилюється.

Хоч такі уявлення зазвичай поодинокі та не заважають роботі, та це не виключає того факту, що таке викривлене ставлення все ще присутнє. Важливо зазначити, що на виникнення подібних ситуацій впливає також досвід і медійність кореспонденток, ще рідше вони трапляються, коли журналістки під час роботи послуговуються першочергово іменем редакцій, а не своїм власним.

Ще одним аспектом, у якому може проявлятись сексизм та упереджене ставлення, це аспект реакції авдиторії на матеріали журналісток. Нерідко читачі, глядачі або слухачі висловлюють у коментарях до матеріалів думки, що можуть знецінювати досвід і зроблену роботу журналістки. Вікторія — одна з 10 респонденток, що поділились своїм досвідом.

Вона працює у незалежному медіа «Ґрунт». Вікторія розповіла, що не останнє місце займає послідовність тематики. Споживачам новин простіше сприймати кореспонденток в одному амплуа:

“[..] це дуже залежить від послідовності. У мене, наприклад, є колега одна, вона не часто на фронті, але буває час від часу. […] І от коли в неї виходить щось воєнне, авдиторія важче сприймає її в такій ролі.”

Ще один блок упереджень, які вдалось виділити по спілкуванню з респондентками – це не рівноцінне ставлення у редакціях. Більшість журналісток у своїх відповідях показали більш позитивну тенденцію, неодноразово зазначали, що ставлення до журналісток змінилось в позитивну сторону після початку повномасштабного вторгнення. Водночас досвічені кореспондентки згадували також і про, так названий мною, «фактор звикання». Багато чоловіків як у редакціях, так і герої матеріалів часом звикають до присутності дівчат і не звертають увагу на першочергові стереотипи.

Повномасштабне вторгнення росії в Україну стало викликом для всіх українських журналістів, однак саме журналістки продемонстрували особливу стійкість і готовність працювати в нових, надзвичайно складних умовах.

Попри традиційне домінування чоловіків у воєнній журналістиці, українські жінки активно висвітлюють події з гарячих точок, формуючи новий медійний ландшафт. Досвід показує, що в українських медіа жінки мають сильні позиції, займають редакторські та керівні посади, однак упередження і виклики ще залишаються.

Недовіра, знецінення роботи через стереотипи, різна реакція аудиторії — все це досі впливає на роботу жінок у професії.

Водночас спостерігається поступова зміна ставлення як всередині редакцій, так і серед аудиторії. Більше уваги приділяється професіоналізму та якості роботи, а не гендеру.

Досвід журналісток під час війни демонструє: питання рівності у медіа потребує постійної уваги та підтримки, адже навіть у кризових умовах базові принципи демократії — такі як рівні можливості — залишаються надзвичайно важливими.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Стежте за нами у Facebook та LinkedIn.