Скільки часу займає написання одного журналістського тексту про актуальну подію? Три хвилини. Принаймні настільки швидко  американська газета Los Angeles Times опублікувала новину про землетрус у березні 2014 року, чим спровокувала бурхливі дебати у ЗМІ.

Розгадка успіху LA Times: “Quakebot” – робот, якого саме з цією метою розробив журналіст та програміст Кен Швенке (Ken Schwencke). Алгоритм запрограмований таким чином, щоби відфільтровувати релевантну інформацію з повідомлень Американської геологічної служби (U.S. Geological Survey) і вносити її у заготовлені шаблони тексту. Звісно, Пулітцерівську премію Quakebot не отримає, зазначає американський онлайн-журнал Slate, але він здатний згенерувати змістовний текст із верифікованих фактів.

Подібні цифрові засоби розроблені також для написання наукових праць, розповів експерт із соціальних медіа Андреас Гото (Andreas Hotho) з Вюрцбурзького університету (der Julius-Maximilins-Universität Würzburg) під час 10-го Німецько-французького журналістського семінару в Страсбурзі. Він продемонстрував, як працює програма “Scigen”. Туди вводять імена одного або більше авторів –  і програма штучно генерує граматично правильний, але незмістовний текст. Подібну фейкову статтю презентували на Світовій мультиконференції з теорії систем, кібернетики та інформатики (World Multiconference on Systemics, Cybernetics and Informatics) 2005 року –  і ніхто не помітив “шахрайства”. Неправдива інформація на зразок таких “наукових праць” та фейкові новини можуть легко поширюватися соціальними медіа.

Quakebot і Scigen – це лише два приклади так званих ботів – програм, які створюють контент за допомогою даних. “У майбутньому машини можуть замінити журналістів та науковців”, – прогнозує Гото.  Створенням, обробкою, підготовкою та поширенням інформації займатимуться роботи та алгоритми. На думку експерта, бурхливий розвиток і зростання значення соціальних медіа у майбутньому ще сильніше позначаться на якості інформації, журналістській роботі, а також національній та міжнародній політиці. Одночасно скорочуватиметься довіра до традиційних медіа.

Припущення Гото, що нові можливості автоматизації впливатимуть на журналістику, підтверджуються тим, що інтернет як джерело інформації стає все більш впливовим. За даними дослідження французької газети La Croix, у 2016 році 20% населення Франції отримувало інформацію передусім онлайн. Схожа ситуація – і в інших європейських країнах. Таким чином, все частіше використовуються автоматичні новини, адже, як зазначає Гото, автоматизовані та звичайні новини часто важко розрізнити. Не всі історії, поширювані у соціальних медіа, походять від серйозного джерела.

У традиційних медіа журналісти як ґейткіпери знаходять, відбирають та обробляють інформацію. Так само і наукові публікації проходять через довгий процес редагування. Натомість в онлайні згенерований машинами контент доходить до користувача через алгоритми. Проблема полягає в тому, що все складніше стає розрізнити достовірну й актуальну інформацію.

Цими питаннями займається також Шарлота Альтенхьонер-Діон (Charlotte Altenhöner-Dion) з MSI-Net. На німецько-французькому семінарі вона говорила про правові проблеми соціальних медіа: “З європейського боку зараз немає чіткої юридичної позиції. Посередники, тобто інтернет-оператори, не несуть відповідальності за те, що поширюється у мережі”. Поки неправдива інформація не суперечить іншим основним правам, нічого не відбувається. Однак, висловлювання в інтернеті, які, наприклад, виражають зневагу до людини, стануть предметом судового розгляду. В конкретному випадку суд вирішуватиме, чи буде допис заблокованим, а автор – покараним. Юридична проблема в тому, що посередники на зразок Google чи Facebook наразі не є медіакомпаніями, а тому не підпадають під дію законодавства про ЗМІ. Крім того, правове регулювання у ЄС та США відрізняється. “У майбутньому, можливо, розрізнятимуть медійну та іншу пропозицію від фірм на кшталт  Google,  – припускає Альтенхьонер-Діон. – Відповідно, навіть коли новина стрічка буде продукуватися роботами, наставатиме юридична відповідальність відповідно до медійного законодавства”.

Андреас Гото апелює до науки та політики: “Не може бути так, щоб наука пропонувала систему, якою ніхто не зможе керувати. Політика мусить створити умови, щоб із цим впоратися”. Вирішення проблеми, за його словами, необов’язково у жорсткому регулюванні ринку. Натомість він виступає за збільшення конкуренції, яка б зменшила вплив великих компаній. Як приклад, наводить ідею про створення німецько-французького пошуковика Suchmaschine, який би міг використовуватися як альтернатива Google, подібно до китайського Baidu чи російського Yandex. Ще 2006 року спроба створити такий сервіс (планувалося назвати його Qaero) провалилася. “Техніку треба віддавати у різні руки, які б контролювали одне одного”, – підсумовує Гото.

Переклад з німецької мови статті “Bots: Wer trägt die Verantwortung?”

Право на фото: Amber Case / Flickr CC: Robot Ліцензія: https://creativecommons.org/licenses/by–nc/2.0/