Політики прозорості у США та Великобританії часто не дають змогу журналістам забезпечувати виборців інструментами контролю над владними установами. Урядові програми з відкритого доступу до даних значно частіше покликані надавати дані, які допомагають компаніям будувати бізнес чи споживачам приймати більш виправдані рішення.

Роль журналістів у політиках прозорості не часто стає предметом обговорення, проте нещодавно відбулось дві події, присвячені цій проблемі. Під час самміту Open Government Partnership, який відбувся 31 жовтня у Лондоні, Річард Сембрук (Richard Sambrook) з Кардіфського університету модерував панельне обговорення теми “Уряди та медіа: друзі чи вороги?”. Учасниками обговорення були Джон Ллойд (John Lloyd) з Financial Times та Reuters Institute for the Study of Journalism, професор Джеймс Т. Гамільтон (James T. Hamilton) зі Стенфордського університету, Джастін Аренштейн (Justin Arenstein) з African Media Initiative) та Юлі Ісмартоно (Yuli Ismartono) з Tempo Magazine (Індонезія).

Того ж дня було опубліковано збірник за результатами конференції, підготовлений Інститутом Ройтерз, під назвою “Прозорість у політиці та медіа: підзвітність та відкритість урядів” (Transparency in Politics and the Media: Accountability and Open Government).

Під час обговорення та у книзі журналісти і науковці дійшли висновку, що політики прозорості у США та Великобританії не дають змогу журналістам надавати громадянам інформацію, яка би сприяла підзвітності владних органів. Журналісти та представники академічного середовища сформулювали чотири можливих способи, до яких можуть вдаватись журналісти, щоб боротись з браком інформації, яка стосується підзвітності уряду.

1. Вказувати на найкращі способи відкриття даних для журналістів. Журналісти-розслідувальники Сара Коен (Sarah Cohen) та Дженіфер ЛаФльор (Jennifer LaFleur) зазначають у збірнику, що урядові дані мають бути доступні у стандартизованій формі, а також їх має бути можливо опрацювати на комп’ютері. Опублікованими мають бути справжні артефакти адміністративної інформації, такі як календарі, контракти, записи щодо працевлаштування, а не лише загальні брошури для публічного вжитку.
2. Робити матеріали про успіхи та недоліки законів про відкритість урядування. У Сполучених Штатах, в рамках ініціативи Sunshine Week, газети протягом тижня публікують статті, які стали можливими завдяки отриманню даних, відповідно до Закону про свободу інформації (Freedom of Information Act), а також матеріали, роботі над якими перешкоджають перепони уряду.
3. Розвивати навички для роботи з даними (журналістика даних). Коли дані оприлюднені, медіа потребують більше журналістів, щоб знайти цікаві теми для матеріалів серед даних. Використання даних та алгоритмів для пошуку певних патернів у діяльності урядів – частина дедалі популярнішого напряму комп’ютеризованої журналістики (computational journalism).
4. Бути прозорими у власній діяльності. Якщо журналісти хочуть, щоб уряди були підзвітними у питаннях прозорості, вони мають поводитись так само. Зокрема, можна викласти у вільний доступ ключові документи з теми матеріалу (скажімо, через DocumentCloud). Мовники також можуть додати достовірності своїм матеріалам, наприклад, подаючи глибші інтерв’ю, як це недавно зробила програма Frontline у серії інтерв’ю “Money, Power, and Wall Street”.

Переклад з англійської мови статті “Open media, open politics. A two way street”

Право на зображення належить: Doug88888 / Flickr Cc