Це зображення було створено автором за допомогою ChatGPT.

У Росії знову активізувалися розмови про всеохопну інтернет-блокаду та створення «цифрового ГУЛАГу» — системи тотального контролю за китайським зразком. Нову хвилю репресивних ініціатив розпочав особисто Володимир Путін, закликавши до «задушення» іноземних цифрових платформ, які досі залишаються широко вживаними в країні. До «цілей» увійшли сервіси Meta (визнаної в Росії «екстремістською» організацією), такі як WhatsApp і Instagram, а також Вікіпедія, сервіси Google — від Gmail до YouTube — і, що особливо показово, Telegram. Очевидна мета — розчистити інформаційне поле для нового російського супердодатку VK MAX.

MAX — це нова цифрова платформа, запущена в березні 2025 року компанією VK, найбільшою соціальною мережею Росії, яка перебуває під жорстким політичним контролем. Її задум — стати універсальним цифровим інтерфейсом між громадянином і державою. Через MAX планується надавати державні послуги, здійснювати офіційне листування, перевірку особи (наприклад, під час купівлі авіаквитків, бронювання готелів або придбання алкоголю), а згодом, і комунікацію з освітніми установами та шкільними чатами. Крім того, додаток передбачається встановлювати за замовчуванням на всі нові пристрої, що продаються в Росії. Це означає, що особливо технічно необізнані користувачі навряд чи зможуть уникнути MAX, і найімовірніше, почнуть користуватися ним як основним каналом цифрової взаємодії.

Концепція MAX відкрито копіює китайський додаток WeChat — універсальний інструмент для щоденних завдань, що водночас служить потужним засобом державного нагляду. Кремль, вочевидь, хоче перейняти цю модель: зробити MAX ключовою платформою у взаємодії між державою і громадянами. Але чи все справді настільки похмуро? Спойлер: так. Але не зовсім так, як ви могли б уявити.

Кремлівська стратегія

Перш ніж говорити про амбіційні плани створення багатофункціонального державного сервісу — гібриду національного месенджера та системи цифрової ідентифікації, — варто озирнутися назад. У вересні 2024 року російський медіарегулятор Роскомнагляд оголосив про інвестицію понад 59 мільярдів рублів (понад 600 мільйонів євро) у модернізацію технічної інфраструктури для блокування інтернет-сервісів.

Політична мотивація цього рішення очевидна. Поворотною точкою стали масові протести 2011–2012 років проти фальсифікацій на виборах до Держдуми та повернення Володимира Путіна на пост президента. Відтоді Кремль почав сприймати інтернет не лише як інструмент громадянської мобілізації, а й як канал іноземного впливу — тобто як подвійну загрозу, яку слід нейтралізувати жорстким регулюванням. З того часу держава — з перемінним успіхом — намагається взяти цифровий простір під контроль. Це виявляється в ухваленні першого закону про блокування сайтів, у запуску власної пошукової системи «Супутник» (задуманої як російський аналог китайського Baidu, але ніколи не реалізованої), а також у серії законодавчих ініціатив, що де-факто надають силовикам повний доступ до цифрової активності громадян — від приватних повідомлень до файлів і метаданих.

Заявлена довгострокова мета Кремля залишається незмінною: створити закритий, суверенний інтернет за китайською моделлю. Простір, де комунікація підконтрольна, приватність — ілюзія, а вся цифрова інфраструктура — на службі держави. У найрадикальнішій версії — це цифровий всесвіт, повністю від’єднаний від глобального інтернету.

Перші реакції користувачів: «Працює навіть на парковці!»

Поки уряд намагається збудувати закритий цифровий паралельний світ, реальність для багатьох росіян виглядає зовсім інакше: регулярні збої інтернету, непередбачувані проблеми з геолокаційними сервісами, а на початку липня — масовий транспортний колапс, коли було скасовано чи затримано понад 2000 авіарейсів. У низці міст, зокрема в Санкт-Петербурзі, зникнення зв’язку паралізувало навіть безготівкові розрахунки. Усе це лише підсилює відчуття технологічної крихкості й втрати контролю.

