Повідомити громадськість про незаконну забудову, вирубування дерев чи резонансне ДТП в наш час може не лише журналіст, але й звичайна людина, ставши таким чином громадянським журналістом. В останні роки громадянська журналістика стала важливим ресурсом для мейнстримних медіа у світі – досить пригадати події Арабської весни. В Україні з’являється дедалі більше “продуктів” громадянської журналістики, але значною мірою громадянська журналістика залишається ще мало розвиненою.

Коли з 22 по 24 березня Київ був фактично заблокований сніговою стихією, головними “інформаторами” традиційних ЗМІ стали так звані громадянські журналісти. Тоді аматорське відео з youtube використовували як новинні сайти, так і телеканали.

Невдовзі після цієї ситуації Європейська обсерваторія журналістики опублікувала статтю з детальним аналізом роботи медіа в умовах снігового колапсу. “Аматорські ролики, де пасажири штовхають тролейбус, або сноубордист, причеплений до машини, їде по дорозі, миттєво поширювались через соціальні платформи, збираючи сотні тисяч переглядів і коментарів,”– зауважує автор статті, зазначаючи, що фейсбук-сторінки “Это Киев, детка!” та  “Неинтересный Киев” фактично перетворилися на новинні платформи.

Описані факти є очевидними проявами громадянської журналістики. Якщо коротко – то це діяльність простих людей, які збирають та поширюють значиму інформацію. Інколи це явище називають також вуличною журналістикою.

Окрім згаданих снігових історій є інші відомі приклади вуличного репортерства в Україні, як-от: чоловік відмовився прибрати свою машину заради проїзду Віктора Януковича, опублікував відео цієї події на youtube, звідки воно перекочувало в новину на “Українській правді” від 22 жовтня 2012 року. Або ж інший показовий випадок: під час святкування Нового (2013) року в Івано-Франківську п’яний водій виїхав на пішохідну зону в самому центрі міста і збив восьмеро людей. Любительське відео інциденту використовували загальнонаціональні телеканали.

Опублікувавши цікаву статтю на власному блозі чи запостивши актуальне відео на youtube, кожен колишній споживач медіа-контенту, стає його автором. А завдяки соціальним мережам донести його до аудиторії не є проблемою. Отже, за бажання громадянським журналістом може стати будь-хто.

Однак така аматорська журналістика не обов’язково має ситуативний характер. Існують цілі спільноти громадянських журналістів та спеціально створені для такої діяльності платформи.

Піонером в цій сфері в Україні є сайт “Майдан”, який з’явився 2000 року у відповідь на замовчування про акції протесту, пов’язані зі зникненням журналіста Георгія Ґонґадзе. Згодом, під час Помаранчевої революції 2004, сайт активно висвітлював події з Майдану, а пізніше засновники порталу заснували громадську організацію. Попри те, що інформаційна діяльність порталу “Майдан” не претендує на статус професійної журналістики, були вироблені принципи інформаційної політики. У них зазначається, що автором може стати кожен, однак за умови, що він пише на пріоритетні для цього сайту теми. Окрім того, авторам роз’яснюють критерії якості матеріалів: надавати перевагу фактам, підкріплювати їх аргументами, не поширювати чуток, вказувати першоджерела і так далі. Очевидно, що на сайті переважають матеріали політичної тематики.  Хоча сайт по суті є опозиційним, він проголошує себе незалежним від будь-яких політичних партій.

За допомогою інтернет-архіву Wayback Machine я простежила активність сайту “Майдан” впродовж всього його існування. Звісно, архів демонструє не конкретні редагування сайту, а лише те, як сам Wayback Machine фіксував сторінки. Проте неважко помітити, що найбільшу популярність “Майдан” мав у 2005 році (одразу після Помаранчевої революції). У 2012 році знову активізувався, що можна пояснити зростанням політичної активності громадян у зв’язку з парламентськими виборами.

