Для Лавінії Ротілі (ліворуч) об’єднання її досліджень з Клеманс Петі (праворуч) було «захоплюючою інтелектуальною вправою»: «Я була вражена тим, як легко було знайти спільну мову. Ми також дуже добре ладнаємо, а це означає, що ми мали змогу багато слухати один одного!» Фото: Тібо Мабут

Журналісти постійно стикаються з серйозними ризиками насильства, що становить значну загрозу їхній професійній діяльності та особистій безпеці. Дослідження Клеманс Петі та Лавінії Ротілі виявило, що для самозахисту журналісти змушені вдаватися до складних стратегій подолання, які нерідко суперечать їхнім професійним принципам та етичним стандартам. Науковці представили глибокий аналіз цієї проблеми під час панельної дискусії на щорічній конференції Швейцарського товариства комунікації та медіанаук (la Société suisse des sciences de la communication et des médias, SSCM), що відбулася 19 квітня 2024 року в Невшателі. 

«Це системна загроза свободі преси та професійній етиці, коли журналісти змушені утримуватися від висвітлення принципово важливих тем або від коментарів у соціальних мережах через страх кіберпереслідувань». Для Клеманс Петі немає сумнівів: насильство проти журналістів має глибокі етичні наслідки, які підривають самі основи медійної діяльності. Молода дослідниця з Лувенського католицького університету (Université catholique de Louvain, UCL, Бельгія) презентувала свої вагомі напрацювання під час щорічної конференції Товариства наук про комунікації та медіа (SCCM) в Університеті Невшателя, Швейцарія, привертаючи увагу наукової спільноти до цієї критичної проблеми.

«Тут ми зосереджуємося на нападах на журналістів і на тому, як це змінює журналістські ролі та цінності», — говорить Клеманс Петі, докторант Лувенського католицького університету (UCL).

Панель, в якій вона взяла участь 19 квітня 2024 року, присвячена зв’язку між полемікою та журналістикою. Разом з нею її колега Лавінія Ротілі, також докторантка UCL, пояснює: «Ми зосереджуємося на атаках на журналістів, на тому, що журналісти стають об’єктами полеміки. І ми хотіли дізнатись, як це змінює журналістські ролі та цінності».

Дослідниці реалізували унікальний міждисциплінарний проєкт, об’єднавши свої дисертаційні роботи в інноваційному «індуктивно-дослідницькому» підході. Клеманс Петі зосередила свою увагу на вивченні насильства проти журналістів у франкомовній Бельгії, провівши ґрунтовне дослідження на базі 23 глибинних інтерв’ю з представниками медійної спільноти з різних соціальних прошарків. Водночас Лавінія Ротілі здійснила комплексне дослідження трансформацій професійної етики та ідентичності журналістів, виконавши лонгітюдний та порівняльний аналіз діяльності рад з питань преси в різних франкомовних країнах.

Структурне насильство завдає найбільшої шкоди

Перше спостереження полягає в тому, що насильство, якого зазнають журналісти, може бути як прямим, так і структурним. Пряме насильство включає переслідування, політичний тиск, фізичні напади та погрози. Структурне насильство, з іншого боку, включає дискримінацію (сексизм, расизм, валідаціонізм тощо), економічний тиск і відсутність гарантій зайнятості.

«З мого дослідження чітко випливає, що насильство насамперед пов’язане зі статусом журналіста», — підкреслює Клеманс Петі. Наприклад, фрілансери, які не мають постійних редакцій, особливо вразливі до небезпеки. Ще однією характеристикою, яку слід брати до уваги, є те, що стать журналістів відіграє значну роль: «Журналістки, наприклад, набагато більш вразливі до кібербулінгу. Знову ж таки, профіль журналістів дуже важливий».

«Нестабільність дуже часто є фактором, який змушує людей залишати професію», — додає Клеманс Петі.