На цьому тлі рекламна кампанія нового месенджера MAX, у якій блогери запевняють, що додаток «працює навіть на парковці, в ліфті та дорогою», виглядає як навмисна демонстрація стабільності — своєрідний острівок цифрового порядку серед хаосу. Втім, мережа відреагувала миттєво: меми, саркастичні коментарі та пародії висміяли ідею презентувати доступ до інтернету як прорив. Зневага користувачів свідчить: те, що ще недавно вважалося нормою, тепер подають як досягнення.

Більше, ніж політика: як «ВКонтакте» перетворюється на цифрову мегакорпорацію

За поточною динамікою стоять не лише політичні, а й економічні інтереси. Ключову роль відіграє керівництво «ВКонтакте» на чолі з Володимиром Кирієнком — сином Сергія Кирієнка, заступника голови адміністрації президента, відповідального за внутрішню політику та Рунет. Під його керівництвом відкрито просувається ідея підтримуваної державою інтернет-монополії. Її бачення — «платформна корпорація», яка об’єднує всі масові цифрові сервіси: потокове відео, месенджери, музику, платіжні інструменти, електронну комерцію та онлайн-освіту. Платформа, що не лише покриває 90% цифрових потреб користувачів, але й передусім акумулює державні інтернет-бюджети — ресурси, які раніше розподілялися між різними провайдерами, від інструментів пропаганди до проєктів цифровізації й систем спостереження.

Мета — створити сервіс, який, на думку влади, може все: скеровувати користувачів до пропагандистських програм, переглядати стрічки новин, відстежувати платежі, покупки та історію переглядів у режимі реального часу, просувати потрібний контент або цифровим способом «стирати» окремих осіб. Ті, хто виходить у публічну сферу, наприклад, музикант із критичним до влади інтерв’ю, повинні бути готові до того, що шлях від «іноземного агента» до «екстреміста» буде коротким. У реальності, де такий сервіс є єдиним вікном в інтернет, можна не лише прибрати музику, а й стерти ім’я людини з платформи одним кліком.

VK втілює далекосяжну концепцію: поступове перетворення інтернету на контрольовану державою інформаційну систему, де контент не поширюється вільно, а централізовано створюється, добирається й контролюється, як у традиційному телебаченні.

Однак ця модель працює лише у поєднанні з наростаючим тиском на конкурентні платформи. Попередній досвід із «Супутником», державною альтернативою Вікіпедії, та месенджером VK показав: без обмежень для популярних сервісів на кшталт Telegram, користувачі не перейдуть на нові платформи добровільно. У цьому контексті нинішні заяви про жорсткіші санкції проти Telegram виглядають як частина стратегії поступового витіснення альтернатив на користь централізованої, підконтрольної державі екосистеми.

Великі плани, хистка реальність

На початку червня розслідувальне видання iStories оприлюднило матеріал про ймовірні тісні зв’язки між Telegram і ФСБ. Оскільки серверний код месенджера залишається закритим, громадськості залишається лише вірити засновнику Telegram Павлу Дурову на слово: він послідовно заперечує будь-яку співпрацю зі спецслужбами.

Ми не заглиблюватимемося в технічні деталі цієї дискусії, вони не є критичними для загального контексту. Адже незалежно від того, наскільки сильним може бути тиск російської держави на Telegram у глобальному масштабі, платформа досі залишається одним із ключових інструментів для незалежних медіа у вигнанні, поруч із YouTube.

Але навіть найширший контроль російської держави над Telegram має межі. Навіть якщо на Дурова вдається тиснути, щоб змусити його видалити або заблокувати окремий контент, це щоразу вимагає зусиль: перемовин, тиску або погроз жорсткішими санкціями. Це не можна порівняти з прямим доступом до адміністративної панелі соцмережі на кшталт «ВКонтакте», яку можна контролювати буквально з будь-якого комп’ютера спецслужб. Схожа ситуація й із приватними чатами в Telegram: малоймовірно, що ФСБ має до них прямий доступ, принаймні, за підтримки самої компанії. Водночас кожному, хто потенційно цікавий російським спецслужбам: журналістам, правозахисникам, активістам — варто уникати конфіденційного спілкування через цей месенджер.

