Зображення: Wikimedia

Східна Європа стала особливо активним полем гри для поширення дезінформації з використанням нових інформаційних технологій. Країни Балтії та Україна продовжують бути мішенями постійних дезінформаційних атак Росії.

В Україні такі історії відстежує Stopfake, проект, заснований 2014 року молодими місцевими медіаекспертами та студентами. Але у редакторів цього фактчекінгового сайту ще багато роботи. Тільки у грудні 2017 року їм довелося розвінчувати російські фейкові історії що кілька днів, у тому числі заяву новинної агенції Sputnik про те, що Єврокомісія звинуватила ООН у поширенні фальшивих звітів про порушення прав людини у Криму.

Куди не глянь ㅡ фальшиві історії

Вигаданим також було повідомлення про те, що Президент України Петро Порошенко хоче відділити Донбас від України стіною, розповідає дослідниця із Могилянської школи журналістики Дарія Орлова. Інші історії намагалися просувати тезу про “нормалізацію” ситуації в країні. Кілька російських каналів транслювали повідомлення про наплив українських туристів до Криму. Ніщо із цього не було правдою, історії були цілком вигаданими.

В інших східноєвропейських країнах фальшиві новини теж час від часу поширювалися, мов лісові пожежі. Одна із них, як розповідає Сандра Стефанікова (Sandra Stefanikova) із Карлового університету в Празі – це фейкове повідомлення про радіоактивну хмару, що надійшла із французької атомної електростанції. Цю історію активно поширювали у соціальних медіа. У Чехії багато незрозумілих веб-сайтів публікували подібні історії; їхні адміністратори переважно невідомі.

За словами Габора Поляка (Gabor Polyák) із Печського університету в Угорщині  та Міхала Куся (Michal Kus) із Вроцлавського університету, фальшиві новини стали також політичним інструментом. У політично поляризованих країнах на зразок Угорщини та Польщі опозиція регулярно звинувачує контрольовані урядом суспільні медіа у транслюванні “фейкових новин”. Політичні розбіжності в обох країнах заходять так далеко, що партії-опоненти постійно закидають одна одній поширення дезінформації.

В той час як більшість мейнстримних медіа у Центральній та Східній Європі продовжують сприймати дезінформацію та пропаганду з боку Росії та проросійських медіа як загрозу, в Угорщині, за словами Поляка, суспільне мовлення приділяє їй все більше уваги. Це підтверджує і опублікований 2017 року організацією Globsec Vulnerability Index, згідно з яким Угорщина – серед тих країн Центральної Європи, що найбільше піддаються російському впливу. Це пов’язано з тим, що традиційні медіа нині перебувають під контролем Віктора Орбана.

Ситуація в Румунії

У Румунії “фейкові новини також не з’явилися сьогодні”, каже Ралука Раду (Raluca Radu), директорка програми з журналістики Університету Бухареста. Зараз політики частіше, ніж раніше, пропонують власні теорії змови і все більше журналістів та громадян піддаються впливу цих історій. Наприклад, лідер правлячої в Румунії партії соціал-демократів Лівізу Драгнеа (Livizu Dragnea) заявив, що філантроп Джордж Сорос має тісні зв’язки із закордонними спецслужбами – ця теорія змови часто виринає і в інших країнах Центральної та Східної Європи.

Румунські фактчекери не встигають за “фальсифікаторами” серед політиків, каже Раду. Навіть авторитетні медіа час від часу використовують фейкові повідомлення для нападу одне на одного. Як приклад “таланту” серед своїх співвітчизників Ралука Раду згадує Овідіу Дробота (Ovidiu Drobotă), якому приписують авторство історії про те, що Папа Франциск підтримував кандидатуру Дональда Трампа на посаду президента. Як і кілька інших, ця історія стала вірусною.

Боротьба із “фейковими новинами” як тема для дискусії

Популярною мішенню фейкових новин у Східній та Центральній Європі є Німеччина та її канцлерка Ангела Меркель. Через свій розмір, економічну силу та історію Німеччина добре підходить для розпалювання страху та ненависті. У Східній Європі, наприклад, “альтернативні медіа” вперто дотримуються наративу, що німці на порозі того, щоб узяти під контроль усю Європу, зазначає Сільвія Штьобер (Silvia Stöber), яка працює у Faktenfinder, рубриці щоденної новинної програми Tagesschau, що виходить на суспільному мовленні.