Який тип насильства найбільше впливає на професію? За словами Клеманс Петі, «Структурне насильство — це тип насильства, який найбільше впливає на журналістів, або принаймні тип, який завдає найбільшої шкоди їхньому повсякденному життю. Нестабільність дуже часто є фактором, який спонукає людей покинути професію. Проте, незалежно від того, пряме воно чи структурне, всі форми насильства становлять загрозу для безпеки журналістів».

Для забезпечення власної безпеки журналісти розробляють складні механізми подолання, які, за типологією Славчевої-Петковової (2023), можна розділити на три принципові стратегії. Кожна з цих стратегій має відмінні, часто суперечливі наслідки для професійних етичних цінностей медійників.

1. Стійкість

Стійкість виявляється у здатності журналістів протистояти тиску та насильству. Вони продовжують працювати незалежно, попри напади. На практиці це означає, наприклад, захищати непопулярні теми або покладатися на підтримку колег.

Стратегія стійкості глибоко вкорінена в потужне почуття соціальної відповідальності, безпосередньо пов’язане з фундаментальними принципами свободи преси та служіння суспільним інтересам. Механізми стійкості відображають принципове прагнення журналістів залишатися активно включеними в суспільний дискурс, навіть перед обличчям гострих суперечностей. Як застерігає дослідниця Лавінія Ротілі, «спокуса інтерпретувати цю стратегію в суто суб’єктивістському контексті, підкреслюючи виключно індивідуальну волю журналістів, є оманливою». Реальність професійної діяльності набагато складніша та багатошаровіша. Існує величезна кількість факторів, які вступають у гру, серед яких стаж журналістів та тип медіа, в якому вони працюють.

2. Дотримання вимог

Коли журналісти стикаються з тиском і ризиками, вони часто вдаються до стратегій комплаєнсу, намагаючись зменшити потенційні загрози. На практиці, наприклад, вони уникають висвітлення певних чутливих тем, утримуються від висловлення своєї думки щодо суперечливих питань або видаляють свою електронну адресу зі свого профілю, щоб уникнути кіберпереслідування. Саме після інтенсивного кібертиску один з опитаних Клеманс Петі зізнався: «Протягом трьох днів я був одержимий, не міг відірвати очей від соцмереж. Після цього я більше не хочу мати справу з цими темами».

Проблема полягає в тому, що з етичної думки комплаєнс може підірвати журналістську незалежність і пошук правди — фундаментальні принципи журналістики. Це підтверджується положеннями Бельгійського кодексу журналістської етики (статті 2 і 9) та Швейцарської декларації про обов’язки та права журналістів (статті 1 і 2). Піддаючи себе цензурі, щоб уникнути насильства, журналісти заважають собі працювати незалежно і ризикують приховати частину правди. Як зазначає дослідниця Лавінія Ротілі, справжня небезпека полягає в перетворенні журналіста на пасивного спостерігача. 

«Реальний ризик полягає в тому, що ми скочуємося до ролі журналіста як пасивного спостерігача, а журналістика є справді незаангажованою», — зазначає Лавінія Ротілі.

Дослідниця застерігає від спрощеного, надто об’єктивного тлумачення впливу на журналіста. Вона наголошує, що не варто сприймати журналіста як беззахисну жертву економічних обставин і потужніших соціальних структур. Так, зовнішні фактори мають значний вплив, але це твердження потребує глибшого аналізу. Спираючись на дослідження Аккардо (2007), вона пропонує новий підхід до вивчення журналістики. Замість традиційного протиставлення двох крайнощів — структуралістської (яка абсолютизує вплив соціальних інституцій) та індивідуалістичної (яка надмірно акцентує на персональній автономії) – дослідниця закликає до комплексного бачення. 

