Це – друга частина дослідження, в якому порівнюються суспільні медіа Європи. У першій статті ми виявили, що бюджети суспільних мовників дуже сильно відрізняються в різних країнах Європи, так само як і немає спільної фінансової чи організаційної стратегії.

В кожній європейській країні є суспільні медіа, але вони сильно відрізняються за охопленням аудиторії, ресурсами та впливом. Приміром, у Швейцарії суспільні радіомовники мають понад 55% ринку, у Латвії – більше 70% довіри суспільства. Тимчасом у Румунії суспільний мовник ледве дотягує до 5% аудиторії, а в Польщі політичний тиск загрожує незалежності і майбутньому національного мовника.

Європейська обсерваторія журналістики (EJO) порівняла суспільні медіа у дев’яти європейських країнах (Чеській Республіці, Німеччині, Італії, Латвії, Польщі, Португалії, Румунії, Швейцарії та Сполученому Королівстві). Також досліджувався новий суспільний мовник в Україні,  але оскільки його запустили лише 2017 року, ми не включали його до порівняння.

Головні висновки:

Дослідження виявило, що політичні та економічні тиски впливають на роботу суспільних мовників та їхню частку ринку. Однак, цей вплив сильно різниться залежно від країни.

1. У Швейцарії, Німеччині та Сполученому Королівстві суспільні медіа мають сильні позиції на аудіовізуальному ринку, досягаючи в деяких випадках більше половини аудиторії.
2. В Україні, Румунії, Португалії та Італії через сильну конкуренцію суспільне телебачення і радіо мають менше 20% частки.
3. Фінансова підтримка пов’язана із вимогами відповідальності та підзвітності, які висувають аудиторія, політики та уряд.

Суспільні медіа перебувають під тиском: потрібно підтримувати високі професійні стандарти, але й мати велику аудиторію – і щоби виправдати суми грошей, отримані з аудіовізуальних ліцензійних зборів чи державних бюджетів, і щоб запевнити що вони досі актуальні.

Визначення суспільних медіа

Тут ми вживаємо термін «суспільні медіа», оскільки він найкраще відображає те, що сьогодні суспільні мовники працюють на різних платформах. Хоча і варто зазначити, що в більшості досі домінує їхня “телерадіомовна” традиція.

Досліджувані суспільні мовники – це телебачення, радіо та асоційовані з ними цифрові платформи (сайти, відповідні YouTube-канали та сторінки у соцмережах).

Європейська мовна спілка  називає універсальність однією із найважливіших ознак суспільних медіа, разом з незалежністю, високими стандартами роботи, різноманіттям, відповідальністю та інноваційністю. Варто також розуміти різницю між державними та суспільними медіа у їхньому масштабі, надійності та суспільними функціями.

Частка ринку

Загалом, дані демонструють, що великий ринок і добре фінансовані суспільні медіа (дивіться перший аналіз EJO) корелюють із великою часткою ринку. У Великій Британії, Німеччині, Італії та Швейцарії суспільні телеканали контролюють від однієї третьої до двох третіх ринку.

Усі німецькі суспільні телеканали загалом мають близько 45% ринку (у 2016 році), а два головні мовники ARD та ZDF досягають, відповідно, 12 та 13%. Регіональні програми ARD мають частку ринку 12 %. Чеське та Польське телебачення, що конкурує із компаніями державної власності мають від 23,10 до 29,40 відсотків ринку. У латвійських та португальських суспільних медіа менша аудиторія:  14,8 та 16,3 відсотки, відповідно.

З історичним мінімумом у 3,5% ринкової частки в 2016 році румунське телебачення TVR можна вважати найменш популярним суспільним мовником у нашій вибірці (див. Мал. 1). Причиною є сильна конкуренція та сувора політика економії. Для зменшення боргу TVR було урізане фінансування виробництва контенту, окрім новинних програм. Щоби завоювати аудиторію заново, TVR експериментував із ток-шоу із запрошенням експертів –  популярним форматом в інформаційному телебаченні Румунії і не тільки. Проте копіювання інших не стало виправданим для суспільного мовника Румунії і до кінця 2017 року частка TVR не збільшилася.

