Журналісти фотографують молоду сирійську біженку, яка приїхала в Європу у квітні 2016 року.

Впродовж минулого року біженці, які з усіх сил намагалися досягти берегів Європи, цікавили пресу. Репортери часто зустрічають та обступають тих, хто вцілів, фотографують та записують їхні слова. Однак, інтерес медіа швидкоплинний. Після того, як журналісти покидають берег,  голоси біженців та мігрантів чутно рідко.

Як говорили в рамках цьогорічного Міжнародного фестивалю журналістики у м. Перуджі в Італії (International Journalism Festival in Perugia), мігранти належать до меншин, яких рідко побачиш в друкованих ЗМІ, онлайн чи в прямому ефірі. До інших груп та спільнот, про чиї історії нечасто розповідають журналісти, належать жінки, етнічні меншини, люди з обмеженими можливостями, проблемами психічного здоров’я та представники ЛГБТ.

Учасники дискусії вважають, що у ньюзрумах приділяють недостатньо уваги різноманіттю. Уже близько двадцяти років існують ініціативи різних європейських організацій (контрольних, медійних, міжурядових та неурядових), що покликані сприяти різноманіттю та ліквідації дискримінації, але їм не вдалося суттєво змінити ситуацію. Нещодавнє лонгітюдне дослідження у сфері медіа в 140 країнах показало, що у 2015 році жінки становили менше, ніж четверту частину (24%) тих людей, історії про яких дивилися, слухали чи читали у медіа. Ця пропорція – така сама, як і в 2010 році.

Міський університет Лондона (City University in London) повідомив, що 94% представників медіа-індустрії Великобританії – це білі британці, [етнічні меншини складають 15% населення Британії], жінок у медіа менше і платять їм недостатньо. Дослідження університету Ковентрі (Coventry University) виявило, що на мігрантів посилалися лише 15% британських статей на тему міграції. У доповіді “Жертва та злочинець: голоси мігрантів у британських ЗМІˮ (Victims and Villains: Migrant voices in the British media) Центру довіри, миру та суспільних відносин (the Centre for Trust, Peace and Social Relations) за лютий 2016 року було зазначено, що майже у половині статей про міграцію говорять як про “загрозуˮ, а мігрантів називають фактичними або ж потенційними “злочинцями”. Лише в окремих випадках у них (як і у жінок) беруть інтерв’ю, щоб дізнатись їхню думку як спеціалістів з певної сфери, наприклад інженера, шкільного вчителя, архітектора чи лікаря.

Це проблема, оскільки вибір зображень та респондентів популярними медіа впливає на формування у суспільстві сприйняття чогось як правильного і когось як авторитетного. Теоретично, професійні медійники можуть представляти особу не лише за допомогою однієї категорії – наприклад “з обмеженими можливостямиˮ, “міграція” або “дискримінація”  – а й порушувати питання, що приведуть до змін у суспільстві.

На панельній дискусії з питань різноманіття та навичок взаємодії з представниками інших культур (Diversity and Transcultural Competences) йшлося про те, що використання різноманіття – це спосіб комунікації з ширшими аудиторіями. Необхідною умовою формування інклюзивного суспільства є збалансоване, чесне та недискримінаційне медійне висвітлення. Також під час дискусії зазначали, що журналістика, прокладаючи мости до незнайомих нам культур, може стати основою для появи багатьох творчих можливостей. Але потрібне і здорове обговорення ролі та відповідальності медіа у сучасному складному суспільстві.

Учасники сесії обговорювали, чи можуть навики взаємодії з представниками інших культур відкрити творчі можливості для журналістів. Вони заохочували професійних медійників використовувати різноманіття як “лінзуˮ, крізь яку треба прочитувати сучасні події.

Учасниця дискусії та директор із досліджень Центрально-європейського університету у Будапешті Кейт Коєр (Kate Coyer) звернула увагу на доступ до медіа. Вона говорила про незалежний продукт спільнот та альтернативні ЗМІ (третій медіасектор) як про спосіб залучення і досягнення різноманітних аудиторій. Коєр наголосила, що громадські медіа відіграють вирішальну і неоціненну роль  у пропагуванні участі у суспільному житті, інклюзивності та навчанні.

