Ендрю Говерс (Andrew Gowers) був редактором “The Financial Times” з 2001 по 2005 рік. Згодом він переключився на зв’язки з громадськістю і очолював відділ корпоративних комунікацій у банку Lehman Brothers, а потім був керівником медіагрупи у компанії BP. На даний момент він працює міжнародним директором з корпоративних зв’язків у компанії Trafigura. Штефан Рус-Моль поспілкувався з ним у рамках нашого циклу статей до десятиріччя EJO.

Озираючись назад, чи зазнала фінансова та ділова журналістика невдачі у 2008 році?

Говерс: Я так не думаю. Точніше, тільки в тому сенсі, що кожен зазнав невдачі напередодні кризи: уряди, регулятори, керівництво банків, позичальники, економісти та акціонери. Певною мірою, фінансові журналісти також піддалися стадному інстинкту, який не спромігся побачити наближення кризи. Але навіть до того, як ринок обвалився, були гідні винятки — журналісти, які документували й аналізували попереджувальні знаки, і які, дивлячись на минуле, мають всі підстави стверджувати, що вони мали рацію. І після настання кризи, я думаю, фінансові журналісти в цілому добре виконали свою роботу, пояснюючи, що відбувається, і детально розбираючи можливі наслідки. Це був дуже багатий період для ділової журналістики, який дав поштовх великій кількості чудових книг, телепередач і фільмів, а також змістовних газетних та журнальних статей.

Чи відбулися значні зміни з того часу? Чи прослідковується “крива навчання”?

Говерс: Кожен знаходиться на показовій кривій навчання, оскільки журналісти знали — так само, як регулятори і політики неодноразово повторювали — що ми були і значною мірою все ще є на незвіданій території. Ніхто не знає, чим закінчиться нинішній монетарний експеримент. Так само ніхто не може бути впевненим, що нові правові норми, прийняті після останньої кризи, будуть ефективними для запобігання наступній. Урок, в першу чергу винесений з подій, які призвели до кризи, полягає в тому, що рівень скептицизму щодо традиційних економічних уявлень у будь-який момент часу знаходиться в порядку. Я думаю, журналісти взяли це до уваги так само, як і всі решта, — а можливо, і в більшій мірі.

Ви маєте досвід роботи по обидва боки — як головний редактор, що перейшов у корпоративні комунікації. Журналісти неминуче стають жертвами керівництва корпоративних комунікацій? Як можна покращити фінансову та ділову журналістику?

Говерс: Я завжди мав широкі погляди на удаваний розподіл між журналістикою та корпоративними комунікаціями. Насправді, зв’язок між ними набагато більш симбіотичний, ніж зазвичай вважається. Журналістам потрібні хороші стосунки зі спеціалістами з корпоративних комунікацій для того, аби виконувати свою роботу, тобто повідомляти точну та об’єктивну інформацію про компанії (до речі, це не завжди означає повідомляти інформацію, яку компанії хотіли б, щоб вони повідомили). Без подібних зв’язків можуть виникнути помилки, що завдають збитків і, у деяких випадках, можуть поставити журналістів у незручне становище. Так само й спеціалісти з комунікацій потребують довірливих стосунків з журналістами (з деякими, не обов’язково з усіма) для того, щоб виконувати свою роботу. Я однозначно не вважаю, що варто ставити питання як “одна група стає жертвою іншої”, — адже вони потрібні одна одній.

Чи спрацює платний контент для інших медіа, окрім “The Wall Streed Journal”, “The Financial Times”, “The Economist” та “The New York Times”?

Говерс: Поява всеохопного мобільного інтернету кинула екзистенційний виклик усім видам медіа, в тому числі й тим, які поки що перебувають на відносно ранніх стадіях, тому ми не можемо однозначно стверджувати, чим це обернеться для будь-кого з них. Але зараз можна виділити три загальні спостереження.

По-перше, інтернет надзвичайно прискорює та посилює у різноманітний спосіб конкуренцію між медіа: він знищив межі між різними типами медіа, створюючи тим самим жорстоку форму конкуренції всіх з усіма; а також фактично поклав кінець попередній монополії журналістів на повідомлення новин, оскільки кожен може публікувати інформацію, коментувати, фотографувати і миттєво поширювати свою роботу безкоштовно.

По-друге, інтернет має поляризаційний вплив — загострюючи контраст між ЗМІ для широкої аудиторії та більш спеціалізованими “вузькосмуговими” ЗМІ. Перші можуть вижити і процвітати за рахунок розміщення реклами для досягнення маси читачів, які безкоштовно відвідують їхні сайти, тому логіка полягає у створенні продукту з безсоромним зверненням до широкої аудиторії — як, наприклад, зробила британська “The Daily Mail”, що дивовижним чином стала найпопулярнішим у світі вебсайтом газети. Останні повинні зосередитись на тому, в чому вони дійсно сильні, — у випадку “The Financial Times”, “Bloomberg” або “The Wall Street Journal” це означає журналістику з ретельним аналізом та редагуванням, за яку ділові читачі готові платити, оскільки вона авторитетна, точна та своєчасна. За визначенням, кількість організацій, здатних створювати такого роду матеріали, не безмежна — як і сукупність читачів високого рівня, що можуть їх фінансувати.

Це наштовхує мене на третє спостереження: у найскладнішому становищі зараз знаходяться ті медіа, які я назвав би “змішаною серединою”, — які намагаються чіплятись за стару модель “догодити усім читачам”, що більше не працює; які не мають достатньої популярності, щоб протистояти справді масовим ЗМІ; і яким також бракує унікального розуміння ситуації, що його можуть запропонувати спеціалізовані медіа. Коефіцієнт відсіву в цьому секторі високий — подивіться лише на кількість регіональних та центральних газет, які зникли у США за останні п’ять років.

Переклад інтерв’ю з англійської мови