Майбутнє журналістики видається тривожним: скорочення доходів від реклами та зменшення кількості передплатників підривають основи щоденної преси, а також загрожують різноманіттю й незалежності редакційних медіа. Особливо в онлайнсередовищі дедалі більше стирається межа між редакційним і рекламним контентом, штучний інтелект кидає виклик правдивості новин, а діпфейки й постправда дедалі більше впливають на публічний дискурс — усе це викликає занепокоєння значної частини суспільства (Gleich 2024). Сучасні дослідження (Loosen та ін. 2023) прогнозують, що штучний інтелект знову трансформує й розширить сферу журналістської діяльності — це новий виклик для журналістів, які вже працюють у мультимедійних форматах і змушені постійно доводити свою цінність в умовах нестабільного ринку. Щоб допомогти людям зорієнтуватися в глобалізованому світі, позначеному кризами та війнами, якісна журналістика потрібна як ніколи. Роздуми про умови, що забезпечують журналістську якість, і пошук шляхів її постійного вдосконалення — центральні теми дослідницької праці Міхаеля Галлера. Сьогодні йому виповнюється 80 років.

Міхаель Галлер вивчав філософію, соціальні науки та політологію — спершу у Фрайбурзі, а згодом у Базелі. Докторський ступінь здобув, досліджуючи політичну філософію Геґеля, водночас набувши ґрунтовного журналістського досвіду в таких виданнях, як Badische Zeitung, Basler Zeitung і швейцарський журнал Weltwoche. Визначальним етапом його професійного становлення стала робота в Der Spiegel, де він понад десять років входив до складу редакційної колегії, та в Die Zeit. Саме там Галлер відіграв ключову роль у створенні аналітичного відділу досьє й керував ним протягом трьох років (Schmidt 2010).

У 1993 році він отримав запрошення на викладацьку посаду в Лейпцизькому університеті. Починаючи з зимового семестру 1994/95 навчального року, його було призначено професором загальної та спеціалізованої журналістики в Інституті комунікацій і медіадосліджень, де він працював до виходу на пенсію у 2010 році. Докладний опис журналістської та академічної кар’єри Міхаеля Галлера виходить за межі цієї короткої статті. Охочі можуть знайти повнішу інформацію в низці інших джерел (зокрема: Farda 2005; Meyen 2017; Schmidt 2010; Stiehler 2010; Rau 2010; Zerfaß & Bigl 2010; Wikipedia 2025). Тож у цьому тексті я зосереджуся радше на особистих враженнях і поглядах на його професійний шлях — у контексті викликів, про які йшлося на початку.

Близько двадцяти років тому «невелике» дослідження, проведене в межах проєктного семінару під керівництвом Міхаеля Галлера, передбачило кардинальну зміну функцій журналістики в нову медійну епоху (див. Sattler & Bigl 2005). Його метою було змалювати уявлення про журналістику майбутнього та сформулювати конкретні рекомендації для освіти, наукових досліджень та практики. Для цього ми протягом трьох семестрів провели серію інтерв’ю з використанням методу Дельфі з приблизно 40 редакторами, а також онлайн-опитування, у якому взяли участь близько 5000 журналістів.

У передбаченому нами майбутньому, яке вже настало, з його незліченною кількістю комунікаційних каналів журналісти й справді стали «універсальними солдатами», як ми тоді й описували. Ключові функції журналістики, як-от подання точної, збалансованої інформації про актуальні події та її належна інтерпретація, відійшли на задній план. Сам Галлер детально проаналізував цю тенденцію, зокрема на прикладі репортажів про біженців (Haller 2017). Сьогодні онлайн-простір усе більше заповнений лайфстайл- і розважальними новинами, які продукують так звані «контент-кріейтори» — саме з них (якщо взагалі) молодь черпає свою інформацію (Hölig et al. 2021). Якісна журналістика натомість відходить на маргінеси.

