Ще кілька років тому українські журналісти-розслідувачі викривали корупційні схеми, стежили за деклараціями чиновників і розповідали про зловживання владою. Сьогодні багато з них займаються зовсім іншою роботою: встановлюють особи російських військових, аналізують супутникові знімки, відшуковують сліди депортації українських дітей і документують свідчення людей, які пережили тортури, окупацію чи втрату близьких. Повномасштабна війна змінила саму професію журналіста-розслідувача. Цю трансформацію досліджують Йогана Котішова (Johana Kotišová, Університет Амстердама, Нідерланди), та Дарія Орлова (Dariya Orlova, Могилянська школа журналістики Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна) у новій статті OSINV vs. Core International Crimes: Practices and Professional Identities of Ukrainian Journalists, Investigators, and Researchers Investigating Atrocities.
Авторки звертають увагу на явище, яке ще десять років тому залишалося нішевим інструментом ентузіастів, а сьогодні стало одним із ключових способів документування війни. Йдеться про OSINV (Open Source Investigations) — розслідування на основі відкритих джерел. Соціальні мережі, Telegram-канали, супутникові дані, геолокація світлин і відео, відкриті бази даних дедалі частіше стають інструментами встановлення фактів, які потенційно можуть бути використані в судових процесах щодо воєнних злочинів. Дослідження базується на інтерв’ю з українськими журналістами, дослідниками та представниками правозахисних організацій, які документують міжнародні злочини під час російсько-української війни. Аналізуючи їхній досвід, авторки показують те, як змінюється професійна самоідентифікація людей, які цими інструментами користуються.
Сьогодні розслідування воєнних злочинів починається не на місці події, а часто за комп’ютером. Журналісти аналізують російські соціальні мережі, шукають сліди військових підрозділів, перевіряють маршрути пересування техніки, зіставляють десятки цифрових фрагментів інформації. Відкриті джерела дозволяють отримати доступ до інформації з територій, куди незалежні журналісти фізично потрапити не можуть. Якщо окуповані території закриті для медіа, то цифрові сліди залишаються доступними для вивчення, й тому OSINV дедалі частіше називають способом подолання «туману війни». Втім, стаття переконливо демонструє, що технології не замінили класичну журналістику. Інтерв’ю зі свідками, виїзди на місця подій, розмови з потерпілими, військовими та експертами залишаються ключовими елементами роботи. Жоден супутниковий знімок не може розповісти про пережитий досвід так, як це робить людина. Навіть найточніші цифрові дані потребують людського контексту. Учасники дослідження наголошують: відкриті джерела допомагають знайти факти, але лише свідчення дозволяють осмислити їхнє значення. Журналісти дедалі частіше співпрацюють із прокурорами, правозахисниками та міжнародними структурами, обмінюються інформацією і вчаться працювати з категоріями міжнародного гуманітарного права. Проте вони не готові перетворюватися на слідчих чи прокурорів, попри спільну мету встановлення правди, журналісти наполягають на збереженні професійної автономії та права діяти за власними стандартами.
Найглибші зміни, однак, відбуваються не на рівні технологій, а на рівні професійної ідентичності. Журналіст, який розслідує воєнні злочини, уже не є лише спостерігачем. Він одночасно виступає дослідником, детективом, архівістом, захисником суспільного інтересу, посередником між потерпілими та аудиторією. Його робота стає частиною процесів боротьби за справедливість і збереження пам’яті, й у цьому сенсі журналістика дедалі тісніше переплітається з правозахисною діяльністю. Учасники дослідження говорять й про свою мотивацію. Для багатьох із них документування воєнних злочинів стало особистою відповіддю на війну. Якщо військові захищають країну зі зброєю, то журналісти намагаються захищати її через встановлення фактів і збереження доказів. У їхніх розповідях професійний обов’язок часто поєднується з громадянською відповідальністю, а прагнення інформувати суспільство — із прагненням наблизити справедливість.
Водночас зростає значення міжнародної солідарності. Журналісти активно співпрацюють із колегами з інших країн, обмінюються методиками, спільно створюють архіви й удосконалюють інструменти цифрових розслідувань. Україна поступово стає одним із глобальних центрів розвитку практик документування воєнних злочинів. Досвід, який формується сьогодні в умовах війни, вже використовується й може бути використаний у майбутньому для розслідування злочинів в інших конфліктах світу. У той час як суспільство звикло говорити про зміни в армії, політиці чи економіці, авторки показують зміни в іншій сфері — у журналістиці. Історія OSINV в Україні є історією того, як професія, що традиційно розповідала про події, поступово стала брати участь у встановленні історичної правди про них.
Погляди, висловлені на цьому сайті, належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO.
Джерело фото: Pexels.
Стежте за нами у Facebook та LinkedIn.
Tags: OSINT, OSINV, інтерв'ю, журналістика війни, розслідувальна журналістика, розслідування