Право на голос

Ларрі Маколей (Larry Macaulay), засновник і редактор Refugee Radio Network, незалежної мережі для мігрантів та біженців, переважно у Німеччині, казав про право на голос: кому надається право говорити і хто вирішує, що є важливим? Він вважає, що коли людям відмовляють в участі у громадському житті, вони стають більш незахищеними від фанатичних настроїв та маргіналізації: “Якщо ми дозволяємо іншим розповідати нашу історію за нас – ми приречені”.

Маріна Лалович (Marina Lalovic), яка працює на RAI Radio в Італії розповіла про власний професійний шлях від “іноземного” голосу громадського радіо до висвітлення широкого спектру культурних та політичних тем. Свого часу вона була послом MEDIANE – програми, започаткованої ЄС та Радою Європи, що мала на меті пропагувати різноманіття та недискримінацію.

Є відчуття, що медіа нав’язуються людям

Мукті Джейн Кемпіон (Mukti Jain Campion), незалежна продюсерка ВВС та засновниця Culture Wise Productions, наголосила на важливості проникнення творчого різноманіття в усіх аспектах медіавиробництва: історіях, локаціях, авторах і т.д. “Працюйте з відкритістю, інтересом, співчуттям і скромністю; піддавайте сумніву ваші погляди на світ; шукайте людей, чиїх голосів зазвичай не чують, і слухайте те, що вони мають сказатиˮ, – зазначила вона. Таким чином, непопулярні думки можуть досягти ширших аудиторій і розвіяти відчуття, що медіа  нав’язуються людям, а не взаємодіють з ними.

Як модератор дискусії у Перуджі, я наголошувала на важливості усвідомлення своїх культурних упереджень: освіти, знань, досвіду та соціальних зв’язків.  Все це може впливати на те, як журналісти сприймають та презентують світ. Транскультурний підхід (де кожен бачить себе в іншому) дозволяє нам розглядати ідентичність як складне та багатогранне поняття, що постійно змінюється під впливом взаємодії. За словами професора Річарда Слімбача (Richard Slimbach), автора статті “Транскультурна подорожˮ (The Transcultural Journey), транскультуралізм має на меті визначити спільні інтереси та цінності крізь культурні та державні кордони, “розмірковуючи, виходячи за межі нашої батьківщини”.

Різноманіття прокладає шлях в європейський медіаринок, частково з комерційних причин

Саме поняття журналістики означає питання, пояснення, дослідження ідей, просвітлення та подив. Здатність проникати в “іншого” має стати частиною базового журналістського мислення або бути виробленою через особливі проекти. Професійні медійники можуть пропагувати рівність, стверджуючи, що різноманіття має безліч тонких відтінків, а складність є нормою сучасного суспільства. Європейський медіаринок не ігнорує різноманіття. Воно проклало шлях через телевізійну фантастику та розваги, часто рухаючись за комерційною стратегією, аби залишатись актуальним та  зберігати зв’язок з аудиторією. Суспільні мовники та регуляторні органи ввели різноманіття в принципи етики та прийому на роботу, вважаючи, що чим багатше різноманіття в колективі (жінок, колишніх мігрантів, людей з обмеженими можливостями), тим потужнішим буде інклюзивне медіавиробництво.

Однак, така відповідальність лежить не лише на журналістах, адже ціле суспільство має усвідомлювати свою роль у світі, де все взаємопов’язано завдяки великій кількості каналів комунікації та доступних технологій. Нові творчі ініціативи необхідні, але вони мають бути започатковані у ширшому міжкультурному діалозі з акцентом на схожості та зв’язках, що існують поза національністю, гендером, мовою, кольором шкіри або можливостями.

Усвідомлення цього може допомогти стимулювати нові дебати щодо ролі медіа у суспільстві, що змінюється.

Переклад з англійської мови статті “Let Us Tell Our Own Stories: Diversity In The Media”

Право на фото: Flickr Creative Commons Rose Morelli ‘When the refugees arrived’ April 2016