Ще тридцять років тому британські спецслужби діяли за принципом «ні підтверджувати, ні спростовувати». Сьогодні ж керівник SIS Річард Мур веде активний Twitter-акаунт, а MI5 ділиться в Instagram історіями про «шпигунів-прибиральників».

У Великій Британії наприкінці XX століття зміни в юридичному регулюванні та більш відкритий підхід до медіа поступово трансформували відносини між спецслужбами та журналістами. Перші публічні виступи керівників MI5 (внутрішня контррозвідка та агентство безпеки Сполученого Королівства), зокрема Стелли Рімінгтон, стали важливим сигналом про прагнення спецслужб стати зрозумілішими для суспільства. Водночас цей процес супроводжувався складними взаємодіями з журналістами, які залишалися обережними у своїй роботі, а подекуди й критично налаштованими.

Ілюзія прозорості

Посилення прозорості британської розвідки спричинило новий підхід до її висвітлення в медіа. З одного боку, журналісти отримали більше можливостей для доступу до інформації, що допомагає формувати суспільне розуміння загроз та ролі спецслужб. З іншого боку, відкритість стала інструментом для просування державних наративів. Критики застерігають, що така прозорість може перетворитися на «камінь спотикання», коли ретельно відібрана позитивна інформація використовується для послаблення критичних оцінок та обмеження громадського контролю. Таким чином, хоча все більша відкритість сприяє кращій поінформованості суспільства, вона також може створювати ілюзію прозорості, за якою приховуються спроби впливу на громадську думку.

Основна роль медіа в демократичному суспільстві полягає у наданні громадянам правдивої інформації та виконанні функції так званої «четвертої влади», яка здійснює нагляд за діяльністю державних органів. Медіа не лише визначають, які питання стають суспільно важливими (формування порядку денного), але й впливають на спосіб їх висвітлення (фреймінг) та рівень уваги, яку вони отримують (праймінг). Попри це, здатність медіа ефективно здійснювати нагляд за розвідувальними службами залишається обмеженою. Журналісти стикаються з бар’єрами у доступі до джерел інформації, а також ризиком маніпуляцій або контрольованих витоків.

Попри обмеження, деякі приклади демонструють потенціал медіа виконувати роль наглядача. Так, після витоків інформації від Едварда Сноудена видання The Guardian взяло на себе місію висвітлення діяльності розвідувальних служб у Великій Британії та США. Хоча ці зусилля мали обмежену ефективність, вони стимулювали широке обговорення питань конфіденційності даних та державного спостереження.

Журналістика та державні інтереси

Попри взаємодію між медіа та розвідкою, уряди часто вдаються до різних методів контролю за публікаціями. Окрім прямих обмежень, таких як судові заборони чи закони про державну таємницю, використовуються й більш непомітні механізми впливу — наприклад, неформальні контакти або консультації між посадовцями та редакторами. У Великій Британії діє система DSMA-Notice, яка надає уряду можливість рекомендувати редакціям утриматися від публікації матеріалів, що можуть загрожувати національній безпеці. Хоча ця система базується на добровільній співпраці та довірі, вона демонструє, наскільки складним є баланс між свободою преси та державними інтересами, вимагаючи постійного діалогу між сторонами.

Розвідувальні служби широко застосовують різноманітні тактики для впливу на медійний контент, зокрема контрольовані витоки, нав’язування певних історій або навіть поширення дезінформації. Наприклад, під час Холодної війни Відділ інформаційних досліджень (Information Research Department) Великої Британії активно створював матеріали для впливу на громадську думку.

Одна з цікавих стратегій — так звана тактика «подвійного джерела»: спочатку інформація поширюється через іноземні медіа, щоб обійти національні законодавчі обмеження, а згодом повертається в місцевий інформаційний простір як нібито незалежна оцінка. Такі методи дозволяють не лише ефективно формувати суспільний дискурс, а й уникати прямих звинувачень.

Як медіа формують образ спецслужб

Висвітлення діяльності британських розвідувальних агентств — MI5, SIS та GCHQ — традиційно приваблює увагу преси. Однак, хто саме стає джерелом інформації та як формуються ключові меседжі, часто залишається в тіні. Аналіз новин, проведений англійськими дослідниками демонструє, що голоси самих агентств домінують у публічному просторі, формуючи так зване «інтелектуальне лобі». У понад 31% статей фігурують іменні представники розвідки, особливо це стосується SIS та GCHQ. Водночас MI5 більше покладається на анонімні джерела. Глави агентств, такі як Річард Мур із SIS, активно використовують соціальні мережі та публічні виступи, що часто цитуються журналістами. Наприклад, його промова 2023 року про роль «людського фактора» у розвідці на тлі війни в Україні знайшла відгук у численних матеріалах. Не залишаються осторонь й соцмережі самих агентств. Instagram-акаунт MI5 навіть став джерелом новини про «шпигунів-прибиральників». Попри видиму монолітність, голоси екскерівників агентств, як-от Річарда Дірлава, інколи суперечать офіційним. Його висловлювання щодо пандемії COVID-19 чи спадку війни в Іраку ставали підґрунтям для дискусій, хоч і викликали неоднозначну реакцію.

Згідно з авторами дослідження, тональність новин про розвідку переважно нейтральна, хоча критика трохи переважає над підтримкою (22% проти 20%). Найгостріші матеріали, зокрема в The Guardian, фокусуються на питаннях прав людини, як-от участь агентств у програмах затримання й тортур. Водночас The Sun відверто підтримує розвідку, використовуючи патріотичну риторику. Політичний контекст також впливає на висвітлення. Наприклад, The Daily Mail критикує не стільки агентства, скільки політиків, використовуючи «провали» спецслужб як привід для атак на уряд. Цікаво, що політична упередженість медіа впливає на характер висвітлення діяльності спецслужб. Консервативні видання, такі як The Daily Mail та The Times, приділяють розвідці більше уваги, тоді як ліволіберальні The Guardian та The Mirror часто ставляться до неї критичніше. 

Водночас основний фокус висвітлення зосереджений на питаннях безпеки, зокрема загрозах з боку Росії та Китаю, які останніми роками домінують у цьому наративі. Також в медіа регулярно з’являються навіть теорії змови, як-от причетність MI5 до смерті принцеси Діани чи справа «шпигуна у валізі». Попри їхнє спростування, їхнє повторення сприяє легітимізації цих сюжетів в очах аудиторії.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Джерело зображення: Pexels.

Стежте за нами у Facebook.