Це зображення було створено за допомогою ChatGPT.

«На війні першою гине правда», — сказав, за легендою, американський політик Гайрем Джонсон у 1914 році. Він мав на увазі вразливість журналістики до націоналізму, маніпуляцій і прославляння насильства під час війни. Як слушно зауважує Льоффельгольц (2024), насправді першими завжди гинуть люди, однак спостереження Джонсона стало передвісником цілої галузі досліджень — медіа та війни.

Як саме німецькі новинні програми висвітлюють війну в Україні? Хто отримує право голосу й кого вважають експертами? Чи зберігається баланс у репортажах, чи вони схиляються до однієї зі сторін конфлікту? Яким питанням надається пріоритет — постачанню зброї, дипломатії чи санкціям проти Росії? І, нарешті, чи знаходиться місце для розмови про мир, майбутнє та історичний контекст тривалого конфлікту? Усі ці аспекти є складовими так званого конфліктно-чутливого висвітлення.

Моя бакалаврська робота була присвячена саме цим питанням — я досліджувала, наскільки конфліктно чутливими є репортажі Heute Journal та Tagesthemen про війну в Україні. Хоча існує чимало посібників і теоретичних статей про журналістику миру, оцінити, наскільки журналісти дотримуються цих принципів — свідомо чи несвідомо — надзвичайно складно. Адже кожна війна та кожен конфлікт мають власну динаміку, унікальний набір акторів, альянсів, наративів і кампаній. Тому моє дослідження стало своєрідним пілотним проєктом — спробою запропонувати, які критерії можна застосовувати до аналізу репортажів про війну в Україні, а які потребують перегляду.

Теоретичне підґрунтя: розвиток журналістики миру

Журналістика миру виникла як критична відповідь на традиційну журналістику війни. Ще у 1960-х роках норвезькі дослідники миру Йохан Ґалтунґ і Марі Руге поставили під сумнів усталені новинні критерії, запропонувавши альтернативний підхід. Вони наголошували, що журналістика не повинна обмежуватися описом військових подій, а має вивчати структурні причини конфліктів і можливі шляхи до їхнього мирного вирішення. У подальших роботах Ґалтунґ закликав медіа не лише інформувати про насильство, а й активно сприяти запобіганню його ескалації та підтримці мирних процесів. Ранні німецькі дослідники, зокрема Вільгельм Кемпф і Надін Більке, розвинули ці ідеї, приділяючи особливу увагу принципам мультиперспективності, конфліктної чутливості та глибшому причинно-наслідковому аналізу. Історичні приклади свідчать про те, що журналістика часто відображає національні наративи. Так, американські медіа демонстрували тенденцію до упередженості під час висвітлення війни в Іраку. Після подій 11 вересня 2001 року (Bilke, 2005) в американському медіадискурсі домінувала патріотична риторика, яка майже не залишала простору для альтернативних інтерпретацій, окрім офіційної позиції адміністрації Джорджа Буша-молодшого. Подібні національні впливи можна спостерігати й у німецькій журналістиці. Попри наявність у Німеччині численних досліджень, присвячених конфліктно-чутливому висвітленню (Rottmann, 2022), немає підстав вважати, що ці підходи достатньо інтегровані в повсякденну редакційну практику журналістів.

Війна в Україні: пілотне дослідження журналістики миру

Застосування, зокрема, концепції Більке щодо конфліктно-чутливого висвітлення подій до контексту війни в Україні становить особливий виклик. Роль Німеччини у цьому конфлікті — це роль сторони, залученої до процесів війни, але не безпосередньо воюючої сторони, тому окремі критерії мирної журналістики не можуть бути застосовані або потребують модифікації. Крім того, війна в Україні є не лише збройним протистоянням, а й боротьбою між демократією та автократією, що вимагає особливої обережності у спробах знайти перспективу мирної журналістики.

Вимога рівного представлення різних точок зору може бути проблематичною в цьому контексті, адже несе ризик створення «хибного балансу» — тобто помилкового ототожнення агресора й захисника (Maurer, 2024).