Національний месенджер, контрольований державою, — це зовсім інший масштаб. Коли новини, розваги, особисте спілкування й повсякденне онлайн-споживання користувачів зосереджені в одному середовищі, виникає форма соціального контролю, яку важко порівняти з окремими випадками тиску на зовнішні платформи.

Поточний розвиток VK чітко демонструє амбіції перетворити інтернет на єдиний державний сервіс: VK Video показує лише те, що схвалено владою, VK Marketplace просуває продукти від лояльних постачальників, а чарти VK Music формують з артистів, яких система вважає «надійними».

Саме тут варто згадати ключову відмінність між телебаченням і інтернетом. Інтернет влаштований так, що для кожного виглядає по-різному. Коли ми описуємо свій «власний» онлайн-простір, ми водночас говоримо щось про себе, ніби дивимось у дзеркало. Для одних інтернет — це академічна бібліотека, для інших — арена політичних дискусій, для ще когось — домашній кінотеатр. Інтернет формують самі користувачі. Телебачення ж це те, що створюють ті, хто контролює канали. У Росії воно здатне зробити з сірого чиновника президента й «батька нації». Може переконати аудиторію, що тема, яку вони щойно почули вперше, — найважливіша у їхньому житті. Більшість телезірок стають зірками за вказівкою. А кожна історія — навіть повністю вигадана — через повторення стає для глядача реальністю, від якої складно втекти.

Отже, мета — повна деполітизація та спустошення інтернету. Не через блокування, судові переслідування чи відкриту цензуру, а шляхом запобігання появі будь-яких небажаних новин. В ідеальному світі, до якого прагнуть ті, хто при владі, популярний інфлюенсер — це не особистий успіх чи показник охоплення, а офіційний статус, який можна надати або скасувати за потреби.

Сучасна Велика Британія демонструє, як можна здійснювати подібний контроль над публічним простором, який неможливо досягти виключно силовими методами. Адже відкриті переслідування відомих публічних осіб часто шкодять не лише їм, а й тим, хто їх організовує. Інша справа — можливість «зникнення» людини одним кліком: не просто «скасувати» її акаунт, як у Твіттері, а зробити так, щоб в інтернеті ця людина ніби ніколи й не існувала як публічна особа.

Між ідеологією та прибутком

З погляду російської держави, все має працювати так: контрольована, замкнена мережа з централізованим регулюванням контенту — чистий китайський інтернет. Але тут варто нагадати важливу річ: не слід плутати бажання і плани режиму з тим, на що він реально здатен.

Війна російської держави проти вільного інтернету триває вже 13 років. Протягом цього часу різні медіаменеджери, більші й менші, продавали владі цей утопічний проєкт. З кожною політичною ескалацією, від протестів 2011–2012 років, через анексію Криму до нинішньої війни-агресії проти України народжується нова хвиля «стартапів», що обіцяють те саме: перетворити інтернет на телебачення. Але всі ці проєкти мають одну спільну умову: мільярди з державного бюджету.

Історія VK, м’яко кажучи, не почалася вчора. Чутки про можливе блокування YouTube та масштабні плани з розвитку VK Video циркулюють щонайменше з довоєнного 2021 року. Вже сьогодні VK фактично монополізував ринок розповсюдження контенту без VPN. VK Video, який з точки зору влади значно успішніший за Rutube та інші бюджетні платформи, отримав найбільші інвестиції в контент і творців. За даними The Bell, у 2023 році VK витратив на артистів до півмільярда рублів (приблизно 5 мільйонів євро) за право публікувати їхні шоу на власній платформі. Компанія цілеспрямовано підписує контракти з відомими творцями, сподіваючись, що вони приведуть із собою свою аудиторію.

Це був насправді важливий політичний проєкт, але повний провал. Ідея полягала в тому, щоб вчасно «вимкнути YouTube», і водночас зробити так, щоб там просто нічого не залишилося дивитися. Проте інфлюенсери охоче прийняли державні гроші і, як тільки їхні контракти закінчились, з полегшенням повернулися на YouTube. Бо жодні гроші не замінять відсутності охоплення та чітких правил.