Теорії змови насправді дуже добре пов’язані між собою. Як зауважує Штьобер, вони спираються на німецькомовні альтернативні джерела. Досить часто вони неправильно відтворюють німецькі медіа або заявляють, що сумнівні онлайн-опитування громадської думки – репрезентативні. Наприклад, чеський веб-сайт процитував опитування швейцарського блогу Alles Schall und Rauch, згідно з яким Ангелу Меркель назвали “найбільшим брехуном серед політиків у 2015 році”. Пізніше цю історію навіть переопублікував державний іранський канал Press TV.

Найважливішими кроками протидії Сандра Стефанікова називає навчальні заходи та позначення “фейкових новин” незалежними фактчекерами. Дотепер, щоправда, діє лише кілька незалежних платформ та фейсбук-груп, присвячених цьому завданню. Стефанікова також сумнівається, чи знаходить відгук ця тема за межами головних міст країни і поза певними освіченими та зацікавленими політикою групами. За її словами, у Чехії ширилися чутки, що “Facebook збирається робити щось проти фейкових новин”, але досі нічого не відбулося. “За винятком ринкових потреб, ні Facebook, ні Twitter не мають своїх офісів у Чеській Ресбуліці,” – каже Сандра Стефанікова.

У Східній Європі немає ботів?

За словами дослідників, те, що у згаданих країнах складно зустріти – це боти у соцмережах. Ці роботи можуть писати, “лайкати”, поширювати повідомлення і, за певними оцінками, сильно спотворювати суспільну думку у соціальних мережах. У випадку Чехії Сандра Стефанікова припускає, що їхня відсутність пов’язана зі складністю автоматизувати тексти чеською мовою. У Польщі дискусія також фокусується на “людському факторі”, особливо тролях, а не ботах, каже Міхал Кусь. Дарія Орлова також підкреслює, як складно довести їхній вплив.

Медіаоглядачі з Центральної та Східної Європи також припускають, що користувачі у їхніх країнах загалом менше вражаються і піддаються впливу кремлівських інформаційних операцій, ніж їхні західні сусіди. Рейд Стендіш (Reid Standish), який працює у журналі Foreign Policy і відповідає за Росію, Україну та Центральну Азію, каже, що помітив різке зростання кількості фейкових новин та пропаганди у Фінляндії, країнах Балтії та інших Східноєвропейських країнах після анексії Росією Криму. Довготривала історія сусідства Фінляндії з Росією призводить до того, що постійно доводиться мати справу зі спробами РФ впливати на громадську думку. Однак, поки інші ледве борються, Фінляндія проти цих атак добре озброєна – завдяки сильній системі середньої освіти та уряду, які реагують на пропагандистські атаки і хитро, і професійно.

Найкращий захист – не виправляти дезінформацію, а “опонувати їй позитивним наративом”, каже Джед Віллард (Jed Willard) із Гарвардського університету. Він консультував фінський уряд щодо того, як боротися із фейковими новинами та пропагандою. ЄС нещодавно зібрав власну групу експертів, щоби розробити стратегії боротьби з дезінформацією. В Україні тимчасом розвинулася певна “втома від фейкових новин”, каже Орлова. Однак, українські медіаексперти сподіваються, що Захід нарешті усвідомив те, що є, за їхніми словами, головною загрозою.

На фоні стурбованості у Центральній та Східній Європі дослідники з обережністю ставляться до того, щоби приписувати надто велику важливість фейковим новинам. Багато стверджують, що цей термін сам по собі вводить в оману і не повинен використовуватися, оскільки може означати надто багато речей. Інститут Ройтерз із вивчення жуналістики при Оксфордському університеті нещодавно опублікував інформаційний бюлетень про “фейкові новини” у Європі, що ставить під сумнів їхній вплив.

Переклад з англійської мови статті “Fake News” and Disinformation in Eastern Europe”

Вперше вона з’явилася на німецькомовній EJO

Ця стаття – це оновлений уривок із нової книги Штефана Рус-Моля “Die informierte Gesellschaft und ihre Feinde. Warum die Digitalisierung unsere Demokratie gefährdet” (Інформоване суспільство та його вороги. Чому діджиталізація загрожує демократії).

Четверо зі згаданих у статті дослідників належать до мережі “Європейської обсерваторії журналістики”:  Габор Поляк (Печський університет, Угорщина), Дарія Орлова (Могилянська школа журналістики, Київ), Ралука Раду (Університет Бухареста) та Сандра Стефанікова (Карлів Університет, Прага).

Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа