Україна стоїть на порозі революції: на вулицях, у соціальних мережах і медіа. Цього разу мова йде не про поодинокі онлайн протести, хоча саме соціальні мережі і цифрові медіа відіграли важливу роль в організації Євромайдану. Яку саме – у матеріалі Європейської обсерваторії журналістики.

Такої консолідації українського суспільства у боротьбі з існуючим режимом не можна пригадати з часів Помаранчевої революції 2004 року. Тож не випадково сьогоднішні події порівнюють з Помаранчевим Майданом, а протести, що охопили всю Україну після  провалу підписання угоди про асоціацію з ЄС, нарекли Євромайданом. Але цього разу є один нюанс, який кардинально вплинув на перебіг подій: мова йде про роль Інтернету і соціальних мереж у формуванні і підтриманні протестного руху.

Про значення соціальних мереж почали говорити після “Арабської весни”. Деякі і досі переконані, що у Єгипті й Тунісі головну роль зіграли Facebook і Twitter. Активісти використовували їх з метою налагодження комунікації. Проте думка, що революції стали можливими виключно завдяки соціальним мережам й Інтернетові, є хибною. Інтернет лише надав додаткові можливості, а вирішальну роль зіграла активна позиція людей, які виходили на протести в офлайн – у реальний світ.

Повертаючись до подій в Україні, у часи Помаранчевої революції кількість користувачів Facebook серед українців була дуже низькою, а Twitter взагалі не існувало як платформи. У той період українці творили революцію, виходячи на Майдан Незалежності, де готові були стояти за чесні вибори дні і тижні. Тоді вони ще не чули про так звану революцію лайків і соціальні мережі, що можуть формувати ілюзію протесту і хибне відчуття виконаного громадянського обов’язку після публікації гнівного посту чи лайку під звинуваченнями на адресу представників влади. Такі дії не виходять за межі онлайн простору – там же вони зароджуються і вмирають, не приносячи відчутних результатів у реальному житті. Цим пояснюється сумнівне ставлення до ролі соціальних мереж під час зародження революційних настроїв населення.

Проте події останніх тижнів в Україні показали, як Інтернет і соціальні мережі можуть перетворитись на потужний інструмент в руках людей, гнів яких досяг точки кипіння і які готові відірватись від моніторів і вийти на вулиці, аби боротись за свої права. У такому разі революція, як і годиться, відбувається у світі офлайн, а Інтернет простір є лише вторинною платформою, яка дозволяє поширювати важливу інформацію і зорганізовувати людей. В результаті онлайн активність тільки доповнює офлайн активність, а не підміняє її.

Хронологія подій

Сьогодні про Україну не говорить хіба що лінивий. Якщо свою думку вже артист Микита Джигурда і комік Гарік Харламов висловили, то що й казати про медіа? Чи не щодня матеріали про Україну з’являються у провідних англомовних виданнях (“The Financial Times”, “The Washington Post”, “The Guardian”, “The New York Times” та інших). Ми потрапили на першу шпальту французького видання “Le Monde” із заголовком “Українці повстали” і підзаголовком “Європа має підтримати демократичні прагнення Києва”. Обличчя журналіста онлайн видання “Українська правда” і “hromadske tv” Мустафи Найєма прикрашає обкладинку польської загальнонаціональної газети “Gazeta Wyborcza”. Окрім того, що кількість видань зростає кожен день, вони ще й відкрито висловлюють підтримку українцям у їхній боротьбі.

Варто згадати і про те, що Євромайдан перетворився на явище міжнародне. Мітингувальники виходять не лише на центральні площі українських міст. Євромайдани проходять у понад десяти європейських містах (Парижі, Берліні, Стокгольмі, Брюсселі, Відні, Женеві, Страсбурзі, Мілані, Осло, Брюгге, Варшаві, Лондоні), а також у Канаді, США й Ізраїлі.

А почалось все у четвер, 21 листопада, коли стало очевидним, що угода про асоціацію між Україною і ЄС підписана не буде, а візит Віктора Януковича до Вільнюса – це остання спроба замилити очі українцям і Європі. Того ж дня спалахнула перша хвиля протестів, ініційована громадськими активістами і журналістами незалежних українських видань. Хештег #Євромайдан швидко прижився і посів топову позицію в українському Twitter. За словами Максима Саваневського, засновника сайту “Watcher”, інтенсивність використання цього хештегу у період з 21 по 28 листопада становила 1500-3000 повідомлень на годину. Якщо говорити про місце повідомлень із хештегом #Євромайдан у всій мікроблоговій платформі Twitter, то кожен тисячний твіт у світі має цей хештег. А 1 грудня, коли спостерігалось найактивніше обговорення, кожен двохтисячний твіт у світі публікувався з цим хештегом. Про це, знову ж таки, повідомляє сайт “Watcher”.

У неділю, 24 грудня у центр Києва на протест на підтримку євроасоціації вийшло близько 100 тисяч учасників. В інших містах України відбулись менш чисельні протести (в середньому – до тисячі учасників). В основному мобілізація сил відбувалась через Twitter і Facebook. Так, було створено спільноту “ЄвроМайдан” на Facebook і кілька зустрічей. На той момент недільний протест був піковою революційною точкою, після якої активність населення почала вщухати. За моїми особистими спостереженнями залишалась велика група скептично налаштованих людей, які не бажали підтримувати Євромайдан. По-перше, серед них були ті, хто розчарувались у Помаранчевій революції. По-друге, були й такі, хто з самого початку виступали проти асоціації з ЄС, а тому очевидно тримались осторонь протестів. По-третє, залишалось багато українців, які умовно підтримували Євромайдан, але “протестували”, сидячи вдома на дивані або лайкаючи карикатури Віктора Януковича. Зважаючи на ці фактори, протягом наступного тижня рішучість українців могла зійти нанівець і перейти повністю в онлайн.

Проте в ніч з 29 на 30 листопада сталось те, що сколихнуло українців і дало потужний поштовх для ще масштабніших протестів. “Беркут” у звірський спосіб розігнав протестувальників, що чергували на Майдані Незалежності всю ніч. Серед жертв насильства були здебільшого студенти – іншими словами, ще діти. Були також і молоді дівчата, які отримали тяжкі тілесні ушкодження від рук і кийків беркутівців. Після цих подій тема асоціації відійшла далеко на другий план. Нагальним питанням стала боротьба зі злочинним режимом.

У чому ж сила Інтернету і соціальних мереж?

Як уже зазначалось вище, у Facebook пролунав перший заклик до мобілізації зусиль і виходу на протести. На сьогодні за новинами спільноти “ЄвроМайдан” слідкує майже 140 тисяч користувачів Facebook, а за спільнотою “Євромайдан SOS” – 18 тисяч. Спільнота “ЄвроМайдан” перетворилась на справжній агрегатор новин. Новини збираються з усіх незалежних медіа: як українських, так й іноземних. Також на сторінці публікується важлива інформація, оприлюднена авторитетними користувачами Facebook.

Можу сказати, що ще ніколи моя стрічка новин так швидко не оновлювалась. При цьому пости, непов’язані із Євромайданом, становили не більше 10% усього контенту. За дві хвилини публікація про допомогу чи важливу інформацію, розміщена у спільноті “ЄвроМайдан”, могла набрати 20 шерів і близько 50 лайків. Але якщо порівняти кількість підписників однієї зі згаданих груп з 500-тисячним протестом у Києві 1 грудня (за деякими оцінками – мільйонним), то чітко видно, що Інтернет спільнота становить лише четверту частину від реальної кількості людей, які вийшли на вулиці.

Проаналізувавши активність користувачів у Facebook, можна визначити кілька яскравих тенденцій. По-перше, значна увага користувачів була прикута до лідерів думок, серед яких – здебільшого громадські активісти та журналісти. Вони брали активну участь у подіях, а також публікували власну аналітику, прогнози і ділились враженнями, які часто були дуже емоційними і критичними. У цьому сенсі лідери думок виступили своєрідними ньюзмейкерами: їхні пости у Facebook надавали більше інформації і глибинного аналізу, аніж деякі традиційні медіа.

Facebook перетворився на таку собі блогосферу: довжина постів необмежена, а тому вони часто перетворювались у колонки. Звичайні користувачі вважали за потрібне поділитись власними версіями про те, кому вигідний Євромайдан, які інтереси переслідують представники опозиції і чим все зрештою закінчиться. Найбільше дискусій спровокував розгін мітингувальників під Адміністрацією Президента у неділю, 1 грудня.

Окрім так званих колонок, було ще три групи найбільш поширених публікацій : публікації з активною громадянською позицією, меми та інформаційні пости. Перша група постів була особливо популярною, збирала велику кількість лайків і формувала позитивну атмосферу. Це були пости на тему «Чому я піду на Євромайдан?». Інформаційні пости містили різну корисну інформацію, яку користувачі хотіли поширити для великої аудиторії.

На мою думку, поява і популярність інформаційних постів є другою яскравою особливістю, що проявилась у соціальній мережі під час Євромайдану. Відбувся перехід від так званих громадянських журналістів до громадянських інформаторів. Виявилось, що за допомогою Facebook можна оперативно вирішувати велике коло питань. Наприклад, саме у Facebook виникла група KyivHost, у якій всі бажаючі пропонували житло тим, хто приїхав на Євромайдан з інших міст. Лише згодом ця група матеріалізувалась у невеличку службу, до якої можна і зараз звернутись на вході до Михайлівського собору.