Під «чіткими правилами» блогери зазвичай мають на увазі працюючі системи рекомендацій, прозору статистику переглядів і справедливу монетизацію: на YouTube все це працює автоматично й відкрито. У VK багато що залежить від ручного втручання і більше схоже на систему державних субсидій.

Навіть VK зробив нову спробу створити месенджер перед початком війни-агресії проти України. Раптом згадав, що йому належить ICQ — сервіс, який колись був абсолютним монополістом і лідером ринку. Роки неефективного управління призвели до втрати його актуальності, не через конкуренцію, а тому, що для багатьох користувачів він просто втратив сенс. Під час цієї другої спроби ICQ зазнав редизайну, скопіювавши Telegram до останнього пікселя. У далекому вже 2022 році ідея полягала в тому, щоб зробити ICQ платформою, на яку держава примусово перенаправлятиме всіх користувачів «ворожих» месенджерів. І що вийшло? У травні 2024 року ICQ лаконічно оголосив про закриття платформи, опублікувавши відповідне повідомлення на власному сайті.

Одне зрозуміло: VK має амбіції стати одноосібним власником Рунету, а держава — володіти таким монстром. Однак поки це не масштабна державна стратегія, а радше великий проєкт перерозподілу бюджетних коштів. І для цього є вагомі причини.

По-перше, російський інтернет — це не Китайський, ні технічно, ні структурно. Те, що в Китаї централізовано планується і впроваджується, тут розпадається на безліч суперечок між конкуруючими гравцями. Китайський інтернет значною мірою ізольований від решти світу і побудований навколо кількох мегаплатформ. Сприяли цьому кілька простих чинників: величезний ринок з населенням 1,5 мільярда людей, де автономний інтернет-простір може ефективно функціонувати, та те, що користувачі навіть не знали про інші сервіси і тому їх не шукали.

По-друге, амбіції держави та керівництва VK можуть здаватися схожими на перший погляд, але насправді вони суттєво різняться. Менеджери державної компанії не зосереджені на результатах, вони контролюють процес. Боротьба за «суверенний інтернет» робить їх надзвичайно багатими. Тут не йдеться про прибуток, а про утримання контролю над грошовими потоками, і в цьому вони доволі успішні.

По-третє, у російському інтернеті немає монополій. Існує багато гравців, які зацікавлені в збереженні конкурентоспроможності онлайн-простору і не хочуть, щоб один монстр поглинув усіх інших. Наприклад, впливовий технологічний гігант «Яндекс» із власною екосистемою, великі торговельні майданчики Ozon і Wildberries, а також численні гравці, що прагнуть отримати державні субсидії в рамках імпортозаміщення. Росія — це система різноманітних «кланів» і груп інтересів, кожен з яких хоче отримати частку з державної скарбниці і, водночас, не бажає, щоб інші досягали успіху. Немає жодного ієрархічного процесу прийняття рішень, який би ланцюжком розповсюджувався зверху вниз. Ті, хто інвестує великі суми в пропаганду через Telegram, зовсім не зацікавлені в централізованому монополізованому каналі розповсюдження. Ті, хто хоче продати Rutube як російський аналог YouTube, точно не бажають успішної конкуренції з VK Video.

Саме тому весь проєкт суверенного інтернету, з усіма його витонченими ідеями: витіснення західних платформ, скупка контентмейкерів, поглинання усього трафіку, зрештою зводиться до банальних блокувань. Блокувань, які легко обходять ті, хто насправді хоче цього уникнути. Через це втрачена головна мета — контроль над суспільними дебатами та порядком денним.

Так, інтернет природно є ворогом авторитарних режимів. І так, спроби його обмежити триватимуть і надалі. Але російський інтернет колись створювали дуже талановиті люди у часи значної свободи. Натомість система державної влади, де боротьба за бюджетні кошти важливіша за реальні державні цілі, робить ідею побудови в Росії повністю контрольованого «китайського» інтернету ілюзорною. Звісно, життя громадян ускладниться, інтернет-свобода зазнає утисків. Проте, щоб створити китайський інтернет, треба ще й уміти його будувати, а це зовсім інша справа.

Цей текст було вперше опубліковано на німецькому сайті EJO 23 липня 2025 року. Українською переклала Олександра Ярошенко.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Стежте за нами у Facebook та LinkedIn.