Озираючись назад, вражає, наскільки точно наші тодішні прогнози справдилися у сучасній медіареальності. Я й досі пам’ятаю, як ми створювали, мабуть, наймасштабніше на той час журналістське опитування в Німеччині — і я вдячний за те, що міг долучитися до цього ще як студент. На семінарах Міхаеля Галлера ніколи не проходила «перша-ліпша» ідея, формулювання питання чи навіть окремий пункт. Усе мало бути лінгвістично і семантично переконливим, точним і зрозумілим для кожного. Це стосувалося особливо його практичних семінарів, які вимагали виняткової уваги до деталей. Міхаель Галлер був тим самим «кардиналом у червоній мантії» — фігурою, на яку всі дивилися з повагою. Принаймні ті студенти-журналісти, які свідомо обрали навчання, зокрема, завдяки його імені. Обсяг дослідницької роботи, яку студенти виконували протягом трьох семестрів, сьогодні навряд чи можна було б формалізувати у рамках модульних описів чи навіть офіційно затвердити. Проте довгострокова мета Галлера завжди залишалася незмінною: створити міст порозуміння між академічною наукою та журналістською практикою — цілком у дусі Юрґена Габермаса.

Поштовхом до тіснішого поєднання науки та журналістської практики, ймовірно, став перший професійний досвід Міхаеля Галлера в редакції National-Zeitung у Базелі в 1960-х роках (Meyen 2017).

Саме там він усвідомив: якість газети не зміниться доти, доки не зміняться самі редактори. З цього спостереження він зробив важливий висновок: покращення журналістики нерозривно пов’язане з ґрунтовною освітою та постійним професійним розвитком.

Так постала справа його життя — ідея, що супроводжуватиме Міхаеля Галлера протягом усієї кар’єри. Спершу з’явилися внутрішні навчальні посібники для редакторів, згодом — підручники, що вийшли у численних перевиданнях. Його книги «Репортаж», «Розслідування» та «Інтерв’ю» стали класикою ще у 1980-х роках і досі є базовою літературою для поколінь стажистів та студентів. Після призначення в Лейпцизький університет Галлер отримав нові можливості: щойно створений інститут відкрив простір для передачі практичного досвіду у формі, підкріпленій академічною рефлексією. Саме тут було реалізовано низку дослідницьких проєктів зі студентами, зокрема — згадане вище дослідження майбутнього журналістики, яке стало своєрідною лабораторією для експериментів. Пізніше в Лейпцигу Галлер створив Інститут практичних досліджень журналістики (IPJ), який із 2016 року функціонує як Європейський інститут журналістських і комунікаційних досліджень (EIJK). Як академічний директор, він ініціював масштабні дослідження разом із докторантами, присвячені журналістській якості — передусім у сфері друкованих медіа. Заснований ним у 1999 році міжнародний журнал Message — наступник видання Sage und schreibe («Мудруй і пиши») — став ще одним прикладом прагнення створити міст між академічним знанням і практикою. До 2013 року Галлер залишався головним редактором цього видання, що продовжує ідею осмисленої журналістики в науковому контексті.

Ще на Першій міжнародній конференції з медіа та комунікацій Лейпцизького університету у 1991 році, під час якої новостворений інститут визначав свої майбутні напрями розвитку, було озвучено високі очікування щодо нової журналістської програми та її професорсько-викладацького складу: Лейпциг знову має стати провідним осередком підготовки журналістів (Piskol 1991). У ролі «духовного ректора» навчальної програми з журналістики, запущеної невдовзі після його призначення, Міхаель Галлер, принаймні до початку 2000-х років, цілком виправдав ці сподівання. Завдяки поєднанню спеціальності з додатковою кваліфікацією та інтегрованим (хоч і коротким) стажуванням у провідних редакціях (зокрема, WDR, ZDF, MDR), ця програма стала унікальною в Німеччині та предметом гордості всього інституту. Я сам з гордістю згадую, як у 2001 році став одним із 65 студентів першого набору на цю програму. Подвійна природа журналістики — водночас практичної й рефлексивної діяльності — відображалася й у структурі навчального курсу, що й стало фірмовою ознакою підходу Міхаеля Галлера. Основи журналістики, журналістське розслідування та інтерв’ювання, робота з мовою та текстом, різноманітні формати подання — все це викладалося з постійним наголосом на якості. Ця обіцянка якості, яку з того часу (а подекуди — знову, після змін у складі викладачів та змістах програм) уособлюють ім’я Міхаеля Галлера та Лейпцизький інститут, залишається незмінною.

