Панамські документи (Panama Papers) – це наймасштабніше журналістське розслідування офшорних компаній за всю історію журналістики, яке 2017 року отримало Пулітцерівську премію у категорії “Роз’яснювальна журналістика”. Йдеться про 11,5 млн документів із внутрішньої бази даних панамської юридичної компанії Mossack Fonseca за період із 1970 до 2016 року. Їхнім дослідженням займалися журналісти з усього світу, зокрема Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів (ICIJ).

Голова цієї міжнародної журналістської організації Джерард Райл під час Львівського медіафоруму розповів про роботу над цим проектом. Він керує головною командою розслідувачів у Вашингтоні та координує роботу 190 журналістів у більш ніж 65 країнах. В Україні над цим проектом працювала Анна Бабінець, яка приєдналася до міжнародного проекту і знайшла в документах більше десяти українських прізвищ. Одне з яких– Порошенко, від імені якого були створені компанії на Британських Віргінських островах.

EJO записала розповідь Джерарда Райла про роботу над проектом.

Чому Панамські папери – це важливо

Панамськими паперами ми повалили два уряди. Окрім того, прем’єр-міністр Пакистану пішов у відставку за рік. Його звинуватили і засудили через корупцію, яку ми змогли довести.

Проте деякою мірою я засмучений. Думав, наприклад, що у Росії панамські документи набудуть надзвичайного резонансу, адже ми виявили 20 мільярдів доларів, які рухалися через офшорні рахунки. Ці гроші належали куму Путіна. Останній, у свою чергу, навіть не намагався заперечити цей факт. Він сказав, що на ці гроші для дитини купили скрипки.

Вплив розслідування – різний залежно від країни. Наприклад, на Мальті теж жодних зрушень не відбулося, в Україні ми висвітлювали інформацію про офшорні рахунки Порошенка, але я не знаю, чи був сильний вплив (Порошенко задекларував свої офшорні компанії – прим.автора).

Головне завдання журналіста – це оприлюднити інформацію. Те, що відбувається опісля, – вже не його робота. Ми розкриваємо секрети і я вважаю, що це – найважливіше у нашій роботі. Опісля ти не знаєш, як продовжиться історія, але принаймні нам вдалося підняти завісу таємничого офшорного світу. І ніхто не знає, якою буде наступна таємниця, за яку візьмуться журналісти.

Усе почалося з WikiLeaks, саме цим проектом відзначився початок інформаційної ери, коли люди почали збирати інформацію такими масштабами, які раніше навіть уявити не могли. І ми, як журналісти, маємо змінювати свій підхід до роботи і вчитися працювати з великою кількістю даних. Раніше це було неможливо, нам доводилося витрачати день на запит, наступного дня прийти, щоб отримати цю інформацію. Тепер ми використовуємо техніку, аби вона допомогла отримати дозвіл та інтерпретувати ці дані.

Інколи було й таке, що деякі з журналістів хотіли приховати інформацію. “Якщо не опублікуєте ви – опублікуємо ми”, – доводилося нам інколи казати. І врешті-решт ці матеріали опинялися на першій шпальті. Важливо й те, що ми працювали в команді, а це означає, що у нас був захист.

Як журналістська співпраця сприяє розголосу

У Німеччині ми співпрацювали з двома журналістами, які вирішили поділитися своєю інформацією з ICIJ. Навіть якби вони цього не зробили, це все одно був би якісний матеріал. Проте він набув би розголосу лише у Німеччині та ніде більше. Гадаю, зараз це історія міжнародного рівня. Я вважаю, що інформацією треба ділитися.

Пам’ятаю, коли почалася вся ця історія з WikiLeaks, я був в Австралії.  “Господи, як шкода, що я не працюю з ними в команді, і сам до такого не додумався”, – казав я собі. Врешті-решт прийняв пропозицію працювати у ICIJ саме через те, що у мене буде можливість ділитися інформацією. Окрім того, інколи журналісти працюють з міжнародними даними, в їхньому розпорядженні великий масив інформації, проте вони зважають лише на свою країну, а якісь важливі дані щодо іншої країни можуть просто не помітити. Коли журналісти з різних країн працюють гуртом,  то такої загрози немає.

Панамські документи стали можливими завдяки витоку секретної інформації,  і ми не знаємо, хто злив інформацію німецькій команді. Утім ця людина назвала себе Джон Доу (англійською так називають невідому людину). Спочатку він запропонував цю інформацію деяким відомим американським медіа-організаціям, але вони йому відмовили у співпраці. Тож він звернувся до німецької команди: мабуть, тому що у них був матеріал, пов’язаний з Mossak Fonseca. І ми досі не знаємо, чи він працював у Mossak Fonseca, чи це був хтось ззовні.

Чи потрібна етика сучасній журналістиці

У нашій команді працюють журналісти з усього світу, тож ми, американці, маємо бути дуже обережні з нав’язуванням своїх етичних стандартів. Я думаю, що у кожної країни своє уявлення про етичні стандарти. І у мене немає конкретної відповіді, адже це справа кожного. Ти сам маєш запитати себе, на що ти готовий заради матеріалу, що ти вважаєш допустимим, а що ні. Наприклад, чи готовий ти черпати інформацію із вкрадених документів? Оскільки наша організація заснована у США, то ми маємо це право; це означає, що ми захищені з боку закону.

Водночас етика у Великій Британії дуже відрізняється від американської. У США не можна використовувати приховану камеру — для цього треба спеціальний дозвіл. Натомість  британські медіа, зокрема BBC, часто використовують приховану камеру у своїх розслідуваннях.

Варто зауважити, що у більшості країн юристи становлять небезпеку для журналістів. Я думаю, що з ними варто дружити і консультуватися.  Адже якщо закон на вашому боці, то вам не варто турбуватися так сильно про етичну сторону питання.

Як потрапити у команду та працювати над Панамськими документами

Ми працюємо з усіма охочими. Проте переважно ми все ж таки намагаємося працювати з людьми, з якими маємо спільний досвід роботи і знаємо, що можемо їм довіряти. Для нас є два ключових моменти. По-перше, чи готові вони опублікувати махінацію, яку ми розсекретимо. По-друге, ми визначаємо дату, коли матеріал опублікують, навіть якщо це інша країна. Крім того, ми намагаємося уникати суперництва, тому в нашій команді навряд чи будуть два медіа з одного міста. Адже рано чи пізно хтось з них захоче опублікувати матеріал раніше. Тим не менш, ICIJ відкриті  до нових ідей, співпраці та проектів.

У нашій роботі дуже важливо вчитися одне в одного. Коли ми починали працювати над Panama Papers, я вважав себе фахівцем у сфері, в якій працюю. Проте, коли я познайомився з іншими журналістами, то зрозумів, що кожного дня маю чому вчитися у своїх колег. Наприклад, коли ми працювали з німцями, вони були одержимі банковими махінаціями. Водночас я думав, що це дуже нудно і нікому не цікаво. В результаті ця історія виявилася ключовою і однією з найбільш важливих у циклі панамських документів. Тож для мене це стало уроком, адже я думав неправильно — натомість вони мали рацію.

Фото Ганни Аргірової