Мал. 1. Частка суспільного телебачення  становить від 60% у Швейцарії (з відмінностями у мовних регіонах) до 3,5% у Румунії. Джерела: ARD, Німеччина, 2016; BBC, Велика Британія, 2016; RAI, Італія, 2016; SRGSSR, Швейцарія, 2016; TVP, Польща, 2016; ČT, Чеська Республіка, 2015; RTP, Португалія, 2017; TVR, Румунія, 2016; LTV, Латвія, 2016.

Суспільне радіо

У ще більш домінантному становищі – суспільне радіо Великої Британії, Німеччини та Швейцарії – із часткою ринку понад 50%. Як показало попереднє дослідження EJO, це можливо завдяки кращому фінансуванню.

Суспільні радіостанції з більшим штатом та кращим доступом до фінансових ресурсів є найсильнішими у більшості досліджуваних країн: Чеське, Румунське та Латвійське радіо мають частку між 30 і 35%, а Польське – близько 20%.

У найжорсткішій конкуренції суспільне радіо південної Європи: у Португалії та Італії воно має лише близько 10% ринку.

Мал. 2. Суспільне радіо займає більше половини ринку у трьох країнах: Швейцарії, Великій Британії та Німеччині. Джерела: ARD, Німеччина, 2013; BBC, Велика Британія, 2015; RAI, Італія, 2016; SRGSSR, Швейцарія, 2016; PR, Польща, 2016; ČRo, 2015; RTP, Португалія, грудень 2016; SRR, Румунія, 2016; LR, Латвія, весна 2017.

Відповідно до антимонопольного законодавства ЄС, якщо компанія має частку ринку меншу за 40%, малоймовірно, що вона буде домінуючою. У Румунії аудіо-візуальне законодавство зменшує цей поріг до 30%.

У Швейцарії суспільний мовник SRG SSR упродовж дня може втрачати частину аудиторії на користь цікавих пропозицій із сусідніх країн – Німеччини, Франції та Італії. В італійськомовній частині Швейцарії радіостанції SRG SSR мабть частку 74%; в інших дво частинах країни вона становить близько 64%. На телевізійному ринку показники значно нижчі. Однак, аудиторія повертається до SRG SSR в час національних новин у прайм-тайм.  Маючи  близько 31% телеринку та понад 55% радіоринку, немає сумнівів, які ньюзруми у Швейцарії є найбільш упливовими.

В інших європейських країнах суспільні мовники висловлювали би стурбованість можливим політичним впливом на новинний контент. Та це наразі не стосується Швейцарії. Політичне прийняття рішень, що концентрується у кантонах і базується на прямій демократії, дозволило розвинутися сильній професійній журналістській свідомості (див. Radu, 2016).

Політика, підзвітність і суспільні медіа

Як правило, механізми підзвітності інституціолізовані у формі національної телерадіомовної чи аудіовізуальної ради, що видає ліцензії і наглядає за дотриманням відповідного законодавства, як це передбачено Директивою ЄС про аудіовізуальні медіа. Правління суспільних мовників підпорядковується парламенту.

Тим не менш, національне регулювання дозволяє політичним партіям втручатися і намагатися контролювати контент суспільних медіа через призначення членів аудіовізуальних рад,  рад директорів суспільних мовників та через інші, менш очевидні заходи, як бюджетні ассигнування чи (погрози) законодавчих змін.

