Які слова обирати, говорячи про війну на сході країни, як віднайти межу між свободою висловлювань та hate speech, наскільки гострою ця проблема є в нашому медійному середовищі – про це говорили під час конференції “Проблема ’мови ворожнечі’ в українських медіа”. Захід, що відбувся 3 вересня, організували Національна спілка журналістів та Незалежна медіапрофспілка України.

Емоційна лексика в українських медіа

З початку війни в Україні багато говорять про відверту пропаганду російських медіа, “мову ворожнечі”, присутню в їхньому інформаційному полі. Водночас на дуже важливій проблемі використання  hate speech українськими журналістами акцентують нечасто. Так вважає Валерій Іванов, професор КНУ ім. Т. Шевченка, президент Академії Української Преси.

За його словами, потрібно розуміти, що від називання терористами люди терористами не стають і що Україна не є унікальною країною поза світовим контекстом. Конфлікти, акцентує науковець, відбувалися і відбуваються, в тому числі і в Європі. Тож експерт радить дивитися на досвід західних медіа.

“Йдеться про те, щоб поінформувати чи про те, щоб виховати ненависть? Якщо у медіа мета – виконати свій професійний обов’язок, інформувати про те, що відбувається в країні, то тоді треба застосовувати не забарвлену емоційно лексику. Це вимога до інформаційних жанрів”, – наголосив Валерій Іванов.

Він, а після цього й виконавча директорка ГО “Телекритика” Діана Дуцик, закцентували увагу на падінні довіри до українських медіа, яке спостерігається останнім часом. А довіра, прямо пов’язана із тим, надають журналісти достовірну інформацію своїй аудиторії чи ні.

Мова ворожнечі мовою чисел

Попри різку критику на адресу українських ЗМІ, кількісне дослідження медійних повідомлень засвідчило, що ситуація не є жахливою. Реальний рівень використання “мови ворожнечі” українськими медіа – 1,7% від загальної кількості повідомлень на тему Донбасу, Росії та Криму. Такі дані містяться у результатах дослідження “Центру контент-аналізу”, що було проведене у серпні цього року. За допомогою системи моніторингу ЗМІ “Медіатека”  експерти здійснили контент-аналіз 940 828 повідомлень українських ЗМІ та лідерів думок у Фейсбуці (30% із цієї кількості стосувалися теми Донбасу, Криму та РФ).

Як пояснює партнер “Центру контент-аналізу” Олексій Харченко, під “мовою ворожнечі” у рамках цього дослідження маються на увазі повідомлення, що містять слова, котрі створюють негативне враження або принижують гідність російського народу чи мешканців Донбасу.

“Ми побачили, що більшість повідомлень фіксуються саме на Росії, в той час як повідомлення, присвячені мешканцям Донбасу – трапляються рідше, – каже Харченко. –  На цьому підґрунті можна сказати, що такої відкритої ворожнечі українців щодо інших громадян України залежно від їхньої позиції, принаймні на результатах цього дослідження,  я не побачив”.

Найбільш часто вживаними виявилися слова “ватнік”, “москаль”, “рашизм”/”рашист”, “мордор”, “лугандон”, “колорад”, “раша”/”рашка”, “кацап” і “московіт”. Дослідники виокремили також найбільш рейтингові медіа, в яких траплялися такі слова. Анти-лідером у рейтингу став “Корреспондент. net ” (30% – слова ворожнечі використані 41 раз), далі розмістилися 24tv.ua (17% – 23), TSN.ua (15% – 21), Цензор. Net (10% – 14), “Голос України” (7% – 9), “Укрінформ (7% – 9), “ЛігаБізнесІнформ” (5% – 7), “Газета по-українськи” (5% – 7) та “Сегодня” (4% – 6).

Олексій Харченко висловив здивування, що подібні висловили використовували і державні видання – “Голос України” та “Укрінформ”. Він зауважив, що було б цікаво подивитися на контекст, у межах якого використовувалися ці слова, однак презентоване дослідження на цьому не фокусувалося. Ознайомитися з результатами контент-аналізу більш детально можна на сайті MediaSapiens.

Дискусії у ньюзрумах

Присутні на конференції журналісти чи не одноголосно стверджували: на початку війни було незрозуміло, як називати людей у камуфляжі, котрі почали масово з’являтися на сході України.