Незліченна кількість випускників, які сьогодні самі навчають наступне покоління фахівців у редакціях, медіашколах та дослідницьких установах, — це найкраще свідчення того, що обіцянку якості було виконано (більше інформації можна знайти, зокрема, у матеріалах нещодавно створеної мережі випускників журналістики). Без сумніву, цей успіх став можливим лише завдяки тому, що й інші кафедри інституту активно наповнювали спершу технічно краще оснащену журналістську програму змістом і сенсом — беручи, більшою чи меншою мірою солідарно, участь у трудомісткому процесі співбесід з абітурієнтами для оцінки їхніх здібностей. Та головна заслуга Міхаеля Галлера полягає в тому, що саме він розробив і втілив у життя так звану Лейпцизьку модель: «Медієзнавство як рефлексія в контексті журналістики» (Haller & Meyen 2017). Згодом він розвинув цю модель далі — у форматі програм післядипломної освіти, у співпраці з Лейпцизькою школою медіа.

Не всім тоді було зрозуміло, чому в межах університетської програми з журналістики необхідно вивчати фундаментальні питання й принципи емпіричних медіадосліджень та інші, з погляду студентів, доволі абстрактні й нудні теоретичні курси. Багато моїх однокурсників просто хотіли працювати в медіа й не надто переймалися академічною глибиною. Однак Міхаель Галлер мав іншу місію, і значно вищі цілі. Його ідеалом були невеликі, практично орієнтовані семінари, викладацько-редакційні команди (зокрема у співпраці з Leipziger Volkszeitung), а також дослідницькі семінари, що тривали кілька семестрів поспіль і дозволяли зануритися в тему глибше.

Проте вже у 2000-х роках ці ідеали почали стикатися з реальністю: бюджетне заморожування, ініційоване міністром фінансів Саксонії, зміни в університетській політиці та загальна невизначеність щодо майбутнього кампусу на площі Ауґустусплац поставили під загрозу оптимізм, що ще недавно панував у «медіамісті» Лейпцигу. Обмежена кількість місць у зажаданих практичних семінарах — участь у яких часто залежала від неабиякої частки везіння або кмітливості (а краще — обох одночасно) у так званій «семінарській лотереї» — призводила до розчарування. Переповнені аудиторії, тимчасові й погано облаштовані приміщення, розтягнені перерви між заняттями — усе це ставило під сумнів обіцяну якість освіти. Так було й у моєму потоці. Сумно було бачити, як студенти сиділи на сходах у лекційній залі №12 або чекали під дверима занедбаних семінарських аудиторій у Новому навчальному корпусі (NSG) — і це на тлі високих місійних цілей, проголошених Міхаелем Галлером. З погляду студентів, яскравим акцентом у ті семестри часто залишалися хіба що його картаті піджаки.

Дискусії та опір щодо загального характеру практично орієнтованої дипломної програми, як всередині університету, так і поза його межами, набрали нової сили після Болонської реформи та супроводжували Міхаеля Галлера та інститут аж до його відходу. Проте, з огляду на попередньо окреслену ситуацію, сьогодні стає ще більш очевидним, наскільки важливо було витримати цей виклик і пройти через нього. Якщо у 1990-х роках поєднання нормативно обґрунтованих основ, журналістської майстерності та емпіричного дослідницького досвіду було далекоглядним і прозорим кроком, то пізніше логічним стало подальше розширення дипломної програми на засадах Болонського процесу. І, після деяких початкових тертів, її вдалося адаптувати до нової, керованої даними медіареальності — через сучасну магістерську програму з журналістики. Фундамент для цього заклав Міхаель Галлер. Саме тому варто згадати про генезис програми та визнати талант Галлера на цьому етапі, щиро подякувавши йому за внесок, попри всі дискусії та розчарування.

У 2010 році Зігфрід Шмідт (2015), з нагоди виходу Міхаеля Галлера на пенсію, зауважив, що той завжди вмів «грати на кількох фортепіано одночасно», і вихід на пенсію, ймовірно, цього не змінить. Окрім іншої наукової діяльності та проєктів у Європейському інституті журналістики та комунікації (EIJK), Галлер регулярно бере участь у дискусіях у провідних якісних медіа, зокрема в Süddeutsche Zeitung, Cicero, Deutschlandfunk.