На сьогодні сайт досить активно працює у соцмережах. Станом на 12 червня на фейсбук-сторінку “Майдану” підписані більше 4000 осіб.

Інший відомий портал “ХайВей” існує з 2005 року. Він позиціонує себе як платформу громадянської журналістики в Україні. Автором може стати будь-хто, писати можна на будь-які теми. На порталі є штат редакторів, які прочитують матеріали і якщо натрапляють на такий, що вартий першої сторінки,  – допрацьовують, виправляють граматичні помилки, добирають фотографії. На публікації власних матеріалів успішні автори у перспективі можуть навіть заробляти гроші.

Якщо проглянути історію “ХайВей” у тому ж архіві Wayback Machine, то стає зрозуміло, що найбільш продуктивно ним користувалися 2008 року. Потім активність сайту різко впала. Зараз на ньому чимало комерційної реклами – і в той же час сайт зовсім не представлений у соцмережах, що видається дивним для “платформи громадянської журналістики”.

І “Майдан”, і “ХайВей”, які були актуальними платформами громадянської журналістики для 2000-х років, виглядають дещо застарілими для сучасних умов розвитку технологій медіа та журналістики загалом.

Окрім цих двох найвідоміших порталів громадянської журналістики існують більш нішеві тематичні інтернет-видання з користувацьким контентом. Наприклад, спільнота блогів про культуру “СУМНО” публікує цікаві й фахові статті, рецензії, огляди, фоторепортажі.

Крім того, власні інструменти громадянської журналістики пропонують професійні ЗМІ, як наприклад проект “Я-Кореспондент”. Він дозволяє користувачам завантажувати власні репортажі. Причому початківцям пропонує підказки: головне – спочатку; вибудуйте логічну схему; змусьте всіх відчути реальність того, що відбувається і так далі. На “Я-кореспондент” публікують різні за тематикою матеріали: про стан доріг у Полтавській області, стрілянину з вікон житлового будинку в Києві, масове отруєння собак на Дніпропетровщині. Жителі Теремків (район Києва) використали “Я-Кореспондент” для того, щоб розповісти про свою проблему: замість будівництва дитячого садка землю в їхньому районі передали Національному банку України. Загалом же щодня на цьому розділі сайту “Кореспондент” з’являється до десятка подібних любительських матеріалів. Найбільш відвідувані за всю історію існування проекту репортажі отримували десятки тисяч переглядів.

Повідомити щось важливе можна і через сайти телевізійних новинних програм. Наприклад на сайті Podrobnosti.ua є розділ “повідомити новину”. Інформаторам надають можливість завантажити фото або відео, а також обіцяють конфіденційність. Схожий розділ є і на сайті телеканалу СТБ.

Така ситуація, звісно, не є винаходом українських медійників: подібні проекти є у CNN, the Guardian, Aftonbladet (популярної шведської газети). У недавньому матеріалі the Economist  зазначається, що зараз все частіше очевидці подій публікують свої матеріали у соцмережах, а не за допомогою спеціальних платформ професійних медіа. За інформацією the Economist, у 2005 році майже весь згенерований користувачами контент, що використовували BBC, був наданий безпосередньо організації. Зараз же половину таких матеріалів знаходять у соціальних мережах. Так, у BBC створений окремий відділ, працівники якого займаються пошуком, відбором та верифікацією цікавого контенту в соціальних медіа. Подібні, але менші відділи існують у всіх провідних виданнях західних країн.

Хоча провідні українські медіа дедалі частіше беруть матеріали із соцмереж, системне використання плодів громадянської журналістики загалом залишається ще неналагодженим. Втім, можна прогнозувати, що запит на контент громадянських журналістів з боку мейнстримних медіа буде зростати, адже навіть найбільший штат журналістів провідних медіа вже не може конкурувати з мільйонною армією потенційних громадянських журналістів, озброєних мобільними телефонами з камерами та швидким доступом до мережі.