Інцидент у “Вотергейті” назавжди змінив американську журналістику. Саме так багато американських журналістів, а особливо політичних репортерів, сприймають це безжальне розслідування, яке знищило кар’єру Річарда Ніксона. Після Вотергейту (1972-1974) вже не було вороття до журналістської практики підлаштовування до політиків, яка була дуже популярною у 50-ті роки. Та чи це заслуга тільки Вотергейтського скандалу у тому, що журналісти почали позиціонувати себе агресивніше і ставити під сумнів вчинки політиків? У нещодавньому дослідженні Кетрін Фінк (Katherine Fink) і Майкл Шудсон (Michael Schudson) з Колумбійського Університету стверджують, що могли бути й інші причини для такої трансформації у журналістській сфері.

Вони погоджуються, що за останні 50-60 років “журналісти почали позиціонувати себе агресивнішими, новинні історії стали довшими, і журналісти менше зацікавлені в темах, нав’язаних політиками чи іншими представниками влади, та більше зацікавлені у поглибленому аналізі і наданні контексту”. На думку дослідників, у культурі і менталітеті медіапрактиків відбулись менш помітні, проте глобальніші зміни.

Дослідники проаналізували видання “The New York Times”, “The Washington Post”, “The Milwaukee Journal Sentinel”. Вони досліджували обкладинки цих видань у період з 1955 року по 2003 рік, щоб визначити, як журналістика змінилась за цей період. Згідно з результатами дослідження, кількість коротких описових матеріалів, в яких подаються “лише факти”, зменшилась. З іншого боку, Фінк і Шудсон виявили суттєве зростання кількості так званих “контекстуальних матеріалів”. Науковий інтерес до цієї частини дослідження був “доволі незначним, що дослідники навіть не дійшли згоди, як точно назвати цей тип матеріалів”, – пишуть дослідники. Для цілей дослідження автори обрали по одному року у кожному десятиріччі, оминаючи передвиборчі роки, щоб уникнути сфокусованого висвітлення передвиборчих кампаній у медіа. Контент було поділено на п’ять типів, серед яких – звичайні, контекстуальні і розслідувальні журналістські матеріали.

Звичайні статті давали відповіді на традиційні журналістські запитання типу “W” (з англ.): хто, що, коли, де. У цих матеріалах питання “чому” або взагалі ігнорувалось, або зачіпалось поверхово. У них здебільшого описувалась одна подія, яка відбулась протягом останніх 24 годин.

Матеріали, віднесені до типу контекстуальних, надавали більше інформації і більше контексту. Ці статті могли бути або описовими, або пояснювальними і допомагали читачеві краще зрозуміти складні питання.

Історії, у яких медіа чітко виконують роль вартового і де журналісти ставлять собі за мету викрити корупцію або приходять на допомогу людям, які постраждали від несправедливості, були віднесені до типу розслідувальних.

Автори помітили, що розслідувальні матеріали траплялись і трапляються рідше, оскільки важче знайти відповідну тему. Навіть якщо у журналіста є якась зачіпка, то вона не завжди виявляється правдивою. Разом з тим, у багатьох випадках контекстуальні статті виконували ті ж функції, що й розслідувальні, оскільки у перших йшлося про загальнодоступні факти, які виявились поза увагою громадськості.

Дослідники засвідчують, що на відміну від розслідувальних матеріалів, які лишаються рідкісним явищем, кількість контекстуальної журналістики суттєво зростає. Частка контекстуальних історій на обкладинках видань майже подвоїлась з 8% у 1955 році до 15% у 1967 році. З того часу кількість цих матеріалів лише продовжувала зростати, досягнувши 45% у 2003 році. Частка простіших і коротших історій зменшилась з 85% у 1955 році до 47% у 2003 році.

Фінк і Шудсон підкреслюють, що журналісти акцентували увагу на Вотергейтському скандалі, проте забували, що у 60-ті роки відбулись загальні культурні трансформації. І хоча Фінк і Шудсон не визначають рушійні сили культурних змін, вони все ж ставлять під сумнів те, що передумови трансформацій можна звести до єдиної події, як наприклад, Вотергейтський скандал або В’єтнамська війна.

“Пояснити ці трансформації стало ще складніше, коли з’ясувалось, що європейська журналістика рухалась одночасно у тому ж напрямку, проте без В’єтнамської війни і Вотергейту… І до якого б висновку ми не дійшли, ми маємо зважати на зміни, які зачепили європейську і американську журналістику, громадське мовлення і комерційні новини, телебачення і друковану пресу”, – пишуть дослідники. Результати дослідження підвели авторів до того, що вони мали погодитись із Стівеном Клейманом (Steven Clayman), відомим соціологом з Університету Каліфорнії і автором дослідження на схожу тему. Він зазначив, що “зміни у культурі ньюзруму є більш ключовими, аніж зміни у конкретних економічних, політичних чи технологічних трендах та зміни, пов’язані з якоюсь особливою подією поза ньюзрумом”.

Джерело: Katherine Fink and Michael Schudson (2013): The Rise of Contextual Journalism, 1950′s-2000′s. In: Journalism, February 17, 0(0), 1-18

Право на зображення належить Joanne Fong / Flickr Cc

Переклад з англійської мови статті “Demystifying Watergate”