Точність, автентичність, візуальна досконалість і різноманітність перспектив — це цінності, на яких тримається найпрестижніший конкурс фотожурналістики World Press Photo. Інші змагання цього формату теж орієнтуються на них, адже здатність фіксувати й передавати правдиві візуальні свідчення є самою основою візуальної журналістики. Але чи завжди такі свідчення має надавати професійний фотожурналіст? А що, якщо їх створює не людина, а штучний інтелект?

Світові конкурси на кшталт World Press Photo, Pictures of the Year чи Sony World Photography Awards виконують роль арбітрів не лише візуальної якості, а й моральних та етичних стандартів. Цього року, наприклад, World Press Photo відзначила фотографа російського державного агентства ТАСС, який раніше відкрито поширював російську пропаганду. Це рішення викликало різку критику. Організатори дозволили йому залишити приз, проте не запросили на церемонію нагородження. Такий підхід відповідає практиці багатьох західних інституцій, що відмовляються від співпраці з російськими структурами. Водночас конкурс несподівано скасував категорію «Відкритий формат». На перший погляд, цей крок стосується другорядної частини програми. Проте саме коротка історія цієї категорії показує, наскільки складними та суперечливими є виклики, що постають перед сучасною фотожурналістикою.

Зростання категорії «Відкритий формат»

У 2022 році World Press Photo відмовився від відеокатегорії в межах ширшої реформи й натомість запровадив новий розділ — «Відкритий формат». Так організація відреагувала на зростання різноманітних підходів до візуального сторітелінгу. Учасники могли подавати роботи, що базувалися на фотографії, але поєднували її з текстом, графікою, колажами, багатошаровими експозиціями, експериментальною обробкою чи навіть відео. Ця категорія фактично легітимізувала практики, які часто балансували на межі між фотожурналістикою та мистецтвом. Переможницею першого року стала еквадорська фотографка Ісадора Ромео з проєктом «Кров — це насіння». Вона поєднала тему зникнення біорізноманіття з особистою історією свого батька, чий голос супроводжував відеоряд. У 2023-му нагороду здобув єгипетський автор Мохамед Махді за серію «Тут двері мене не знають», у якій через архівні фотографії він досліджував концепт пам’яті.

Втім, справжнім переломним моментом для категорії став проєкт норвезького фотожурналіста Йонаса Бендіксена «Книга Велеса». Він присвятив його феномену виробництва фейкових новин у Північній Македонії, зобразивши середовище місцевих «ферм тролів». Згодом виявилося, що поряд із реальними пейзажами автор використав створені комп’ютером 3D-аватари. Це рішення пояснювалося не лише пандемічними обмеженнями чи браком доступу до героїв. Бендіксен свідомо заклав у проєкт метафору — аби показати, наскільки легко створювати «фейкову реальність», і водночас викрити наївність професійної фотоспільноти. Книга отримувала нагороди, її показували на фестивалях, а ніхто не запідозрив підробки — саме тому, що автор мав репутацію «класичного» фотожурналіста. Врешті Бендіксен сам зізнався. І попри публічний скандал, його робота перемогла в європейському відборі World Press Photo у категорії «Відкритий формат».

Штучний інтелект як рівноправний оповідач

Навесні 2023 року фотограф Крістофер Браун, відомий співпрацею з National Geographic, презентував проєкт «90 миль». Він показував реалії життя на Кубі та водночас торкався мотивації людей, які долають 90 миль океану між Гаваною та Флоридою. Однак цей проєкт був радше експериментом: усі зображення створив штучний інтелект. Браун відкрито заявляв про це з самого початку і підкреслював, що в цьому випадку він виступає більше як художник, ніж журналіст. Та попри прозорість, робота викликала різку критику — для частини фотоспільноти сам факт використання ШІ в документальному наративі виявився неприйнятним.

Ще більшої уваги привернула історія німецького художника Бориса Ельдагсена, який подав на Sony Photography Awards 2023 свій генеративний проєкт «Псевдомнезія: Електрик». Чорно-білий портрет двох жінок з різних поколінь, виконаний у стилі минулої епохи, здобув перемогу. Проте Ельдагсен відмовився від нагороди, наголосивши: штучний інтелект не є фотографією і не мав би змагатися в цій площині. Його головною метою було спровокувати дискусію. Варто зазначити, що Sony Photography Awards — це не конкурс фотожурналістики, він відкритий і до зображень, створених чи суттєво змінених цифровим способом. Однак саме цей випадок загострив питання, які виходять далеко за межі художніх експериментів: де проходить межа між журналістом і митцем? Чи можна поєднати ці ролі в добу нестабільних умов праці, кризи довіри до медіа та нових технологічних викликів?

World Press Photo та штучний інтелект

Кульмінацією поодиноких дискусій про роль технологій у фотожурналістиці стала «мовчазна» зміна правил World Press Photo: у категорії «Відкритий формат» організатори дозволили використання штучного інтелекту. Реакція була негайною й різкою. Лауреат Пулітцерівської премії Даніель Еттер опублікував відкритого листа, у якому попереджав про наслідки такого рішення: «Нагорода, яку я отримав, тепер здається менш цінною», — сказав він журналу Blind. Листа підтримали десятки професійних фотографів. Уже за кілька днів WPP відкликала своє рішення: до «Відкритого формату» почали застосовувати ті самі правила, що й до інших категорій, зокрема заборону на використання ШІ. Таким чином фотоспільнота чітко дала зрозуміти: штучний інтелект (поки що) не визнається рівноправним інструментом чи навіть самостійним оповідачем, навіть у межах більш креативного бачення журналістики.

Нова фотожурналістика

«Відкритий формат» став майданчиком, що провокував розмову про сутність сучасної фотожурналістики. Та вже з 2025 року категорію скасували через труднощі з експонуванням мультимедійних робіт у рамках світового турне виставки WPP та через складність перевірки автентичності зображень і додаткових елементів проєктів.

Однак дискусія не зводиться лише до протиставлення «ШІ проти правди». Журналістика, у тому числі фотожурналістика, розширює свої межі, зокрема тематично. Скажімо, теми психічного здоров’я надзвичайно складно передати візуально, але вони стають частиною сучасного репортажу. Теоретик Фред Рітчин у книзі «Сканування кадру» говорить про «нову фотожурналістику» — за аналогією з «новою журналістикою» 1960-х років. Він закликає до інноваційних підходів, здатних передати складність нашого світу з усіма його кризами й суперечностями. Злет і падіння категорії «Відкритий формат», суперечки довкола штучного інтелекту та зміна етичних рамок конкурсів є радше симптомами ширших трансформацій. Це питання не лише про те, як захищати традиційні цінності журналістики, а й про те, як підтримувати нові, інноваційні способи розповідати історії — так, щоб не зруйнувати довіру до самої журналістики.

Цей текст було вперше опубліковано на чеському сайті EJO 14 серпня 2025 року. Українською переклала Олександра Ярошенко.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Стежте за нами у Facebook та LinkedIn.