Протягом останнього десятиліття ультраправі політичні сили пережили стрімке зростання в Європі, закріпившись як впливові гравці в урядах та парламентах. У дев’яти з 27 країн Європейського Союзу партії цього ідеологічного спрямування отримують понад 20% голосів на парламентських виборах. В Італії партія Fratelli d’Italia на чолі з Джорджією Мелоні сформувала уряд після перемоги на виборах 2022 року. У Франції Марін Ле Пен здобула 23,2% у першому турі президентських виборів того ж року, остаточно закріпивши Національне об’єднання як легітимну політичну силу. Тим часом у Німеччині Альтернатива для Німеччини (AfD) утверджується як друга за впливом політична сила напередодні виборів до Європарламенту.

Цей політичний зсув пояснюється не лише економічними чи соціальними факторами — такими як невдоволення глобалізацією або наслідками фінансових криз. Медіа відіграли ключову роль у легітимації й поширенні риторики, яка раніше залишалась на маргінесах публічного дискурсу. У цій статті досліджується, як саме медіа сприяли нормалізації наративів, близьких до неофашистської ідеології.

«Санітарний кордон» 

Однією з найдієвіших стратегій стримування поширення ультраправих рухів у низці європейських країн є так званий «санітарний кордон». Його суть полягає у свідомому виключенні ультраправих партій із політичних альянсів, урядових коаліцій, а іноді й з медіапростору. Цей принцип був запроваджений у повоєнній Європі з метою недопущення ревіталізації фашистських ідеологій. У Франції протягом десятиліть застосовували цю стратегію, аби унеможливити співпрацю з Національним фронтом (нині — Національне об’єднання). У Бельгії в 1990-х роках усі провідні політичні партії погодилися не формувати коаліцій з крайніми правими — саме тут було запроваджено одну з найжорсткіших форм «санітарного кордону».

Унікальним є також медійний аспект цієї практики. У франкомовному регіоні Бельгії ключові журналісти та провідні телеканали домовилися не надавати ефір ультраправим політикам, вважаючи їхні висловлювання несумісними з демократичними цінностями. Як результат — якщо у фламандській частині країни партія Vlaams Belang стабільно набирає понад 20% голосів, то у франкомовному регіоні ультраправі залишаються фактично поза політичною сценою.

Чому ультраправих виключають із публічного простору? На відміну від інших політичних течій, що можуть пропонувати альтернативне, але легітимне бачення суспільного устрою, ультраправі ідеології ставлять під сумнів самі основи демократії. Їхній дискурс часто побудований на ксенофобії, расизмі, сексизмі та трансфобії. Він пропагує нерівність, дискримінацію та символічне — а подекуди й фізичне — насильство проти тих, кого ідеологи ультраправого спрямування вважають «ворогами». Йдеться не лише про політичні розбіжності, а про системну загрозу для вразливих груп у суспільстві.

Вікно Овертона: як немислиме стає нормою

Концепція «вікна Овертона» описує механізм поступової нормалізації ідей, які колись здавалися суспільству неприйнятними або табуйованими. Те, що вчора було немислимим — наприклад, відверта ксенофобія чи расистська риторика — сьогодні дедалі частіше з’являється в мейнстримних політичних дебатах у Європі. За теорією, запропонованою американським аналітиком Джозефом Овертоном, ідеї проходять кілька стадій розвитку: від немислимого до радикального, далі — до прийнятного, розумного, популярного, а згодом — і законодавчо закріпленого. 

Цей зсув меж допустимого не є новим: у різні історичні періоди його використовували як прогресивні, так і реакційні сили. Так, право голосу для жінок чи легалізація шлюбів для одностатевих пар спочатку здавалися приголомшливими новаціями, але з часом були прийняті як базові права. Водночас ідеї, які раніше залишались на маргінесі — сьогодні дедалі частіше набувають суспільної легітимності.

Яскравим прикладом цього явища є нормалізація ксенофобії в європейській політиці. Ще кілька десятиліть тому ідея закриття кордонів або масової депортації мігрантів вважалася радикальною та неприйнятною в більшості демократичних країн. Однак з появою ультраправих партій та постійним повторенням таких дискурсів у медіа, раніше табуйовані пропозиції почали ставати частиною основних політичних програм. Наприклад, у Франції партія «Національне об’єднання» домоглася того, що дебати про «національну перевагу» — концепцію, яка дискримінує іноземних громадян у доступі до прав та послуг, — були винесені в центр політичної дискусії.

