Українські медіа “не бачать” волонтерів, переселенців та родичів бійців АТО – таких висновків дійшли автори моніторингу, що проводився минулого місяця ГО “Телекритика” та Інститутом масової інформації в рамках проекту ОБСЄ. Результати дослідження, що мало на меті виявити, як українські ЗМІ розподіляють свою увагу серед різних груп, пов’язаних зі збройним конфліктом на Донбасі, представили та обговорили 21 грудня під час дискусії «Роль ЗМІ у розв’язанні конфлікту: українські реалії».

Реакція замість аналізу

Українські медіа недооцінюють свого впливу на суспільство і некритично подають інформацію про війну, кажуть експерти. “Конфлікт на Сході, з одного боку, консолідував українське суспільство, але, з іншого, створив передумови для певної міжгрупової напруги, – вважає Марина Безкоровайна, керівник програм розвитку ЗМІ Координатора Проектів ОБСЄ в Україні. – Вплив медіа на формування дискурсу беззаперечний і постійно зростає, що особливо помітно в регіонах”. Однак, за словами Безкоровайної, самі працівники медіа часто не усвідомлюють своєї місії та впливу на формування суспільної думки, а це веде до порушення стандартів.

“Журналісти провідних онлайн-видань цитують прес-релізи та зведення Генштабу АТО, дописи Дмитра Тимчука та його групи “Інформаційний спротив” на Facebook, тобто подають інформацію, яку не можуть перевірити, – констатує експертка ІМІ Олена Голуб. За її словами, 90% матеріалів про конфлікт на Сході – новини, аналітики натомість майже немає.

Це підтверджують також журналісти, які аналізували регіональні ЗМІ. “У гонитві за оперативністю втрачається якість, – каже Майя Голуб з Луцька. – Я моніторила волинські ЗМІ й мене здивувало, як часто журналісти не пишуть про час і місце події. Також були випадки “паркетних новин” – журналісти онлайн-видань передруковують прес-релізи або “репостять” новини з Facebook, не додаючи нічого нового”.

Інша регіональна журналістка –  Надія Бабинська з Чернівців – зазначає, що однією з проблем професії як в контексті АТО, так і поза ним, є реактивність. “Нема такого, щоб журналіст брав якусь тему і розробляв її – ми надто прив’язані до інфоприводів, – каже вона. – Це стосується і переселенців: якщо в їхньому житті є інфопривід, це буде транслюватися, якщо ні – про них забудуть. З іншого боку, я помітила, що в регіональних ЗМІ переселенців іноді називають навіть не переселенцями, а “людьми, які приїхали з Донецької чи Луганської області”, намагаючись не відокремлювати в ізольовану групу. Це, на мою думку, плюс”.

Медійний дискурс про переселенців змінюється

Експерти вказують на непропорційність висвітлення різних вразливих груп. Так, переселенцям присвячено 0,6% усіх матеріалів друкованих ЗМІ, в онлайн-виданнях – 0,4%. Родинам військових та мешканцям окупованих територій приділяється ще менше уваги – по 0,2%. “Іншими словами, це просто одиничні випадки”, – каже Олена Голуб.

Теза про негативну стереотипізацію людей, що виїхали з Донбасу, як засвідчило дослідження, не підтвердилася. “Ми очікували, що буде більше негативу про переселенців, – зізнається Ніна Сорокопуд, представниця Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. – Однак ця тема висвітлюється хоч і мало, але все ж скоріше в позитивному руслі”.

Модератор дискусії Діана Дуцик з цього прводу зазначила , що негативний тренд у медіапросторі щодо внутрішньо переміщених осіб був досить сильним на початку конфлікту і змінити його вдалося лише завдяки спільним зусиллям журналістів.

“Ми справді  реагували на негатив у журналістських матеріалах щодо переселенців, зв’язувалися з редакціями, – додає виконавчий директор ІМІ Оксана Романюк. – Але у мене склалося враження, що журналісти в цілому стали менше писати на таку “хитку” тему. За рахунок цього і негативних статей стало менше”.

Героїзація на українському телебаченні

ГО “Телекритика” під час дискусії представила результати моніторингу телевізійних новин та ток-шоу на 20 регіональних та 7 центральних каналах за період 16-22 листопада. Як пояснює програмний директор організації Роман Шутов, метою дослідження було виявити, якою є роль медіа у конфліктності українського суспільства, якою мірою журналісти дотримуються професійних стандартів, чи рівномірно висвітлюються різні групи, дотичні до конфлікту і чи несуть медіаповідомлення в собі якісь судження чи стереотипи, щоможуть посилити чи, навпаки, зруйнувати бар’єри між різними соціальними групами.