У цьому випадку актуалізується критичне розуміння об’єктивності, яке передбачає, що журналістське висвітлення має подавати факти, «які потребують висвітлення, якомога точніше, повніше та достовірніше» (Bilke, 2005). Підхід Більке, який поєднує конфліктну чутливість із журналістикою, заснованою на правах людини (Bilke, 2008), також має свої обмеження. Зокрема, постає питання: як уникнути поділу сторін конфлікту на «хороших» і «поганих» або «агресора» й «жертву», як закликає Більке, і водночас об’єктивно говорити про можливості мирних рішень, коли одна зі сторін — у цьому випадку Росія — не лише напала на іншу, Україну, порушивши міжнародне право, а й систематично відкидає або свідомо підриває мирні переговори? Ці питання, безперечно, не є нерозв’язними для мирної журналістики, однак вони досі рідко ставилися у наукових дослідженнях.

Як висвітлюється війна в Україні у програмах Tagesthemen та Heute Journal

Для власного аналізу я обрала дві провідні німецькі телевізійні новинні програми — Tagesthemen (ARD) та Heute Journal (ZDF). Дослідження охоплює періоди, що припадають на тиждень навколо річниць початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році, а також відповідні періоди у наступні два роки.

Heute Journal:

• 2022: 19 лютого – 27 березня
  
• 2023: 17 лютого – 16 березня
  
• 2024: 21 лютого – 27 лютого
  

Tagesthemen:

• для всіх трьох років: 21 лютого – 27 лютого
  

Розбіжності у часових межах зумовлені обмеженою доступністю архівних записів трансляцій ZDF.

До аналізу було включено лише прямі ефіри за участю експертів, політиків та кореспондентів відповідних телеканалів. Загалом проаналізовано 62 випуски, з яких 52 зосереджувалися на змістовному обговоренні війни.

Аналіз базувався на низці конкретних і спрощених дослідницьких питань. Чи частіше висловлюються представники політичної та військової еліти, чи незалежні експерти та безпосередньо постраждалі від війни (медики, представники неурядових організацій, солдати, науковці)? Чи переважає у висвітленні воєнна стратегія, чи надається простір для дипломатичних ініціатив? Чи відображено баланс між позиціями сторін конфлікту, зокрема України та Росії? Чи враховуються перспективи глобального Півдня та російських союзників? Чи подається історичний контекст конфлікту, і чи розглядаються можливі майбутні сценарії та шляхи до миру?

Методологічна передумова дослідження полягає в тому, що медіа відіграють ключову роль у конструюванні реальності в публічному дискурсі. Широке представлення різних точок зору, позбавлене ідеологічної упередженості, є основою мирної журналістики. Лише за таких умов аудиторія може формувати власну, обґрунтовану думку без маніпулятивного впливу. Водночас метою аналізу було з’ясувати, чи новинні програми систематично — можливо, навіть несвідомо — акцентують увагу на певних аспектах війни, надаючи перевагу голосам еліт і зосереджуючись переважно на насильстві та ескалації, замість комплексного представлення конфлікту. Саме таку тенденцію часто критикують дослідники воєнної журналістики.

Основні результати дослідження

Немає домінування еліт — але й експертів бракує

Загалом не можна стверджувати, що політична чи військова еліта мали перевагу у висвітленні. Представники цих груп з’являлися приблизно однаково часто в обох програмах, із невеликою перевагою цивільних спікерів. Водночас спостерігається помітна різниця між Tagesthemen та Heute Journal. У програмах ZDF політики з’являлися удвічі частіше, ніж у Tagesthemen, а військовослужбовці — у чотири рази частіше; у Tagesthemen військові взагалі не згадувалися. У цілому Tagesthemen значно частіше покладався на власних кореспондентів — у чотири рази частіше, ніж на зовнішніх експертів. Кількість експертних коментарів у обох програмах була порівняно невеликою: п’ять випадків у Heute Journal і шість — у Tagesthemen. Більшість експертів представляли політичну науку; лише один раз у ефірі Heute Journal з’явилася дослідниця миру і конфліктів Ніколе Дайтельхофф. Таким чином, із загальної кількості 51 запрошеного гостя лише 11 мали експертний статус — показник, який можна вважати досить низьким.