Висока довіра до суспільних медіа

У Латвії нагляд за суспільними медіа здійснює незалежний орган із п’яти членів, обраних серед досвідчених кандидатів серед практиків чи науковців, запропонованих спеціалізованими неурядовими організаціями у сфері медіа, прав людини, культури, освіти та науки. Вони обираються парламентом відповідно до політичної пропорційності урядової коаліції. Цей орган може виступати буфером проти тиску вузьких політичних чи комерційних інтересів, але його незалежність не гарантується. Латвійський суспільний мовник  фінансується прямо з державного бюджету і залежить від політичних рішень. На сьогодні він мовник залишається недофінансованим, навіть порівняно з сусідськими Естонію та Литвою. Попри очевидні складнощі, опитування аудиторії показують зростання довіри до суспільного мовлення: 2015 року 74% відповіли, що вони довіряють LTV, а LR має навіть більше довіри – до 84 відсотків.

Португальське суспільне мовлення (Rádio e Televisão de Portugal – RTP) також має високі показники, коли йдеться про довіру громадськості – близько 60% підтримки населення. Пояснити це можна створенням незалежної ради, що наглядає за виконанням угоди між урядом та RTP. Серед шести членів, двоє обираються  урядом, двоє – радою RTP, а ще двоє – залучені чотирма першими і це – визнані персони у сфері медіа та менеджменту. Адміністрація напряму номінується урядом, а фінансова підтримка надходить від ліцензійних зборів та реклами.

BBC має екстраординарну репутацію серед британської громадськості та по всьому світу завдяки своїм стандартам. Британськими суспільними медіа керує Рада BBC, що призначає стратегічного директора, встановлює бюджет і регулюється Офісом комунікацій (Ofcom). Довіра до мовника дуже висока: у 2016 році 89% тих, хто дивився хоча б один суспільний канал, сказали, що новинні програми “заслуговують довіри … [за] інформування, забезпечення нашого розуміння світу” (Ofcom). Дотепер не було серйозних випадків, коли ця  незалежність обмежувалася політикою чи бізнесом.

Швейцарські суспільні медіа унікальні, оскільки мовлять трьома мовами (ТБ) і чотирма мовами (радіо). Це має на меті зробити внесок в інтеграцію мультикультурної країни. Усі мовні версії мають порівняно  високий рівень довіри, як показують нещодавні дослідження – завдяки відсутності політичного втручання та високорозвиненій культурі суспільного мовлення. Однак, є також партії, що виступають проти суспільних медіа у Швейцарії. Праві популісти  (SVP, Lega Ticinese) нещодавно намагалися поставити суспільне мовлення під загрозу, започаткувавши рух “No Billag”, що мав на меті скасувати удіовізуальні збори. Та на нещодавньому референдумі громадяни країни вирішили інакше.

Суспільні медіа перед політичним викликом

Рада Чеського Радіо та Рада Чеського телебачення  призначається і звільняється прем’єр-міністром за поданням Палати Депутатів. Процедуру призначення критикують за залежність від влади. Її представники не завжди по-справжньому незалежні. У 2005 дослідження Television Across Europe звертало увагу, що склад ради відображає поділ влади всередині палати депутатів. Це досі є проблемою, адже процедура з того часу не змінилася. Деякі представники Ради є членами політичних партій чи мають із ними тісні стосунки.

У Румунії більшість у радах двох суспільних медіа призначається Парламентом, залежно від політичних конфігурацій. Президент і уряд призначають по одному представнику. Крім того, є представник колективу та один член від парламентської групи меншин. SRR та SRTv відповідно до закону зобов’язані подавати чесну та збалансовану інформацію, навчати, інформувати та розважати аудиторію. Недофінансування та сильні політичні зв’язки роблять виконання цих ідей складним завданням.

В Італії RAI цілком контролюється державою через Міністерство економіки.  Держава володіє 99,56 відсотками акцій (0,44 % у власності SIAE, Італійського агентства авторських прав). RAI підзвітна парламентській комісії, яка також призначає більшість Ради. Цей сильний  політичний вплив тривалий час був проблемою для  RAI. Особливо у минулому головні новинні канали (TG1, TG2, TG3) відображали погляди певних політичних партій. Ця ситуація детально описана в науковій літературі як явище “берлусконізації” (за прізвищем колишнього прем’єр-міністра Італії).