Вірусність ненависті

У цифрову епоху алгоритми соціальних мереж і платформ пріоритезують контент, що провокує — полемічні заяви, емоційні сплески, шок. Така логіка підживлює вірусність — і саме це відкриває шлях крайнім правим ідеям, які ще донедавна залишалися на маргінесі. Найрадикальніші висловлювання не тільки не ігноруються, а навпаки — підхоплюються, поширюються та охоплюють масову аудиторію.

У своїй книзі «Вірусність зла» дослідницька група Project One показує, як медіа, керуючись логікою прибутку, несвідомо стають передавачами ультраправих наративів. Не обов’язково бути прибічником ідеології, щоб її легітимізувати — достатньо просувати теми, які викликають суперечки й забезпечують кліки. Коли певні групи щораз частіше зображають як загрозу, ненависть перестає бути винятком — вона перетворюється на тренд. А те, що вчора ще залишалося за межею допустимого, сьогодні стає частиною мейнстриму.

Не все варте обговорення

Показовим прикладом механізмів легітимації крайніх ідей є іспанська телепрограма Cuarto Milenio, яку веде Ікер Хіменес. У грудні 2020 року в ефірі обговорювали конспірологічні теорії, зокрема сумнозвісний «План Калергі» — дискредитовану ідею про нібито навмисну «зміну європейського населення» через масову імміграцію. Відсутність критичного аналізу в студії дозволила цим наративам пролунати без заперечень, а отже — здаватися легітимними. Частина глядачів не просто сприйняла їх як цікаву гіпотезу, а й продовжила шукати подібну інформацію на платформах, що поширюють дезінформацію та ксенофобію.

Схожа ситуація — у популярному подкасті Дикий проект, де ведучий Хорді Вайлд регулярно запрошує гостей, пов’язаних з ультраправими позиціями. Один із таких — Рома Гальярдо, відомий своїми мізогінними висловлюваннями та участю в маносфері. Відео з його участю зібрало понад три мільйони переглядів — вірусність, що напряму пов’язана з конфліктністю. Запрошуючи таких гостей без належного контексту чи критики, Вайлд не просто дає їм платформу — він нормалізує ці дискурси.

Дональд Трамп та видовищність політики

Приклад Дональда Трампа яскраво демонструє, як медіа віддають перевагу видовищу замість змістовної підзвітності. У президентській кампанії 2016 року провокаційний стиль Трампа забезпечив йому медійне охоплення на понад 2 мільярди доларів — у понад три рази більше, ніж у його опонентки, Гілларі Клінтон. Цей підхід, що поєднував шок, епатаж і постійну присутність у новинах, виявився не лише ефективним політично, а й вигідним комерційно. «Це, можливо, погано для Америки, але чудово для CBS», — відверто заявив генеральний директор каналу Леслі Мунвес. Ця логіка прибутковості дозволила екстремістським діячам прийти до влади просто тому, що вона викликає більший інтерес та приносить більше прибутку.

Нормалізація нацистського вітання

Скандальний жест Ілона Маска, схожий на нацистське вітання, не був випадковим. Це — прорахований символічний акт, відомий як «собачий свисток» (dog whistle): послання, яке широкій публіці може здаватися нешкідливим, але для визначеної аудиторії має цілком зрозуміле, радикальне значення. У цьому випадку жест Маска став сигналом ультраправим колам та спровокував хвилю обговорень, що лише посилило його присутність у медіапросторі. 

Ілон Маск використав скандал навколо свого жесту не для виправдань, а щоб зміцнити власну позицію — як жертви «політкоректного тиску». Такий наратив особливо ефективно резонує з його прихильниками, які часто сприймають будь-яку критику як утиск свободи слова. У результаті замість репутаційної шкоди він лише посилив свій імідж — особливо в ультраправих колах. Жест швидко почали повторювати інші, що сприяло подальшому зсуву «вікна Овертона» — немислиме стало прийнятним для дедалі ширшої аудиторії.

Цей ефект візуалізувався під час бойових змагань, організованих Хорді Вайлдом, — популярним ютубером і подкастером. Один із учасників, відеоблогер Xokas, що має понад два мільйони підписників, виконав нацистське вітання, коли виходив на ринг. Цей інцидент демонструє, як фашистські жести та промови, які раніше були немислимі, інтегрувалися в популярні медіапростори, нормалізуючи поведінку, яка раніше вважалася неприйнятною.

Цей текст було вперше опубліковано на іспанському сайті EJO 5 лютого 2025 року. Українською переклала Олександра Ярошенко.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Стежте за нами у Facebook та LinkedIn.