Heute Journal зосереджується на Україні

Росія та Україна згадуються приблизно з однаковою частотою в обох програмах. Проте Heute Journal помітно фокусується саме на українській перспективі. Варто відзначити, що точки зору інших сторін конфлікту — зокрема Китаю чи країн Східної Європи — з’являються значно рідше, тоді як західні позиції переважають у висвітленні обох програм.

Дипломатія та військова підтримка в центрі уваги

Переважна більшість сюжетів присвячена заходам реагування на російську агресію, а не лише безпосередньому перебігу бойових дій. Дипломатія є найчастіше згаданою темою в обох програмах. Водночас змістовна конотація цих згадок — зокрема, чи сприймається дипломатичне врегулювання як реалістичне — у межах дослідження не фіксувалася. У тематичних акцентах простежуються відмінності: Heute Journal частіше зосереджується на темі постачання зброї, тоді як Tagesthemen — на санкційній політиці.

Росія як явний агресор

Очікувано, у більшості матеріалів Росію чітко позиціонують як агресора та нападника. Водночас помітна відмінність між двома програмами: Heute Journal частіше використовує оцінювально забарвлену, осудливу лексику, тоді як Tagesthemen загалом дотримується більш нейтрального тону щодо обох сторін конфлікту. Україну в обох випадках здебільшого зображують позитивно — як сторону, що потребує підтримки та захисту. Класифікація оціночних суджень базувалася на чітких ознаках: негативні оцінки — це прямі звинувачення у відповідальності за війну або девальваційні формулювання; позитивні — висловлення солідарності чи заклики до допомоги Україні. Єдиним прикладом позитивного згадування Росії стало визнання її тимчасових військових успіхів, що радше підкреслювало масштаб конфлікту, ніж змінювало загальний наратив.

Відсутність креативних стратегій мирного врегулювання

Особливо показовим є майже повна відсутність у сюжетах мирних ініціатив або альтернативних підходів до розв’язання конфлікту — зокрема, від місцевих спільнот, громадських організацій чи аналітичних центрів. Обидві програми зосереджуються насамперед на офіційних політичних заходах: постачанні зброї, військовій тактиці, дипломатичних переговорах і санкціях. Таким чином, простір для креативних або громадських рішень у висвітленні практично відсутній.

Перевага поточних подій над майбутніми перспективами

Хоча передбачати майбутнє неможливо, конфліктно-чутлива журналістика вимагає ширшого бачення — не лише фактів, але й наслідків.

У цьому контексті аналіз показав: у більшості матеріалів акценти робляться на теперішньому перебігу подій, тоді як питання майбутнього — можливого мирного співіснування, післявоєнної відбудови чи нової системи безпеки — практично не порушуються. Репортажі здебільшого залишаються в межах «тут і тепер».

Менше уваги до контексту у Tagesthemen

Якщо розглядати обидві програми загалом, контекстуалізація конфлікту (історична, політична чи соціальна) трапляється приблизно з однаковою частотою, як і її відсутність. Проте за форматом різниця суттєва: понад половина випусків Heute Journal містить посилання на історичний чи структурний контекст (15 «так» проти 11 «ні»), тоді як у Tagesthemen цей показник нижчий (14 «так» проти 17 «ні»). Таким чином, програма ZDF частіше надає аналітичну глибину, тоді як ARD тяжіє до фактологічного репортажу без ширшого пояснення причин і наслідків.

Подальші висновки

Ключовий висновок полягає в тому, що кількість інтерв’ю, присвячених війні в Україні, з роками зменшується. Якщо у 2022 році, одразу після початку повномасштабного вторгнення, спостерігався сплеск уваги медіа, то вже через рік кількість інтерв’ю суттєво скоротилася. Така динаміка відповідає типовому патерну військової журналістики: спочатку — інтенсивне висвітлення подій, згодом — поступовий спад інтересу.

