Фото: unsplash.com/@freegraphictoday

Чи зможуть незалежні українські медіа, які зараз у меншості,  зберегти свою незалежність та стати популярнішими за олігархічні? Думками діляться журналісти та редактори українських видань.

Незалежна журналістика є запорукою демократичного й вільного суспільства, втім, більшість медіа в Україні досі належать олігархам та політикам. На ринку медіа в Україні, як визначає заступниця директора Інституту Світової Політики Наталя Іщенко,  панує «олігархічна модель з елементами монополізму. Як в цих умовах виживати тим, хто намагається створювати дієві бізнес-моделі у медіа?

Як бути незалежними фінансово?

Реклама досі залишається одним зі стабільних джерел фінансування незалежних медіа. Адже, на відміну від грантів і краудфандингу, не прив’язана до проєкту, а тому може приносити гроші регулярно. Хоча її кількість і меншає в епоху соціальних мереж і cookies, коли інтернет-реклама отримала величезну перевагу у вигляді достатньо точного таргетування, якісні медіа намагаються її «фільтрувати». Приміром, KyivPost не розміщують рекламу тютюнових компаній або ту, в якій є неетичні чи очевидно неправдиві тези, ділиться заступниця головного редактора KyivPost Ольга Руденко. «Громадське Радіо», за словами його гостьової редакторки Катерини Мацюпи, не рекламує також алкоголь та ліки, «що суперечать доказовій медицині».

Інвестори – одне з головних джерел багатьох незалежних медіа. Так для «НВ» таким джерелом стала інвестиційна компанія Dragon Capital, яка, як запевняє редактор відділу бізнес «НВ» та колишній розслідувач Іван Верстюк, дотримується європейських стандартів і не втручається в редакційну політику: «В наше видання люди часто приходять саме тому, що тут є реальна редакційна незалежність і журналісти можуть спокійно реалізовувати свої ідеї».

Донори/грантодавці – ще одне ключове джерело для незалежних медіа. Критики часто піддають сумніву можливість незалежності за такого виду фінансування, вважають, що грантодавець може впливати на редакційну політику. Катерина Мацюпа пояснює, що побажання є, а втручань – немає. «Якби ми отримали грант на грант на проєкт #ЯЗахищаюЇЇ від Посольства Нідерландів, а почали в ефірі говорити про те, що “проститутки погано себе ведуть і тому мають таке життя”, то, можливо, хтось би повідомив, що там у Громадського радіо за ваші гроші відбувається якийсь треш, – каже вона. – Я схильна припустити, що тоді вони, ймовірно, вжили б якихось заходів. Але втручань немає».

Paywall вперше серед українських медіа запровадили KyivPost ще 2013 року. Втім, досить швидко він перетворився на символічні внески, оскільки через Майдан і війну на Сході редакція відкрила громадськості доступ до своїх матеріалів. У 2018 році KyivPost знову взялися за paywall. «Приблизно в цей час стало зрозуміло, що це практично безальтернативний варіант для медіа, які в майбутньому збираються виживати, і виживати етичними способами – тобто без прихованої реклами, політичної джинси, і інших практик, які ми в Kyiv Post вважаємо неприйнятними», – говорить Ольга Руденко. Зараз у видання близько 3 тисяч передплатників із вартістю в 45 доларів на рік (існує і місячний пакет, та він менш популярний). Невдовзі редакція планує запустити мобільний застосунок, який, за спостереженнями Ольги, є необхідністю для медіа, що монетизуються через paywall.

Краудфандингові компанії українські редакції також практикують. За словами Катерини Мацюпи, це ефективне джерело фінансування, що також дає змогу зрозуміти, наскільки ви потрібні своїй аудиторії. «І загалом суспільству варто просувати ідею, що за медіа треба платити», – зауважує Катерина. Громадське радіо регулярно залучає краудфандинг для окремих проєктів і отримує від доброчинців суми понад 200 000 грн. Однак, радіовиробництво є дорогим і отримані гроші дуже швидко розлітаються на оренду апаратури і приміщень. «Не можна розраховувати, що на одному Спільнокошті медіа виживе, – зауважує редакторка. – Все як в реальному житті: необхідно залучати різні джерела фінансування».

Проведення подій – ще одне цікаве й вагоме джерело фінансування KyivPost. Медіа успішно проводило такі офлайн-заходи як ярмарок вакансій, CEO Breakfast, The Tiger Conference та ін. Як зізнається Ольга Руденко, у докарантинні часи це була прибуткова історія. А зараз їхній комерційний відділ перелаштувався на формат онлайну: проводять вебінари, онлайн-дискусії та онлайн-ярмарок вакансій.

Незалежність від політиків та держави?

Іншим важливим фактором, який може обмежувати медіа є політичний тиск чи тиск державних органів. Зі спробою такого тиску зіткнувся свого часу Іван Верстюк. Проти нього, після розслідування про махінації в Укроборонпромі, подав позов про дифамацію голова парламентського комітету з питань нацбезпеки і оборони у парламенті минулого скликання Сергій Пашинський.

«Політичний тиск у тому, що нас ігнорують, – вважає Катерина Мацюпа. – Розуміють, що теплої ванни не буде». Буває, що запитують, хто будуть їхніми опонентами під час розмови і вимагають замінити тих, хто їх критикуватиме, додає редакторка.

Чи може незалежна журналістика стати впливовішою за «залежну»?

«Однозначно може,  – переконана Ольга Руденко. – Це не моє припущення, це доведено історією. Олігархічні медіа співпрацювали з Януковичем, на будь-які критичні або тим паче розслідувані матеріали про його владу у них стояв блок. Але незалежні медіа розповідали людям про Межигір‘я, про зловживання, про корупцію і збагачення його оточення. Чий вплив виявився більшим?»

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Стежте за нами у Facebook та Twitter і підписуйтеся на щомісячну розсилку