Спільнота “Євромайдан SOS” пропонує юридичну підтримку і публікує багато закликів про допомогу від таких, як “знайшли дитину, що загубилась”, “розшукуємо людину, яка пропала без вісти” до “мітингувальникам потрібні продукти харчування, теплий одяг, тощо”. Через інформаційні пости поширюється інформація про організаційні деталі мітингів (час, місце), попередження про можливі провокації, правила поведінки на мирних протестах і т.д. У такий же спосіб користувачі Facebook закликають іноземні медіа звернути увагу на події в Україні, а російські медіа – висвітлювати їх чесно і неупереджено.

Інформаційні пости мали й зворотну сторону медалі: часто стрічка новин “засмічувалась” новинними повідомленнями, які давно втратили свою актуальність. Так наприклад, інформація про дитину, яка загубилась, вже не була актуальною через півгодини після її опублікування у мережі. Проте люди продовжували поширювати її навіть наступного дня.

Не можна не згадати, що представники влади і провладні медіа також користуються соціальними мережами, що, безперечно, має негативні наслідки. Через хештег #Євромайдан запускається багато спаму і “страшилок”, щоб дезінформувати або створити паніку. Наприклад, і досі у Facebook йде мова про буцімто мобілізацію Збройних Сил України та підготовку танків для розгону мітингів. Поширення такої інформації – це типовий маніпулятивний хід, використаний для залякування. Представники влади вдались і до іншого улюбленого методу – поширення підробних зображень. Так, у мережі “гуляла” фотографія, де протестувальник б’є кийком беркутівця, хоча насправді це було оброблене у Photoshop зображення. Також створювалось багато псевдоінформаційних приводів, на які медіа і користувачі соціальних мереж реагували. Наприклад, історія з поваленням пам’ятника Леніну – це справжнісінька маніпуляція, спрямована на відвернення уваги людей від більш нагальних питань.

Якщо говорити про роль Інтернету в цілому, то він надав таку безцінну можливість як збір грошей спільнокоштом або краудфандинг. На сайті “Велика ідея” з’явився проект під назвою “Зігрій та нагодуй Майдан”. Всього за кілька днів було зібрано майже 85 тисяч гривень. Проте були і такі, які хотіли наживитись за рахунок останніх подій. Створювались несправжні профілі із закликом підтримати фінансово Євромайдан, а кошти треба було переховувати на чиїсь особисті рахунки.

І насамкінець, щоб оцінити роль Інтернету в умовах революції, достатньо згадати крок, на який пішов Інтернет-провайдер “Воля”. Він надав своїм клієнтам у центрі Києва максимальну швидкість Інтернету і закликав відмінити паролі до WiFi-точок, аби ними могли скористатись протестувальники.

Традиційні медіа vs Онлайн медіа

Як завжди, найбільш підготовленими до висвітлення подій виявились онлайн медіа. Ця теза підтверджувалась і раніше. Достатньо згадати погодний апокаліпсис у березні цього року, коли газети взагалі не вийшли в друк, а телевізійні новини не мали достатньої кількості відео для сюжетів, оскільки знімальні групи були скуті у пересуванні через погодні умови.

Цього разу причин вищої популярності онлайн ЗМІ порівняно з традиційними виявилось декілька. По-перше, лише онлайн медіа пропонували читачам оперативне оновлення новин. Більше того, деякі могли дозволити собі вести відеотрансляцію подій наживо протягом 10-12 годин поспіль. Якраз на початок грудня припало відкриття онлайн телеканалу “hromadske tv”, що почав виходити в ефір в режимі реального часу. Його кореспонденти, працюючи в різних локаціях, давали прямі включення з місця подій. За словами журналістів “hromadske tv” одночасно онлайн канал дивилось в середньому 40-50 тисяч осіб.

По-друге, на відміну від більшості традиційних ЗМІ, серед онлайн медіа можна було знайти такі, що висвітлювали події неупереджено і були позбавлені цензури. В Інтернеті з’явився перелік таких медіа, серед яких: “Українська Правда”, згадане “hromadske tv”, “Ліга”, Радіо Свобода. З телеканалів можна було довіряти “5 канал” і “Новини 24”.

Проте саме ці медіа мали найбільше проблем з нормальним функціонуванням. Жертвою DDos-атак кілька разів ставав сайт “Українська Правда”. У таких випадках редакція висвітлювала новини у Facebook і Twitter, що знову вказує на важливу роль соціальних мереж. Були вигадані і більш “вишукані” методи боротьби з об’єктивними медіа. Днями було створено клон того ж сайту “Українська Правда”, який з’являвся першим при пошуці у Google за посиланням http://ukrpravda.ua/. Наразі посилання не працює.