Польський суспільний мовник зазнає ще більшого політичного  впливу. З липня 2016 року наглядовий орган суспільного мовника із п’яти членів – це Національна рада телерадіомовлення, де троє членів обираються Парламентом і двоє – президентом. Зараз, ця схема дає правлячій партії PiS та її більшості можливість впливати на вище керівництво. Міжнародні інституції та журналістські асоціації регулярно вказують на упереджене висвітлення національної політики.  Нинішня парламентська криза показала величезну різницю у тому, як суспільні медіа висвітлюють політичні новини порівняно з комерційними ЗМІ.  Суспільний мовник стає підзвітним скоріше політичним акторам, а не суспільству. Але і саме суспільство поділене – частина аудиторії заявляє, що її влаштовує нинішнє становище.

У Німеччині суспільним мовленням керують ради мовників. Та у 2014 році стурбованість впливом політичних партій, який відчував ZDF, призвела до рішення німецького Федерального конституційного суду, що мало на меті  посилити незалежність суспільного мовлення від держави. Суд постановив, що представники держави не мають перевищувати однієї третьої від загальної кількості членів у кожному із двох наглядових органів ZDF. Представники громадянського суспільства повинні відображати відповідні соціальні групи, враховуючи різні точки зору та потреби меншин. Така, незвична для Європи, розстановка сил не припинила звинувачень з боку анти-іммігрантських активістів про те, що суспільний мовник належить до так званої “брехливої” преси (Lügenpresse).

У січні 2017 року офіційно зареєстрували Національну суспільну телерадіокомпанію України. Це стало офіційним переходом від державного до суспільного телерадіомовлення. Перехід був підтриманий в тому числі проектом Ради Європи, за фінансової підтримки від 16 європейських країн, Європейського Союзу, а також Норвегії, Швейцарії та Туреччини. Зараз українське суспільне мовлення зіштовхується із викликами недостатнього фінансування, величезного боргу, успадкованого від свого попередника, а також небажання влади прийняти ідею суспільного мовлення.  Унікальне становище надзвичайно молодого українського суспільного мовника ускладнює можливості порівняти його з іншими суспільними медіа у нашій вибірці.

Майбутнє суспільних медіа

Довіряють їм чи ні, але європейські суспільні медіа постійно перебувають у дискусії стосовно їхнього становища у сучасному суспільстві, політичних зв`язків та довіри, частки ринку, фінансування, інновацій та соціальної відповідальності.

Дотримуючись високих стандартів професійної поведінки і утримуючи позицію на медіаринку, європейські суспільні медіа не повинні стикатися з численними проблемами, а посилювати свою надійність та захищати свою легітимність. Без сильних, незалежних та креативних суспільних медіа, що забезпечують цивілізовану публічну сферу, європейську культуру та демократію може очікувати складне майбутнє

Це – друга частина дослідження, в якому порівнюються суспільні медіа Європи. Першу, в якій ідеться про фінансові стратегії можна прочитати тут.

У роботі над дослідженням брали участь: Тіна Беттельс-Шваббауер (Tina Bettels Schwabbauer), Айнарс Дімантс (Ainars Dimants), Міхал Кусь (Michał Kuś), Керолайн Ліс (Caroline Lees), Ана Пінто Мартіньо (Ana Pinto Martinho), Антонія Матей (Antonia Matei), Штефан Рус-Моль (Stephan Russ-Mohl), Массімо Скальйоні (Massimo Scaglioni), Сандра Стефанікова (Sandra Stefanikova), Адам Шинол  (Adam Szynol) та Галина Будівська (Halyna Budivska).

Переклад з англійської мови статті “Europe’s Public Service Media: Between Responsibility and Accountability”