За даними Міжнародної федерації журналістів, лише у 2023 році було вбито 119 журналістів. А з огляду на нинішні широкомасштабні конфлікти в Україні, Ізраїлі та Палестині, ця цифра загрожує ще більше зрости. Але як тоді бути зі спадщиною загиблих журналістів? Чи стануть вони героями, чиїми іменами створюються фонди, чи навіть моральними святими?

Медіа та воєнні конфлікти

Враховуючи поточну геополітичну ситуацію, увага медіа прикута до світових воєн. Вони цілодобово стежать за війною в Україні з лютого 2022 року та між Ізраїлем і ХАМАС з початку жовтня 2023 року. Раніше події в Нагірному Карабасі місяцями заповнювали сайти та газети, але потім мали відійти на другий план.

Проте медіа повідомляють не лише про загибель військових та мирних жителів – серед жертв війни фігурують імена журналістів. Якщо зосередитися лише на конфлікті на кордонах Ізраїлю, то, за даними Комітету захисту журналістів, з 7 жовтня 2023 року в цьому районі було вбито щонайменше 82 журналісти та інші працівники медіа (дані на 15 січня, прим. автора). У перший день загинуло найбільше журналістів, загалом шість осіб. Організація заявила, що це був найсмертоносніший місяць для журналістів з початку збору даних у 1992 році.

Але як формується спадщина загиблих воєнних кореспондентів та інших працівників медіа? Це описано в дослідженні Річарда Ступарта та Роба Шарпа (Richard Stupart, Rob Sharp) «Святі та свідки: чеснота та покликання у вшануванні пам’яті західних кризових журналістів». Для свого аналізу вони обрали п’ять кейсів журналістів, які загинули з 2010 по 2020 рік — Марі Колвін, Тіма Хетерінгтона, Камілла Лепажа, Джеймса Фоулі та Кріса Аллена (Marie Colvin, Tim Hetherington, Camille LePage, James Foley, Chris Allen).

Створення спадщини

Сьюзен Зонтаґ у своїй книзі «Спостереження за болем інших» стверджує, що не існує колективної пам’яті, а є те, що вона називає «колективними інструкціями». Це розповідь про те, як щось сталося, з додатковими образами, які залишаються в нашій пам’яті.

Ступарт і Шарп використовують ці приклади, щоб підкреслити важливий аспект, який уможливлює створення пам’яті про загиблого журналіста. Це привілейований статус білого євро-американця, який вирішив покинути «тепло домашнього вогнища» і піти допомагати «знедоленим».

Риторика «принесення в жертву» комфортного західного життя та готовності померти заради вищих цілей представляє конструкт наслідування нормативного ідеалу, який виправдовує можливу смерть. Це не тільки надає смерті більшої ваги, але й підтримує вислідну меморіальну цінність.

Використовуючи п’ять прикладів, автори виділяють чотири форми риторики, пов’язані зі смертю воєнних кореспондентів: моральні святі, гуманітарні космополіти, свідки та форма голосу.

Журналіст як святий

Моральний святий демонструє зображення померлих як тих, хто проявив моральну силу і пожертвував своїм комфортом заради блага інших. Це ілюструє випадок фотожурналістки Камілли Лепаж (Camille Lepage), яка загинула в Африці у 2014 році. Згідно з вебсайтом, присвяченим її спадщині, вона вирішила покинути безпечні стіни свого рідного міста Анже. Цим вона підтвердила своє рішення вирушити в невідоме. Спадщиною Лепаж управляє її родина, а серед донорів фонду її імені — вищезгаданий Комітет захисту журналістів.

У випадку з Крісом Алленом також акцентується, що він покинув комфортний дім і вирішив і жити в глиняних хатинах, разом з повстанцями, з якими він ділив їжу і воду. Це водночас підкреслює його скромність і смиренність, обидві якості, які є прикладом «хорошого характеру» і очікується від журналістів, що висвітлюють світові конфлікти.

Як показує цей приклад, наратив воєнної журналістики інколи містить начебто релігійний мотив. Це також відображається у фотожурналістиці у вигляді повторюваних візуальних тем, де горе та смерть часто зображуються у формі благочестя, а жінки зображуються як Діва Марія та ін. Цьому також сприяє мовне оформлення та використання виразів і символів з Біблії.

Космополітичний рятівник із ручкою в руках

Інший риторичний патерн зосереджується на спадщині журналіста як своєрідного рятівника чи «агента справедливості». Ці журналісти мали стати свідками злигоднів, які відбувалися з «забутими». Завдяки їхньому завзяттю до справи вдалося звернути увагу громадськості в потрібне річище. Таким чином вони стали представниками космополітичної моральної спільноти. Але водночас вони також стали свідками, які розповідали про страждання громадськості та потенційним гуманітарним працівникам.

Крім того, своєю роботою вони дали голос тим, кого інакше не можна було почути. Одним із прикладів є робота Марі Колвін, яка, згідно з вебсайтом заснованого її ім’ям фонду, врятувала життя 1500 жінок і дітей, які опинилися в таборі ООН, на який напали індонезійські війська в Східному Тиморі в 1999 році.

Відмовившись залишити табір разом з іншими журналістами та повідомляючи новини з місця подій, вона зрештою змусила ООН розпочати масштабну евакуацію цивільних. Цей випадок ілюструє, що журналістів можна зобразити як моральних героїв, які беруть на себе ролі, які ми б інакше асоціювали з гуманітарними працівниками.

Гуманітарний працівник чи журналіст?

Але тут ми стикаємося з проблемою, яка стосується сучасної журналістики як такої. Навіть воєнні кореспонденти страждають від безробіття тому змушені шукати роботу деінде. Часто вони стають частиною гуманітарних організацій, з якими все одно змушені співпрацювати. Таким чином, ця сфера стає не журналістикою, а професійною гуманітарною діяльністю.

Однак автори дослідження «Святі та свідки: чеснота та покликання у вшануванні пам’яті західних кризових журналістів» не ігнорують спадок і жертви, які приносять воєнні кореспонденти. Про це свідчать слова президента Комітету захисту журналістів Джоді Гінсберг у 2022 році, які цитують автори:

«Раніше знак “преса” на спині або спереду вважався формою захисту. Зараз я боюся, що це, навпаки, робить вас мішенню».

Цей текст було вперше опубліковано на чеському сайті EJO 23 квітня 2024 року. Українською переклала Олександра Ярошенко.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Джерело зображення: Flickr/CC.

Стежте за нами у Facebook.