Як один із небагатьох експертів у своїй сфері, він публічно звертав увагу на втрату якості й дисбаланс у висвітленні кризи біженців 2015 року. Попереджуючи про ризики «ехокамер» (echo chambers) та інформаційних «бульбашок» у цифрову епоху, він виступав як голос застереження.

Послідовна конструктивна критика Галлера та його заклик до відповідальності медіа завжди базуються на його живих та глибоких максимах нормативного розуміння журналістики, що має забезпечувати успішну соціальну комунікацію і ніколи не служити іноземним інтересам (Haller 2023). Для деяких експертів це може здаватися архаїчним.

Для Міхаеля Галлера «не відпочивати» та перебувати у стані неспокою означає, принаймні ззовні, постійно переосмислювати себе та адаптуватися до реалій мінливого медіасвіту, зберігаючи при цьому свої самовстановлені місійні цілі. Іншого пояснення немає, чому філософ, медіаетик і дослідник газет після завершення академічної кар’єри відкриває нові напрямки і спрямовує свої зусилля на тих, хто найбільше вразливий до проблем, окреслених на початку. Можливо, підштовхуваний певним розчаруванням через неможливість досягти ідеалу якісної журналістики навіть донкіхотськими зусиллями, Галлер нині розробляє навчальні програми для учнів професійно-технічних училищ у Саксонії та інших регіонах у межах діяльності EIJK. Звісно, це не робить його медіапедагогом у класичному розумінні. Проте саме тут він виявляє прогалини, які потребують заповнення. Зміна перспективи і, принаймні, періодичний відхід із академічного Олімпу задля виконання виснажливої, але необхідної роботи з систематичного тестування програм у школах саксонської провінції, особливо у віці понад 70 років, викликає мою найглибшу повагу.

У розпал пандемії коронавірусу наші шляхи з Мартіном Гоффманом нарешті знову перетнулися. Ми перенесли перший навчальний модуль FitForNews «Як я отримую достовірну інформацію» у нову еру онлайн-навчання. Тут Міхаель, як це часто буває, спочатку теж був незадоволений — знадобилося кілька версій і змін, щоб усе вийшло саме так, як він задумав. Якість не терпить компромісів. 

Чи «шукач якості» (Stiehler 2010) втратив із поля зору свої цілі? Інформаційна та медіаграмотність сьогодні стали ключовими навичками для впевненого подолання медіа- та комунікаційних викликів, запобігання соціальним розбіжностям між різними групами громадськості та навіть для відновлення діалогу між людьми. Ідеаліст Міхаель Галлер усвідомив це.

Якщо медіа та журналістика не зможуть покращитися, незважаючи на всі зусилля, тоді (майбутні) користувачі медіа мають стати більш медіаграмотними.

Саме для цього Міхаель продовжує свою діяльність на пенсії. І це правильно.

Автор: Доктор Бенджамін Бігль (Технічний університет Дортмунда). Цей текст спершу було опубліковано на вебсайті Лейпцизького університету.

Farda, C. (2005). Michael Haller 60 Jahre. Publizistik, 50. Jg., S. 239-240. https://doi.org/10.1007/s11616-005-0129-1

Gleich, U. (2024). Künstliche Intelligenz im Journalismus. Media Perspektiven, 6/2024, S. 1-7. https://www.ard-media.de/fileadmin/user_upload/media-perspektiven/pdf/2024/MP_6_2024_ARD-Forschungsdienst.pdf

Haller, M. (2017). Die „Flüchtlingskrise“ in den Medien Tagesaktueller Journalismus zwischen Meinung und Information. Otto Brenner Stiftung. https://www.otto-brenner-stiftung.de/sie-moechten/presseinfos-abrufen/detail/news/obs-studie-analysiert-die-fluechtlingsberichterstattung-und-dokumentiert-erhebliche-defizite-bei-den-mainstreammedien/news-a/show/news-c/NewsItem/

Haller, M. (2023). Der Journalismus verkennt sich selbst. Neue Rundschau. 134. Jahrgang, Heft 1, S 19-39.