Експерти “Телекритики” з`ясували, що телеканали тяжіють до емоційно окресленої подачі інформації про конфлікт на Донбасі, зокрема – до героїзації ЗСУ та демонізації іншої сторони. За словами Романа Шутова, бійці АТО є найбільш активно висвітлюваною групою конфлікту на українському телебаченні (згадуються у 12% матеріалів центральних телеканалів та у 10% контенту регіональних), однак подача інформації щодо них не відповідає журналістським стандартам. “Медійний дискурс окреслює чітку лінію між “своїми” і “чужими”, – каже він. – З одного боку в нас “герої”, “захисники”, “наші хлопці”, з якими журналіст сам себе асоціює, а з іншого – “загарбники”, “терористи”, “проросійські бойовики””.

Крім цього, дослідження виявило, що регіональні ЗМІ приділяють переселенцям та волонтерам більше уваги, ніж центральні. На семи центральних каналах за тиждень вимушено переміщені особи згадувалися вісім разів. Що ж до іншої сторони конфлікту, то на центральних каналах вона згадується здебільшого в негативному руслі, а мешканцям окупованих територій уваги майже не приділяється. Однак, як зазначив програмний директор ГО “Телекритика”, слід пам’ятати, що завдання моніторингу полягало у виявленні фактів, а не винесенні оцінок, і охоплювало матеріали за один тиждень, що не дає змоги говорити при стійкі тенденції.

Координатор проекту “Без кордонів” Максим Буткевич додає, що явища на кшталт розподілу на своїх і чужих нині лише посилюються. “У більшості випадків журналіст не має наміру роздмухати ненависть. Як правило, йдеться про недотримання стандартів, необережність або недбалість”, – каже він.

Чи можна уникнути емоцій у матеріалах про війну?

Разом з тим, думки експертів щодо того, наскільки важливо уникати емоційного забарвлення, розповідаючи про події на Сході – розділилися. Василь Мірошниченко з Українського кризового медіацентру навів приклад Великої Британії у контексті війни в Іраку. “Якщо ви проаналізуєте, як британські ЗМІ висвітлювали вторгнення в Ірак, то зрозумієте, що пропаганда та фреймінг існують не лише в українському медіапросторі, – зазначив він. – Європейці не сприймають надмірної прямолінійності, коли йдеться про механізми російської пропаганди, але я не знаю, як про неї можна говорити “тонко”. Потрібно розуміти, що журналісти теж люди, і для нас нормально героїзувати свою армію. Це ж не замовлення – ми справді в це віримо”.

Антоніна Черевко з International Media Support також вважає, що не можна вимагати від українського журналіста однаково висвітлювати конфлікт в Афганістані і в Україні. “Це заперечення нормальних людських емоцій, – стверджує вона. – Це не означає, що можна бути суб’єктивним, але давайте будемо реалістичні: Росія зараз проводить бомбардування Сирії через те, що в російських ЗМІ були негативні публікації про сирійців? Ні. Навіть якщо ми всі примиримося, це само по собі не стане причиною завершення конфлікту”.

Із таким піходом не погоджується Максим Буткевич: “Була ціла низка ситуацій, на яких ті ж ВВС обпеклися і навчилися займати позицію незалежну, а іноді й опозиційну стосовно позиції уряду. Тобто ми не перші, хто потрапив у таке становище, і нам доведеться виробити свій словник етичної термінології. Інакше ми перетворимося на віртуальне міністерство пропаганди”.

Його підтримує і журналістка “Громадського” Анастасія Станко. На її думку,  не висвітлюючи життя мешканців на окупованих територіях, журналісти сприяють їхній ізоляції: “Ми мусимо показувати обидві сторони конфлікту. Складається враження, що “по той бік” люди не живуть, не ходять на роботу, що їх взагалі немає. Не можна також і сприймати на віру все, що ми дізнаємося від Генштабу. Я теж громадянка України, але на війні нічого не рятує краще за правду.”

Станко наводить приклад ІДІЛ, вказуючи, що життя мирних мешканців на територіях, підконтрольних терористичній організації, не отримує належної уваги медіа, тоді як саме вони траждають найбільше. “Ми не хочемо цього бачити й чути, а треба, інакше нам буде важко налагодити контакт із цими людьми [жителями зони конфлікту] в майбутньому”, – додала журналістка.

Право на фото: ГО “Телекритика” 

На знімку: Роман Шутов, Оксана Романюк, Олена Голуб