3. Уникнення

Найрадикальнішою стратегією подолання для журналістів, які зазнали насильства, є уникнення. У таких випадках вони намагаються впоратися із ситуацією шляхом заперечення або відсторонення, придушення емоцій, а в окремих ситуаціях навіть ухвалюють рішення залишити професію. Цей механізм подолання яскраво ілюструє історія, яку розповідає Клеманс Петі про журналіста з друкованого видання: «У певний момент ми зіткнулися з серйозною нестачею кадрів. Доводилося працювати по два, а іноді й по три вечори на тиждень, плюс вихідні. Усі були виснажені. Заради мого психічного здоров’я я змушений був звільнитися, бо ситуація стала нестерпною».

На думку обох дослідниць, уникнення може проявлятися у двох формах з етичної думки. Мінімізація або придушення емоцій відображають прихильність до соціальної відповідальності та загального блага, тоді як відхід з професії демонструє перевагу особистих цінностей над професійними.

Недоречність адаптації

Дві з трьох стратегій подолання, до яких вдаються журналісти, що зазнали насильства, підривають їхню професійну етику та, у ширшому сенсі, свободу преси. Для докторантів це спостереження перегукується з теорією Славчевої-Петкової (2023), згідно з якою певні механізми, хоча й корисні для індивіда, можуть бути несумісними з його професійною діяльністю. Іншими словами, стратегії, які допомагають журналістам адаптуватися, можуть виявитися непридатними для самої журналістики.

Клеманс Петі додає: «У редакційних відділах існує реальний опір і критика не лише щодо економічної логіки, а й стосовно певних змін, зокрема пов’язаних із гендерною рівністю».

Ще одне спостереження: Клеманс Петі зазначає, що реакція журналістів на полеміку залежить від її місця виникнення — у публічному просторі чи в редакції. Вона пояснює: «Коли йдеться про насильство щодо публіки, ми бачимо, що журналісти займають позицію конформізму — не завжди за власним бажанням, а часто під тиском. Вони намагаються залишатися непомітними, не привертати надто багато уваги. З іншого боку, в редакціях набагато сильніше проявляється полемічний аспект». На думку однієї з докторанток, журналісти частіше демонструють стійкість у відповідь на напруженість у межах редакції: «Справді, існує опір і критика як економічної логіки, так і певних змін, зокрема пов’язаних із гендерною рівністю».

А як щодо «білих плям» у цьому спільному дослідженні? Лавінія Ротілі та Клеманс Петі звертають увагу на можливість врахування інших етичних цінностей, а також на складнощі, пов’язані з тим, що журналісти розповідають про себе. Вони зазначають, що важко спонукати журналістів відкрито говорити про власні етичні порушення. На завершення Клеманс Петі окреслює перспективи для подальших досліджень: «Ми обрали зосередитися на насильстві, але могли б звернути увагу на інший бік медалі — як покращити добробут журналістів».

Список використаних джерел

Accardo, A. (2007). Pour une socioanalyse des pratiques journalistiques. In Accardo A. (ed). Journalistes précaires, journalistes au quotidien. (Agone, pp. 15-83).

Slavtcheva-Petkova, V., Ramaprasad, J., Springer, N., Hughes, S., Hanitzsch, T., Hamada, B., Hoxha, A., & Steindl, N. (2023). Conceptualizing Journalists’ Safety around the Globe. Digital Journalism, 11(7), 1‑19. https://doi.org/10.1080/21670811.2022.2162429

Ця стаття є продовженням дискусії «Медійні суперечки, в яких журналісти є мішенями? Переосмислення сучасної демократичної публічної арени», яка відбулася на щорічній конференції Швейцарського товариства медіа та комунікаційних наук (SSCM) в Університеті Невшателя 18-19 квітня 2024 року.

Ця стаття публікується на умовах ліцензії Creative Commons (CC BY-ND 4.0). Вона може бути передрукована за умови чіткого посилання на оригінальне місце (en.ejo.ch) та авторів, але її зміст не може бути змінений.

Цей текст було вперше опубліковано на швейцарському сайті EJO 11 жовтня 2024 року. Українською переклала Олександра Ярошенко.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Стежте за нами у Facebook.