Hölig, S.; Hasebrink, U.; Behre, J. (2021): Reuters Institute Digital News Report 2021 – Ergebnisse für Deutschland. Hamburg: Verlag Hans-Bredow-Institut, Juni 2021 (Arbeitspapiere des Hans-Bredow-Instituts | Projektergebnisse Nr. 58) DOI: https://doi.org/10.21241/ssoar.73637

Institut für Kommunikations- und Medienwissenschaft (IfKMW) (2001). Wintersemester 2001/2002. Kommentiertes Vorlesungsverzeichnis. Institut für Kommunikations- und Medienwissenschaft.

Loosen, W., Garmissen, A. v., Bartelt, E., & Olphen, T. v. (2023). Journalismus in Deutschland 2023: Aktuelle Befunde zu Situation und Wandel. (Arbeitspapiere des Hans-Bredow-Instituts, 68). Hamburg: Verlag Hans-Bredow-Institut. https://doi.org/10.21241/ssoar.89555

Meyen, M. (2017). Wir müssen Journalismus normativ fundieren. Interview mit Michael Haller. In M. Michael und Th. Wiedemann (Hrsg.): Biografisches Lexikon der Kommunikationswissenschaft. Herbert von Halem Verlag. https://blexkom.halemverlag.de/haller-interview/

Piskol, G. (1991). Forum Perspektive 2000. Forschen und Lehren, Lernen und Studieren in Leipzig. In Fachbereich Kommunikations- und Medienwissenschaft in Gründung (Hrsg.), Unser Jahrhundert in den Medien. 75 Jahre Universitätsinstitut. I. Internationale Leipziger Hochschultage für Medien und Kommunikation 1991. Universität Leipzig.

Rau, H. (2010). Der theorieverbundene Praktiker, der praktische Theoretiker. Jahresbericht des Instituts für Kommunikations- und Medienwissenschaft, S. 100-108. https://www.uni-leipzig.de/fileadmin/Fakult%C3%A4t_SozPhil/Institut_KMW/Dokumente/03_Institut/Jahresbericht_Institut_f%C3%BCr_Kommunikations_und_Medienwissenschaft_2010.pdf

Sattler, S. & Bigl, B. (2005). In Zukunft werden Journalisten Alleskönner sein. Universität Leipzig. https://nbn-resolving.org/urn:nbn:de:bsz:15-qucosa-179833

Schmidt, S. (2010). Spuren. Jahresbericht des Instituts für Kommunikations- und Medienwissenschaft, S. 94-97. https://www.uni-leipzig.de/fileadmin/Fakult%C3%A4t_SozPhil/Institut_KMW/Dokumente/03_Institut/Jahresbericht_Institut_f%C3%BCr_Kommunikations_und_Medienwissenschaft_2010.pdf

Stiehler, H.-J. (2010). Ein Qualitätssucher. Jahresbericht des Instituts für Kommunikations- und Medienwissenschaft, S. 98-99. https://www.uni-leipzig.de/fileadmin/Fakult%C3%A4t_SozPhil/Institut_KMW/Dokumente/03_Institut/Jahresbericht_Institut_f%C3%BCr_Kommunikations_und_Medienwissenschaft_2010.pdf

Wikipedia (2025). Michael Haller (Medienwissenschaftler). https://de.wikipedia.org/wiki/Michael_Haller_(Medienwissenschaftler) [Zugriff 12.4.2025]

Zerfaß, A. & Bigl, B. (2010). Die Ungleichzeitigkeit in der Gleichzeitigkeit. Ein Interview mit Michael Haller über seine Leipziger Zeit. Jahresbericht des Instituts für Kommunikations- und Medienwissenschaft, S. 109-115. https://www.uni-leipzig.de/fileadmin/Fakult%C3%A4t_SozPhil/Institut_KMW/Dokumente/03_Institut/Jahresbericht_

Цей текст було вперше опубліковано на німецькому сайті EJO 30 червня 2025 року. Українською переклала Олександра Ярошенко.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Стежте за нами у Facebook та LinkedIn.