У німецькому медіадискурсі федеральний уряд часто ставав об’єктом критики. Йдеться як про повідомлення щодо політичних суперечностей і зловживань, так і про закиди у нерішучості підтримки України, зокрема у питанні постачання зброї. Хоча ця тема не була основним фокусом даного дослідження, попередні роботи (зокрема, Maurer et al., 2023) вже зафіксували такі тенденції. З одного боку, критика уряду може свідчити про незалежну позицію медіа, що відповідає принципам мирної журналістики — уникання «солідаризації» з національною політикою під час конфлікту. З іншого боку, як показують дані Maurer et al. (2023), значна частина критичних матеріалів стосувалася вимог постачати більше зброї швидше, що, навпаки, може свідчити про орієнтацію на насильницькі, а не конструктивні шляхи розв’язання конфлікту.

Формально така вимога не узгоджується з принципами журналістики миру. Водночас варто зазначити, що в самому дискурсі мирної журналістики існують різні підходи: деякі з них визнають легітимність закликів до озброєння, якщо вони стосуються стримування агресії або оборони від нападу.

Обмеження

Результати цього дослідження обмежуються часовими рамками аналізу — навколо початку війни та її річниць. Хоча основні теми програм були визначені, вони не розглядалися на детальному лінгвістичному рівні, як це робилося у попередніх дослідженнях чутливості конфліктних репортажів (наприклад, Wolff, 2018). Крім того, висновки не можна екстраполювати на все висвітлення війни в межах каналів чи окремих програм, оскільки не враховано тексти ведучих, телевізійні сюжети та інші формати. Більш масштабне дослідження могло б також пролити світло на відмінності між репортажами про Україну й Росію у приватних і суспільних мовників. Нарешті, варто зазначити, що певна частка суб’єктивності залишається невід’ємною рисою аналізу: оцінка конфліктної чутливості завжди залежить від теоретичних припущень і дослідницьких інтерпретацій.

Висновок

Це дослідження надало початкове уявлення про рівень конфліктної чутливості у висвітленні війни в Україні в передачах Heute Journal та Tagesthemen. Загалом з’ясовано, що ці програми лише частково відповідають принципам чутливого висвітлення конфліктів.

Позитивним є те, що у сферах «оцінки воюючих сторін», «контексту конфлікту» та «майбутніх перспектив» досягнуто середнього або високого рівня конфліктної чутливості. Воюючі сторони — передусім Росія й Україна — не отримують однозначно негативного чи позитивного зображення, а радше подаються нейтрально. Обидві програми також приділяють увагу ширшому геополітичному контексту та можливим сценаріям післявоєнного розвитку. Водночас результати виявили помітні слабкі місця. Найбільш очевидним є обмежене різноманіття перспектив: хоча Росія й Україна представлені приблизно однаковою мірою, у дискурсі домінують західні точки зору. Погляди країн Глобального Півдня або союзників Росії практично відсутні. Це відображає однобічний фокус і підтверджує результати попередніх досліджень щодо надмірної представленості західних позицій (Barthel & Bürkner, 2019).

Так само мирні ініціативи представлені недостатньо. Громадські рухи й громадянське суспільство згадуються рідко, тоді як у центрі уваги залишаються військові та політичні заходи — постачання зброї, санкції, дипломатичні переговори. Водночас саме зусилля громадянського суспільства є ключовими для конструктивного врегулювання конфліктів.

Ще одне обмеження стосується вибору гостей у студії. Хоча частка представників політичної еліти та громадянського суспільства є приблизно збалансованою, загальна кількість експертних голосів залишається невеликою. Подальші дослідження могли б детальніше проаналізувати тематичний акцент виступів гостей, характер запитань ведучих і способи подання таких тем, як постачання зброї чи дипломатичні ініціативи.

Отримані результати підтверджують низку тенденцій, виявлених у попередніх роботах: зменшення інтенсивності висвітлення з часом, переважання української та європейської перспектив і відносну стабільність у відтворенні історичного контексту конфлікту.