Постраждав і “5 канал”: у Донецьку, Маріуполі та деяких кримських містах кабельні оператори відключали канал, що є яскравим проявом цензури. Взагалі випадків цензури на телебаченні у цей період вистачало. Вже всім відомий випадок на луганському державному телеканалі “ЛОТ”, який ніколи не гребував політичною джинсою. Але цього разу під час виступу губернатора міста на екрані з’явились субтитри “Увага: дезінформація!”.

До надійних онлайн медіа можна віднести також сайти, які були створені спеціально для висвітлення Євромайдану. Це сайт Euromaidan.eu, який генерує всі пости з соціальних мереж з хештегом #Євромайдан. Тут також можна знайти інтерактивну карту, яка показує всі міста, що підтримують Україну, і відео трансляції “hromadske tv”, Радіо Свобода та окремих користувачів Інтернету, що ведуть власні онлайн трансляції за допомогою додатку для iPhone “Ustream”. Вперше “Ustream” використав студент КПІ, і його канал “КПІ-live” досі лишається одним з найбільш популярних. Ще один сайт, який було створено для підтримки Євромайдану – це http://maidansupport.com/. Тут можна знайти людей, які готові допомогти, або ж запропонувати власну допомогу, використавши інтерактивну карту.

По-третє, деякі традиційні медіа показали абсолютну неспроможність висвітлювати Євромайдан належним чином. Показовими були ефіри загальнонаціональних каналів у вихідні, на які припали найгарячіші події. Канали продовжували транслювати розважальний контент, попри те, що мали б переривати передачі і давати прямі включення. Це було необхідним хоча б з огляду на те, що досі багато українців отримують головні новини з телебачення. Таким чином, ті, хто не мали доступу до онлайн трансляцій або соціальних мереж, залишались відірваними від реального життя.

Події Євромайдану співпали з введенням цензури у виданнях “Корреспондент” і “Forbes”, куди прийшов молодий олігарх Сергій Курченко. Було створені так звані департаменти правди, які перевіряли всі матеріали перед опублікуванням на сайті або у друкованій версії. В результаті з інформаційного поля випало два провідних видання, які взагалі не висвітлювали Євромайдан.

Насамкінець хотілось би відзначити кілька особливостей у сфері журналістики та медіа, які проявились у зв’язку з Євромайданом. Журналістика перестала бути нейтральною. Хтось скаже, що це суттєвий недолік і журналісти не повинні дозволяти собі емоції та висловлення особистої думки. Але в українських реаліях залишатись нейтральним майже тотожне вислову “бути провладним” або “дотримуватись цензури та самоцензури”. Тут же варто сказати, що багато ЗМІ зайняли активну громадянську позицію. Наприклад, видання “Дело” та “Инвестгазета” офіційно заявили, що хоч вони ніколи не висвітлювали політику, цього разу не можуть триматись осторонь. На сайтах обох видань з’явились рубрики “Євромайдан”. Журналісти “Дело” відкрили свій кореспондентський пункт у центрі Києва.

Відбулась консолідація журналістів, які готові були об’єднуватись і підтримувати один одного. Хоча переконливим поштовхом до цього була неприємна новина про майже 30 журналістів, які стали жертвами нападів беркутівців. Євромайдан висвітлювали навіть медіа на кшталт сіті-гайдів та онлайн фешн видань. На їхніх сайтах створювались інтерактивні карти з усіма доступними місцями обігріву і безкоштовного Wi-Fi.

Не можна не помітити трансформацій у технічному забезпеченні діяльності журналістів. Багато відео знімалось на мобільні телефони. Звичайно, якість цього відео була дуже низька. Проте за таких умов зйомка на мобільний телефон – чи не єдина можливість оперативно повідомляти інформацію. Тут справедливим буде правило: значення має не форма, а суть.

Журналісти стали більш відкритими до співпраці зі звичайними людьми. Мова йде про справжню співпрацю, а не просто краудсорсинг. Наприклад, “hromadske tv” запрошувало долучитись до команди всіх, хто був готовий допомогти, незалежно від освіти і професії. Журналісти повідомляли в ефірі свої особисті телефонні номери, за якими можна було телефонувати і повідомляти важливу інформацію. Так само на сайті “BBC” було відкрито гарячу лінію для дзвінків очевидців або активних учасників подій.

Події на Євромайдані розгортаються стрімко, протестний рух залишається у фокусі медіа та журналістів, як в Україні, так і за її межами. Від того, наскільки журналісти зможуть реалізувати власний активістський потенціал, залежить не лише майбутнє протестів. Діяльність журналістів та їх позиція в сьогоднішніх подіях значною мірою окреслить вектор розвитку української журналістики в майбутньому.