“Як їх називати: проросійські активісти, сепаратисти, політичні туристи?” – пригадує дилеми річної давнини Ліна Кущ, керівник регіональної мережі газети “Голос України”, раніше – кореспондент газети на Донеччині. – Найбільше у нас, донецьких журналістів, траплялися терміни ’проросійські активісти’ і ’сепаратисти’”. За словами журналістки, хтось тоді так писав, тому що дійшов згоди про це у редакції, а хтось – з інстинкту самозбереження.

В редакціях загальнонаціональних телеканалів, де загроз життю не було, також тривали палкі суперечки. Кожен канал випрацьовував власні редакційні правила, як називати тих чи інших учасників конфлікту, зауважила тележурналістка Ірина Федорів. Вона також наголосила: медійний дискурс прямо пов’язаний із офіційним, державним. Адже допоки офіційно в Україні триває антитерористична операція, слово “терористи” з новинних випусків не зникне. Думку Ірини підтримав і директор інформаційного агентства “Українські новини” Денис Іванеско.

Правовий контекст

Головний юрист НСЖУ та секретар Комісії з журналістської етики Тетяна Котюжинська погодилася, що політична проблема – одна з основних, а визначення “війна” та “АТО” провокують абсолютно різний дискурс. Тому, за її словами, неможливо зайняти чітку стабільну позицію щодо термінології.

Експертка пояснює: якщо йдеться про “сепаратистів”, “ополченців” чи “повстанців”, то мається на увазі внутрішній конфлікт. Якщо говориться про війну та зовнішню агресію – ситуація зовсім інша. Нині українська держава не визначилася.

Водночас юристка зазначає, що не завжди слова “кацап”, “бандерівець” чи “москаль” є мовою ненависті. Вони можуть бути ознакою стереотипності чи пошуку виявлення своїх емоцій.

Тетяна Котюжинська пояснює, що у правовому полі, зокрема у практиці Європейського суду з прав людини, мова ворожнечі має цілком чіткі критерії (хоч і вичерпного визначення цьому поняттю Суд жодного разу не надає).  Поняття hate speech з правової точки зору пов’язане з такими речами як: 1) расова ненависть, 2) релігійні міркування, 3) інші види нетерпимості, націоналізм, етноцентризм. При цьому ключовим є елемент підбурювання до дій. “Якщо створюється, формується негативний образ, негативні стереотипи – цього недостатньо, щоби говорити мову ненависті. Це може бути частиною дискусії”, – зауважує експертка.

Вона навела класичний приклад Руанди, коли працівників медіа засуджували за прямі заклики, підбурювання до дій під час геноциду.  “Ти бачиш людину з цього племені? Вбивай його! Не шкодуй дитини!” – такими були медійні повідомлення тих часів. “В цьому полягає різниця між дискусіями (вдалими і невдалими) і тим, що ми зобов’язані одразу жорстко заборонити – це прямі заклики”, – каже пані Котюжинська.

За її словами, слід розуміти чітку межу відповідальності між автором висловлювання і поширювачами. Що б не говорив політик – йому дається максимальна свобода політичної дискусії, наголошує експертка.  Водночаc додає: “Право журналістів поширювати інформацію має спиратися на  точні факти, достовірну точну інформацію з дотриманням норм журналістської етики”.

Єдиний словник для журналістів

Не втрачає своєї актуальності і проблема дотримання журналістами професійних стандартів – зауважили, зокрема, Валерій Іванов та співкоординатор проекту “Без кордонів” ГО “Центр Соціальна Дія” Максим Буткевич. Триває генералізація, стеоретипізація образу певних груп осіб, зокрема переселенців, зазначила Тетяна Трощинська з “Громадського радіо”.

Говорячи про те, як подолати проблеми, експерти наголошували на необхідності дотримуватися професійних стандартів та якісно виконувати свою роботу.  Неодноразово лунали заклики випрацювати єдиний словник нейтральної лексики, який би допоміг журналістам працювати під час війни. Цього літа свій варіант вже запропонував Інститут масової інформації. Як зазначала Діана Дуцик, Денис Іванеско та інші учасники,  словник для журналістів у жодному разі не повинен бути “спущеним згори” від Міністерства інформації, Генштабу чи іншого державного органу, а випрацюваним у професійному середовищі.

На фото: Валерій Іванов, Сергій Томіленко та Діана Дуцик

Право на фото належить: Максим Лісовий, “Телекритика”