Якщо порівнювати обидві програми, Tagesthemen і Heute Journal демонструють схожі, але не ідентичні підходи. Tagesthemen, згідно зі своїм форматним принципом і «традицією Tagesschau» [«традиція Tagesschau» означає класичний, нейтральний і фактологічний підхід до новин, на який орієнтуються інші програми ARD, такі як Tagesthemen, — перекладач], дотримується переважно нейтрального стилю подання. Натомість Heute Journal має більш оцінну та емоційно насичену подачу, що відповідає особливостям його формату (Mehne, 2013). У підсумку дослідження виявляє як концептуальні, так і практичні обмеження журналістики миру. Воно підтверджує, що вимірювання конфліктної чутливості у журналістиці — особливо в умовах війни в Україні — залишається складним завданням. Водночас результати відкривають простір для подальшої дискусії й підкреслюють потребу у формулюванні специфічних для воєнних конфліктів критеріїв конфліктно-чутливої журналістики, які ще належить розробити в майбутніх дослідженнях.

Джерела та література

Barthel, M. & Bürkner, H. (2019). Ukraine and the Big Moral Divide: What Biased Media Coverage  Means to East European Borders. Geopolitics, 25(3), 633–657. https://doi.org/10.1080/14650045.2018.1561437

Bilke, N. (2005). Plädoyer für eine konstruktive Konfliktberichterstattung. In T. Roithner & Österreichisches Studienzentrum für Frieden und Konfliktlösung (Hrsg.), „Die Wiedergeburt Europas“. Von den Geburtswehen eines emanzipierten Europas und seinen Beziehungen zur „einsamen Supermacht“. Agenda Verlag.

Bilke, N. (2008). Qualität in der Krisen- und Kriegsberichterstattung: Ein Modell für einen konfliktsensitiven Journalismus. VS Verlag für Sozialwissenschaften.

Galtung, J. (1998). Friedensjournalismus: Was, Warum, Wer, Wie, Wann, Wo? In W. Kempf & I. Schmidt-Regener (Hrsg.), Krieg, Nationalismus, Rassismus und die Medien (S. 3–20). Lit. Verlag. https://search.gesis.org/publication/gesis-solis-00262270

Galtung, J. & Ruge, M. (1965). The Structure of Foreign News. Journal Of Peace Research, 2(1), 64–91. http://www.jstor.org/stable/423011

Kempf, W. (2003). Konstruktive Konfliktberichterstattung – ein sozialpsychologisches Forschungs- und Entwicklungsprogramm. In Conflict & Communication Online (Bd. 2,Nummer 2, S. 1–2) [Journal-article]. verlag irena regener berlin. https://cco.regeneronline.de/2003_2/pdf_2003_2/kempf_dt.pdf

Kempf, W. (2022a). Friedensjournalismus [Handbuch Friedenspsychologie]. In C. Cohrs, N. Knab & G. Sommer (Hrsg.), Handbuch Friedenspsychologie. Philipps-Universität

Marburg. https://archiv.ub.unimarburg. de/es/2022/0070/pdf/53_Friedensjournalismus.pdf

Löffelholz, M. (2005). Handbuch Journalismus und Medien. In S. Weischenberg, B. Pörksen & H. J. Kleinsteuber (Hrsg.), Kriegsberichterstattung (S. 181–185). UVK.

Löffelholz, M., Schleicher, K., Trippe, C. F. & Radechovsky, J. (Hrsg.). (2024). Krieg der Narrative: Russland, die Ukraine und der Westen. de Gruyter.

Maurer, M., Haßler, J. & Jost, P. (2023). Die Qualität der Medienberichterstattung über Russlands Krieg gegen die Ukraine. Ukraine-Analysen, 289, 4–11. https://doi.org/10.31205/ua.289.01

Mehne, J. (2013). Die Nachrichtenjournale tagesthemen und heute journal. Springer-Verlag.

Rottmann, S. (2022). Plädoyer für einen konfliktsensitiven Journalismus. Perspektive Mediation, 19(2), 97. https://doi.org/10.33196/pm202202009701

Wolff, M. A. (2018). Kriegsberichterstattung und Konfliktsensitivität: Qualitätsjournalismus zwischen Anspruch und Wirklichkeit. Springer-Verlag.

Цей текст було вперше опубліковано на німецькому сайті EJO 5 вересня 2025 року. Українською переклала Олександра Ярошенко.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Стежте за нами у Facebook та LinkedIn.